У нашому житті випадкові зустрічі відіграють досить помітну роль. І добре, коли вони несуть в собі духовне й інтелектуальне збагачення, дають новий поштовх професійному зростанню чи відкривають очі на речі, про які раніше й не замислювався. Саме такою вважаю й випадкове знайомство з Олександром Косяковим – головним ортопедом–травматологом департаменту охорони здоров’я Київської міської держадміністрації. Він заслужений лікар України, кандидат медичних наук, керівник міського ортопедичного центру ендопротезування, хірургії і реабілітації, який функціонує у столичній клінічній лікарні № 12.
Проте як журналіста мене більше зацікавили слова давнього приятеля, якому після серйозної ДТП і досить важких травм Олександр Миколайович робив операцію: «Він лікар від Бога». Саме університетський однокурсник запропонував мені познайомитися з людиною, для якої професія і хобі стали єдиним цілим. За журналістською звичкою, перед зустріччю я «простріляв» інтернет, щоб мати хоч загальне уявлення про людину, з якою спілкуватимуся.
Один із найкращих
Перше, на що звертаєш увагу, коли потрапляєш на четвертий поверх лікарні, – це незвичний для наших державних медзакладів інтер’єр. Якісно зроблений ремонт, а в коридорі на стінах десятки фотоетюдів. Щоправда, милуватися кожним із них можна лише тоді, коли зупиняєшся навпроти – автоматично вмикається підсвічування, і ти поринаєш у прекрасний світ природи з різних куточків світу. Як розповів Олександр Миколайович, побачивши моє зацікавлення, це подарунок унікального пацієнта – молодого хлопця, який подорожує на велосипеді різними країнами. Своє захоплення фотохудожника він доповнює неабиякими знаннями IT-фахівця.
Після складної операції на коліні, яку йому зробили в центрі, він запропонував прикрасити коридор фотоетюдами, які концентруватимуть увагу пацієнтів на багатобарвності світу та навіюватимуть оптимістичний настрій.
Щодо капітального ремонту із заміною сантехніки, труб, підлоги і облицювання, то зробили це завдяки добрим стосункам з пацієнтами, серед яких власники будівельних компаній, бізнесмени, рідні і близькі їм люди.
На знак вдячності за повернення їх до повноцінного життя пацієнти допомогли центру наблизити його інтер’єр до європейських стандартів. Безперечно, все це дуже важливо, але головним для Олександра Миколайовича залишається передусім висока кваліфікація тих, хто працює поруч. Розповідь про колег насичена, цікава і свідчить, що Олександр Косяков не просто любить свою роботу, а й пишається тим, що зробив, очоливши міський ортопедичний центр ендопротезування, хірургії і реабілітації майже 20 років тому.
Він вважає, що щасливий випадок, після закінчення з червоним дипломом Івано-Франківського медінституту в 1985 році, допоміг йому попрацювати під керівництвом академіка АМН і НАН України Костянтина Тернового – людини першої величини у вітчизняній ортопедії і травматології.
«У 1991 році завдяки дружбі Костянтина Сергійовича з багатьма відомими фахівцями в травматології і ортопедії, – розповідає Олександр Миколайович, – ми побували в Латвії, де працював відомий хірург Віктор Калнберзс. Там познайомилися з американським хірургом Крістіаном Кеггі, завдяки якому одержали змогу протягом трьох місяців освоювати практику ендопротезування в американському Єльському університеті. Одержані знання і методику операцій почали використовувати у свої щоденній роботі».
Потім на базі відділення, керівником якого Олександр Косяков став у 29 років, він 1995 року домігся створення Київського міського центру ендопротезування, хірургії і реабілітації. Нині центр добре знаний далеко за межами столиці. Для його керівника мета кожної поїдки за кордон – це нагода вивчати кращий досвід і ділитися ним з тими, хто працює поруч. З часом і закордонні колеги, особливо з країн СНД, почали приїжджати в Київ, щоб обмінятися досвідом нових методик ендопротезування. Вже шостий рік поспіль тут відбуваються міжнародні семінари за участі провідних фахівців з багатьох країн світу. Приміром під час однієї з таких познайомилися головні ортопеди Франції та Італії, які раніше знали один про одного лише у публікацій в наукових журналах. Також постійно удосконалюють на цих заходах свої професійні знання понад 200 ортопедів України.
