Фітотерапевт і письменник
Євген ТОВСТУХА

Фітоцентр, де він спілкується зі своїми пацієнтами, розташований у Яготині на Київщині. Поблукавши трохи містом, цікавимося з фотокореспондентом, де живе Євген Товстуха, у чоловіка, що саме проїжджав повз нас на велосипеді. «Та їдьте прямо — в акурат до міліції, а потім повернете ліворуч і там знайдете», — махнув він рукою, вказавши правильний напрямок. Жіночка, яка саме проходила повз, дала ще точніші «координати»: мовляв, там на розі — кав’ярня «У Оксани», то навпроти неї й повертати треба, не переплутаєте.

Яготинці вже звикли, що приїжджі передусім цікавляться, де живе фітотерапевт Товстуха: коли офіційна медицина безсило опускає руки, тоді з усієї України за порятунком ідуть саме до нього. Євген Степанович, кажуть, не відмовляє нікому. Тож коли— а пора була досить рання — біля його двору я побачила кілька іномарок, а на подвір’ї —  живу чергу пацієнтів, сприйняла це як закономірність. А сам цілитель на нас уже чекав. «Кореспонденти «Урядового кур’єра»? — перепитав з порога. — Ходімо до хати, — а з людьми працюватимуть мої помічники — дипломовані лікарі…»

— Євгене Степановичу, за плечима — чимало літ… То хто ви насправді — лікар-фітотерапевт, народний цілитель, травознай, шукач «живої» води, характерник?

— Справжніми характерниками, які розумілися на законах космосу, знали закономірності взаємодії природних явищ, були знайомі в тому числі і з магією лікарських рослин та могли впливати на інших власними біострумами, були запорозькі козаки. Вони володіли навіть сугестією, тобто могли навіювати свої думки й переконання іншим людям. Усе це я знаю з легенд, що на порожньому місці не з’являються. А сам я в першу чергу лікар. Свого часу мої батьки й родичі дуже хотіли, аби я став і лікарем, і письменником, і художником водночас. Ви знаєте, на щастя, мені це вдалося. За плечима — медінститут, де — і це в ті часи, один з 7-ми тисяч студентів! — я відповідав тільки українською мовою, навіть на держекзаменах, хоча в комісії тоді були представники з Москви, які не розуміли, чому я відповідаю не російською. Художній інститут, де я вчився у народного художника Василя Забашти, причому вчився на повну силу, бо розумів, що повинен взяти максимум можливих знань. Одночасно захоплювався музикою, тож пізніше, вважаю, цілком закономірним результатом цього захоплення став мій роман про композиторів Миколу Лисенка та Кирила Стеценка.

—  А як вам тоді вдалося порозумітися з тим московським представником?

— Цікава історія була. У нього в портфелі випадково виявився невеличкий томик Пушкіна. Він, коли почув, що я відповідаю українською, погортав книжечку, відкрив її навмання й каже: ось це на українську переклади. Дали мені на це півгодини часу. Я впорався, причому зробив аж п’ять варіантів перекладу. Один з них пам’ятаю й досі:

Самотня свічечка в кімнаті
пломеніла,
Занесли ще одну — в кімнаті
посвітліло.
Найбільш правдиві
старовини слова:
Доречний глузд один,
та краще два.

Приходжу, віддаю, московський гість просить, аби наші викладачі оцінили, чи впорався я з завданням. І тут виявляється, що в медінституті на той час були кафедри латини, німецької, французької й англійської мов, а от української — не було! Тож довелося оцінювати викладачці з кафедри німецької мови — я тоді саме захоплювався німецькою й часто перекладав українською німецьких поетів. Отримав п’ятірку, а сам випадок запам’ятався на все життя.

Що ж до характерництва, то зараз справжнього представника цієї древньої магії зустріти важко. Чому? Бо якщо раніше людина була близька до природи, намагалася жити, враховуючи її закони, то зараз на першому місці у багатьох наркотики, цигарки, алкоголь. Тобто людина не розвивається, а навпаки — знищує себе. Яке тут може бути характерництво? Хоча, мабуть, винятки таки є, але вони своїми вміннями не хизуються.

 —  Кажуть, що ви можете впоратися з будь-яким захворюванням. Чи це справді так, чи є такі, які не піддаються лікуванню за допомогою народних рецептів?

— Щоб сповна оцінити можливості фітотерапії (а це, якщо перекласти зі старогрецької, методи лікування за допомогою рослин), треба розуміти, що для українців — це не щось нове, наша фітотерапія споконвічна й традиційна: травами лікувалися задовго до появи християнства. Тобто йдеться про універсальні засоби лікування й продовження активного довголіття. Причому за допомогою рослинних засобів справді можна впоратися з великим масивом хвороб. Зрозуміло, що про запобігання оперативним втручанням не йдеться, але з раковими можна боротися. Біда у тім, що люди з онкологічними хворобами зазвичай приходять до лікаря вже на пізніх стадіях, коли з’являються больові синдроми. Якщо почати лікування на ранніх стадіях, про рак можна забути. Та й на пізніх, якщо долучити фітотерапію до опромінення й хіміотерапії, ефект лікування поліпшується в десятки разів.

 — Чи є засоби, здатні допомогти при нервових захворюваннях, алергіях, зниженому імунітеті?

— Недуг, на причини яких би не впливала фітотерапія, немає. При проблемах з нервовою системою допомагають, приміром, собача кропива серцева й синюха блакитна. Хоча насправді лікарських рослин, що впливають на процеси збудження і гальмування в людському організмі, проводять його детоксикацію, заспокоюють нервову систему, поліпшують сон та знімають депресивні стани, дуже багато. А приводити в норму захисну систему організму допомагає насамперед цикорій, а також плоди глоду колючого, обліпиха, звіробій, м’ята перцева, материнка, свіжі овочі, вирощені на власному шматку землі, — без застосування хімії. З алергією бореться цикорій — дикий або культивований, подорожник, глід, але на цей раз не плоди, а квіти й листя, барбарис звичайний, медунка лікарська, синюха блакитна. Проте що саме здатне зарадити у конкретному випадку, може визначити тільки травник: лікування не можна зводити до порад на кухні — цей процес дуже складний і завжди індивідуальний.

 —  Окрім фітотерапії, про що знають усі, ви докладаєте рук ще й до літературної діяльності: ще в 1964 році вийшла збірка оповідань «Гомін сердець», у 1985 році була «Як пізнати дружину», в 2001 – «Елегія погожого літа». Що нового останнім часом вийшло з-під вашого пера?

— Загалом маю десь зо два десятка книжок, є й фундаментальні наукові праці, з півтора десятки — проза і поезія. Ось і нещодавно закінчив нову книжку, «Проти гори» називається. Друком має вийти десь тижнів за два. Хоч вона й здебільшого автобіографічна, але це художня розповідь. Про що саме? Ось один з епізодів: коли я переїхав жити в Яготин, мене тут відразу «зустріли» — капітан із КДБ Василь Терещенко, який потім ще й підполковника отримав. Закінчив він Ніжинський інститут, усі держекзамени ледь на трійки поскладав, і ось такого чоловіка поставили за мною шпигувати. Ми десь років з 10 хату будували. Добудувалися до того, що була одна сорочка, пара черевиків і дірявий плащ (щоб поїхати на з’їзд письменників, плаща мусив позичати). А цей розумник не тільки по п’ятах за мною ходив, а й додумався вилізти на грушу в сусіда навпроти нашого дворища — так хотілося чоловікові вислужитися. Я зверху на мансарді й працював, і спав там же. Дивлюсь: сидить на груші. Наступного дня: знову сидить! Я не витримав і кажу сам до себе: ось я тебе, голубчику, зараз «зніму»! Коли чую – тільки «бух!». Більше на грушу не залазив, хоча слідкував ще довго. А коли працював у Козельці й усі історії хвороб вів тільки українською, кадебісти заборонили пускати мене на територію тамтешньої школи: мовляв, він пропонує посадити на її території — що б ви думали?! — націоналістичні дерева й кущі! Йшлося про калину, материнку, оман високий і ще дещо — я тоді директорові цілу схему намалював. А ви питаєте, про що книжка…

 —  Євгене Степановичу, чи доводилося вам лікувати відомих партійних діячів радянської доби?

— Звичайно, доводилось, і досить багатьох. Наприклад, приходили родичі Щербицького, хоча сам Щербицький не звертався. Були й родичі Шелеста. Зазвичай такі люди приходили й казали: «Ми від Петра Юхимовича» чи там «Від Володимира Васильовича» — і я приймав, не дуже цікавлячись їхніми іменами. А хворіли, як усі люди: печінка, шлунково-кишковий тракт. Олеся Терентійовича Гончара лікував, багатьох письменників, музикантів, артистів.

—  Як ставитеся до різноманітних телешоу на кшталт «Битви екстрасенсів»? Багато моїх знайомих досі сперечаються: там усе відбувається по-справжньому чи за наперед спланованим сценарієм? Ви особисто як вважаєте?

— Заперечувати існування біострумів не можна — це вже доведено наукою. А наші депутати — сміх, та й годі! — хочуть заборонити це на законодавчому рівні. Але люди, які справді володіють здібностями, котрі більшості поки що здаються надприродними, на мою думку, не будуть влаштовувати на загал жодних шоу. Тож у більшості подібних програм, як на мене, тільки голови людям дурять — і сприймати їх серйозно навряд чи варто.

 — Фітотерапією, народним цілительством не будеш займатися, тому що це модно чи престижно. Потрібно мати в душі щось таке, завдяки чому зумієш опанувати зібрані народом по крупинці секрети. Де сьогодні народжуються майбутні травники?

— У медичному університеті Асоціації української народної медицини у тому числі є й кафедра фітотерапії, яку очолює доктор медичних наук Тетяна Гарник. Саме там фахово готують майбутніх травознаїв. Я особисто працював з лікарями Вінницької, Чернігівської та Полтавської областей. Йдеться насамперед про фітотерапевтів.

—  Хоч хтось із дітей чи онуків пішов вашими слідами?

— Ні. Мій син — композитор, симфонічний диригент. Онук Костянтин, а йому виповнився 21 рік, — студент 4 курсу Московської консерваторії фортепіанного відділу, невдовзі їде в Італію на конкурс, а тоді братиме участь у конкурсі, котрий відбудеться в Австралії. Та не можна сказати, що вони не цікавляться тим, чим займаюся я: і книжки мої читають, і фітотерапія їм небайдужа.

Лариса УСЕНКО,«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Лікар-фітотерапевт, завідувач кафедри фітотерапії Київського медичного інституту Української асоціації народної медицини, член Національної спілки письменників України, лауреат Міжнародної премії ім. В. Винниченка і художник Євген ТОВСТУХА народився 7 жовтня 1934 р. в с. Макіївка Носівського району на Чернігівщині. У 1959 р. закінчив медінститут в Києві, став професійним лікарем. Невдовзі вступив до Київського художнього інституту, а згодом закінчив й літературний інститут ім. М. Горького у Москві. Понад 25 років Є.Товстуха живе й працює в Яготині на Київщині. Тут у 1990 р. вперше у світовій практиці був створений «Фітоцентр» — амбулаторна установа для надання допомоги хворим засобами фітотерапії. Має понад 40-річний лікарський стаж.