Вчитися і вчити
Безсумнівно, щоб сюди приїжджали вчитися, сам Олександр Миколайович і його колеги мають постійно бути у вирі всього нового, прогресивного, що відбувається у світовій науці і практиці. Але для керівника центру це звична річ, оскільки його кредо у роботі настанова – академіка Тернового: «Якщо ти перестав вчитися – значить почав відступати».
Коли порівняти перші і сьогоднішні результати діяльності центру, то разючі зміни наяву. «Спершу, – розповідає Олександр Миколайович, – ми оперували за рік майже 250 пацієнтів і проліковували 900, що вважалося хорошим показником. Нині нормою стали півтори тисячі операцій і лікування понад дві тисячі пацієнтів. Замість двох операційних днів на тиждень на одному операційному столі – робочий тиждень у трьох операційних залах. До того ж штат не збільшився, а операції робимо набагато складніші».
Однак найголовнішим керівник вважає якість операцій та їх позитивний вплив на самопочуття й реабілітацію пацієнтів. І тут центр теж наближається до європейських стандартів. Приміром, раніше пацієнт після ендопротезування перебував три тижні під наглядом лікарів центру, потім ще до двох місяців ходив на милицях. Нині він покидає заклад на п’ятий-сьомий день і може з паличкою самостійно йти сходами.
«Дехто, – розповідає Олександр Миколайович, – навіть запитує, чи можна одразу після виписки сідати за кермо автомобіля. Доводиться пояснювати, що автомобіль нікуди не втече, а кілька тижнів для повної реабілітації не зашкодять».
Про те, що працівники центру намагаються бути, як кажуть, на вістрі науки, свідчать їхні поїздки та участь у міжнародних форумах за власний кошт. Нерідко буває, що на міжнародних конференціях вони єдині доповідачі з колишніх союзних республік. Це для Олександра Миколайовича теж предмет гордості, мовляв знай наших. «Інколи робимо спільні операції із закордонними колегами, нормою стало інтернет-спілкування з багатьма клініками далекого зарубіжжя, що значно дешевше, ніж поїздки, – усміхається керівник центру. І продовжує: «Спостерігаємо, як вони роблять операції, показуємо, як ми зробили, переконуємося, що попри велику різницю в матеріальному забезпеченні, теж не пасемо задніх порівняно з Європою.
Приміром, мій друг шведський хірург Герберт Франзен про одну з наших операцій сказав, що таких пацієнтів вони відправляють в університетську клініку».
Роби як я, роби краще
Особливо пишається Олександр Косяков тими, хто працює поруч.
Спершу він сам робив складні операції. Але на відміну від колег, які не дуже охоче розкривають таємниці своєї роботи молоді, навпаки – всіляко заохочував їх. І нині з гордістю розповідає, що крім нього, в центрі майстерністю виконання складних операцій з ендопротезування володіють ще п’ятеро його колег. Вони тепер передають свій досвід фахівцям з інших міст України.
«І коли мені телефонує, приміром, завкафедрою медуніверситету і дякує за допомогу, яку надав мій молодший колега під час складної операції, я безперечно пишаюся своїми людьми».
Про себе ж особисто розповідає небагато, проте від його колег вдалося дізнатися, що Олександр Миколайович дотримується в роботі принципу «Роби як я, роби краще, ніж я». Можливо, колись учні і перевершать свого вчителя, але сьогодні він для них безперечний лідер. Керівник успішно оперує хворих, від яких через складність відмовляються в регіонах. Лише за останні п’ять років він провів понад 300 таких операцій у Київському інституті серця. Таким чином врятував пацієнтів від неминучої смерті.
Ось як про це розповідав в інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» відомий кардіохірург, директор Київського міського центру серця Борис Тодуров: «Новинкою можна вважати і поєднані операції, коли у хворих, крім проблем із серцем, є перелом шийки стегна. Таких пацієнтів вважають приреченими, оскільки травматологічні й ортопедичні центри їх не беруть на операційний стіл: людей похилого віку, в яких було два-три інфаркти або вада серця, бояться оперувати. У нас був абсолютно унікальний випадок: 88-річній жінці одночасно імплантували не тільки стегновий суглоб, а й аортальний біоклапан, а також поставили два шунти. Ми запрошуємо найкращих фахівців – у нас оперують головний ортопед-травматолог міста Олександр Миколайович Косяков, а також директор міського центру ортопедії Олег Володимирович Дроботун».
Загалом Олександр Косяков прооперував майже 8 тисяч пацієнтів, понад 3,5 тисячі робив ендопротезування. А буквально місяць тому привіз із закордонної конференції нову методику післяопераційного знеболювання. Адже видалення пошкодженого суглоба і заміна його штучним — досить травматична операція. Біль після неї не завжди можна зняти навіть наркотичними засобами. А тепер після застосування нової методики прооперовані спокійно сплять, і рана швидше заживає. Навіть цей приклад свідчить, що турбота про пацієнта завжди була і залишається для Олександра Миколайовича найголовнішою. Саме це почуття він привив і своїм колегам, роботу яких цінує надзвичайно високо, натомість вони рівняються на нього.
Однак, попри сотні подяк, в інтернетівській бочці меду завжди є і кілька ложок дьогтю. Тож довелося проаналізувати час їхньої появи та те, хто і чому їх туди вкинув. Але спершу вирішив почути про це, так би мовити, з перших уст.
«Вдячність» за принциповість
Головною причиною «наїздів» Олександр Миколайович вважає не свою безпосередню роботу, а позицію в тендерній комісії, яка дає добро на закупівлю ендопротезів департаментом охорони здоров’я КМДА. Адже під час проведення тендерів інтереси представників медицини і бізнесменів, м’яко кажучи, не завжди збігаються.
Головний ортопед-травматолог Києва вважає, що було б найкраще, якби ендопротези виготовляли на підприємствах України. «Зрозуміло, що для травмованих спортсменів потрібні ендопротези кращих світових фірм, які вкладають у розробки і технологію їхнього виготовлення сотні мільйонів доларів чи євро, — зазначає він. І продовжує: — Але для старенької бабусі, яка зламала шийку стегна, або для тих, у кого зносився колінний суглоб, їх можна виготовляти в Україні. В деяких розробках ми могли б навіть бути лідерами. Приміром, на підприємстві з виробництва штучних сапфірів є фахівці, що розробили унікальні компоненти ендопротезів, але в одному екземплярі. Щоб запустити їх у виробництво, необхідні кошти на нове обладнання. Але, на жаль, держава грошей на це не надає, — зазначає Олександр Миколайович.
Тож і доводиться закуповувати імпортні імпланти — продукцію відомих фірм зі світовим іменем, вироби яких перевіряють за національними реєстрами, з яких можна дізнатися про їхню якість та довговічність. Там, скажімо, записано, що даний протез використовувався 10—15—20 років і у 95—98% не потребував упродовж цього часу заміни. Окрім реєстраційних документів і сертифікатів ISO, є ще й Міжнародний реєстр артропластики, чимало інших показників, яким ці вироби мають відповідати. Хоча навіть за такого контролю траплялися невдалі конструкції, через що ендопротези доводилося замінювати. Фірми всі витрати і компенсацію за причинену моральну шкоду взяли на себе.
Але це всесвітньо відомі компанії. А чого варто очікувати від українських посередників, які намагаються проштовхнути на тендерах продукцію сумнівної якості? Невже вони також власним коштом купуватимуть ендопротези для повторних операцій пацієнтам і компенсуватимуть їм моральну шкоду? Відповідь, думаю, знають усі. Адже посередників цікавить лише зиск, а далі — хоч трава не рости. І щоб убезпечити це, тендерна комісія має ретельно перевіряти, наскільки продукція (у даному разі ендопротези, які купують бюджетним коштом) відповідає світовим стандартам та наскільки вони безпечні для майбутніх пацієнтів. Це, звісно, не подобається деяким учасникам торгів, які навіть підробляють документацію, намагаючись видати вироби маловідомої фірми за світовий бренд. А коли їм відмовляють у закупівлі того, що вони пропонують, вчиняють скандал і звинувачують тендерну комісію у всіх гріхах, надають скарги в різні інстанції, для компрометації членів комісії підключають ЗМІ.
Про один із таких тендерів досить коротко розповів і Олександр Миколайович. Компанія, яка пропонує дуже дешеві китайські протези, вирішила, що саме вона має стати переможцем. Але щоб домогтися цього, необхідно виконати всі умови тендера. Проте вона не тільки не виконала їх, а й вдалася до підробки документів — надала переклад з англійської, який не відповідав оригіналу. Мовляв, у якомусь реєстрі є дані про ендопротези фірми, яку вони пропонують. І що цю продукцію використовують вже п’ятнадцять років у Китаї. Насправді ж оригінал документа англійською підтверджує використання протезів у лікарнях шести штатів США. І жодного слова, що це продукція фірми, яку пропонувала на тендері компанія-посередник. Щодо використання цих ендопротезів у Китаї, то в оригіналі документа йдеться не про 15 років, а про 10, але без назви фірми-виробника. А посилання, що за кілька років за кордон продано понад 600 таких виробів, просто сміховинне з огляду на те, що відомі фірми продають за рік сотні тисяч, а то й мільйони імплантів. Тож після того, як не дали змоги цій компанії виграти тендер, і полетіли скарги в різні інстанції, почався пресинг членів тендерної комісії і компрометація їх у ЗМІ.
Пацієнтів оперуватимуть громадські активісти?
Більше цієї теми Олександр Косяков не захотів торкатися, і ми продовжили розмову про те, що йому приємніше, — роботу центру, який створював з нуля, про його проблеми і плани. Однак і без Олександра Миколайовича я вже знав назву компанії, прізвище її власника та його претензії до членів тендерної комісії департаменту охорони здоров’я КМДА та Мінохорони здоров’я. Завдяки інтерв’ю власника фірми, яке надрукувало свого часу популярне інтернет-видання, та іншим публікаціям в електронних ЗМІ.
Отже, йдеться про підприємство «Регіон ОПТ» та його власника Володимира Густі (видання, що брало інтерв’ю, представило його як власника компанії, що спеціалізується на поставках ендопротезів). Останнє спричиняє чимало запитань, але про це згодом. Так от, Володимир Йосипович звинувачує у корупції всіх, хто проти, щоб пропоновані ним ендопротези купували бюджетним коштом. В унісон з ним виступила і громадська організація. Не цитуватиму повністю заяву цієї громадської організації, оскільки вона повторює те саме, що й Володимир Густі говорив в інтерв’ю. Наведу лише невеликий уривок, який свідчить, м’яко кажучи, про невігластво її авторів:
«…під час прийняття рішень щодо закупівель, необхідно усунути Косякова О. М. та інших залучених до таких рішень практикуючих лікарів міста Києва від впливу на важливі процеси використання бюджетних коштів». То що, цю функцію передати громадським активістам і вони оперуватимуть пацієнтів та відповідатимуть за їхні життя і здоров’я? Чи все-таки саме практикуючі лікарі краще знають, що саме потрібно їхнім пацієнтам?
Про те, що насправді криється за цими звинуваченнями, досить детально описали інші електронні ЗМІ. Приміром, у публікації під заголовком «Регіон ОПТ» і Володимир Густі намагаються нажитися на інвалідах, продаючи неякісні протези для МОЗ України» від 20 жовтня цього року на сайті politrada зазначено: «Ні для кого не секрет, що правила гри на ринку держзакупівель в Україні викликають багато запитань. Але щоб з 11.07.2015 і до кінця календарного року неможливо було провести тендер на закупівлю ендопротезів, на яку в бюджеті країни виділено 21,92 мільйона гривень, — факт, який потребує дослідження. Торги переносились п’ять разів через скарги в Антимонопольний комітет на «неконкурентні умови їх проведення» від маловідомих компаній, в тому числі «Регіон ОПТ», яку представляє Володимир Густі. Ця компанія надає послуги по закупівлі і доставці в Україну ендопротезів китайського виробництва, про які мало що відомо лікарям-ортопедам, тому неможливо переконатися в їх якості через відсутність клінічного застосування».
Водночас, як запевняють фахівці, внаслідок таких дій 1200 пацієнтів, які сподівалися на допомогу держави у закупівлі ендопротезів, можуть її не дочекатися. І така ситуація, вочевидь, повториться знову. А ті, хто у своїй роботі використовував ендопротези, запропоновані паном Густі, зарікаються користуватися ними в подальшому. Про це зокрема розповідається в публікації на сайті glavred за 10 лютого цього року: «Ендопротези «Регіон ОПТ» спробували застосувати у Чернівецькій і Рівненській областях. У Чернівцях кілька років тому закупили їх партію. Протези були намагніченими, тому ставити їх хворим не можна. Подібна історія в Рівному сталася недавно: доступний за ціною китайський протез того ж поставщика неможливо було встановити без завдання шкоди здоров’ю пацієнта. За словами головного травматолога Рівненської області Валентина Піонтковського, від ендопротезів Володимира Густі відмовилися».
Для бариг пацієнт як фата-моргана
Китайська продукція маловідомих виробників дешева. Про це знають не лише ортопеди-травматологи, які відвідують міжнародні виставки та конгреси, а й ті, хто займається її поставками в інші країни. Вони закуповують, наприклад, пластини для остеосинтезу по 15—50 доларів, а продають за 45—150 доларів. Різниця в ціні уможливлює отримання надприбутків і дає змогу прикриватися тим, що все це — задля інвалідів з невисокими доходами й економії держбюджету. А здоров’я пацієнтів та їхні страждання для таких бариг як фата-моргана.
Одностайні лікарі й у тому, що висока якість імплантів надзвичайно важлива: добротний протез має служити 10—30 років, а той, який стає непридатним через кілька років, нашкодить здоров’ю пацієнта, спричинить непередбачувані ускладнення. До того ж повторна операція набагато складніша для хірурга та надзвичайно травматична для пацієнта.
Тепер повернемося до того, на чому варто зупинитися детальніше. Твердження багатьох ЗМІ, що компанія Володимира Густі займається поставкою ендопротезів, принаймні змушує сумніватися. Реквізити, які є в інтернеті, свідчать, що основний вид діяльності фірми, у штаті якої (увага!) всього один працівник, — «оптова торгівля іншими продуктами харчування». Щодо штату, то це нагадує славнозвісну фірму «Роги & копита» з її зіц-головою. А стосовно права на зовнішньоекономічну діяльність, то в реквізитах чітко прописано: «Не має права».
Не акцентуватимемо увагу на основному виді діяльності, а просто задумаймося: як може компанія, не маючи права на зовнішньоекономічну діяльність, займатися збутом китайських виробів? Можливо, мають рацію ті, хто твердить: цю діяльність патронує високопоставлений працівник спецслужби, який у вузькому колі спеців має кличку «Антибіотик». І який начебто дав вказівку своїм підлеглим «зайнятися» незговірливими членами тендерної комісії, які заблокували викидання бюджетних коштів на придбання дешевих китайських «дженериків».
Так це чи ні, можна буде дізнатися, відслідковуючи дальший перебіг подій навколо тендерів із закупівлі продукції для травматології-ортопедії. Але одне можна стверджувати: бізнес, який помножує страждання й без того нещасних людей, — це злочин, за який покарання має бути невідворотним.
Володимир ЧУМАЧЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+