Недавно до корпункту «Урядового кур’єра» в Сумах звернулася 75-річна місцева жителька Людмила Пархоменко.

Як вдова померлого ветерана військової служби, в якого понад 40 років загального військового стажу (у лавах Збройних сил та робота в обласному військовому комісаріаті), впродовж останніх 13 років вона мала пільги на оплату житлово-комунальних послуг, а торік у жовтні їх скасували. Причому в під’їзді житлового багатоквартирного будинку, де мешкає Людмила Григорівна, а по сусідству з нею ще три вдови, двом із них пільги зберегли, а двом — скасували.

Пенсіонерка не може зрозуміти, в чому різниця між жінками-сусідками, які в різні роки втратили своїх чоловіків, адже всі небіжчики — ветерани військової служби?

Означена пільгова дилема стосується не тільки якогось будинку чи Сум, а  багатьох удів-пенсіонерок України. Хіба що з однією відмінністю: одні й надалі оплачують комунальні послуги за пільговими тарифами, другим доводиться діставати із худих гаманців додаткові гривні.

Як повідомили у відділі соціального забезпечення Сумського облвійськкомату, у вересні 2015 року надійшло роз’яснення департаменту соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України від 29.09.2015 р. № 223/1/2694 щодо застосування окремих положень Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Відповідно до нововведення в основу збереження пільг поклали обов’язкову наявність у вдів посвідчення «Ветеран військової служби» та нагрудного знака, які повинні були за життя отримати їхні чоловіки або ж за їхнім дорученням рідні чи інші особи.

На жаль, далеко не всі ветерани встигли це зробити. Якщо ті, хто топтав ряст до глибокої старості і залишив цей світ недавно, таки встигли отримати посвідчення та нагрудний знак, то цього не скажеш, наприклад, про чоловіка Людмили Пархоменко — Анатолія Пархоменка, який помер майже півтора десятка років тому. Як, до речі, і багато інших ветеранів, які пішли з життя наприкінці 1990-х — початку 2000-х.

Нині марно дізнаватися, чому частина з них не одержали посвідчень та нагрудних знаків, на які мали і мають повне право, — з того світу вже ніхто нічого не пояснить. Але ті можновладці, хто торік одним розчерком пера поділив удів на дві групи, мають усвідомити, наскільки вмотивоване таке рішення, насамперед з моральної точки зору.

Адже до 8 жовтня 2015 року всі вдови користувалися пільгами, бо держава визнавала їх вдовами на підставі відповідних документів, які й досі зберігаються в особових справах померлих ветеранів. Навіть самі працівники військового комісаріату й управління соціального захисту визнають: у статусі померлих військових нічогісінько не змінилося — вони як були ветеранами військової служби, так ними є й понині.

Чому раптом вирішили «відсікти» від категорії пільговиків частину вдів — не тільки не зрозуміло, а й відверто аморально. Адже коли військовослужбовці були живими-здоровими, то були потрібними. А як відійшли в інший світ — вдови опинилися не тільки без своїх годувальників, а й без пільг.

Так, наявність відповідних посвідчень і нагрудних знаків — обов’язкова вимога (як говорив один літературний герой, «порядок треба знать»). Але якщо у когось із небіжчиків їх немає, то це не означає, що вони втратили свій ветеранський статус. І чи не по-людському й справедливо було б, аби з військових комісаріатів звернулися до вдів і запропонували їм узгодити документи із новими вимогами.

Усі усвідомлюють, що нині Україна перебуває у стані війни, і кожна бюджетна гривня на особливому рахунку. Але навряд чи розбагатіє держава на відібраних у вдів пільгах, бо вкотре вирішила заощадити не на товстосумах та олігархах, про що вже мовлено-казано, а на стареньких самотніх бабусях, для яких кожна пенсійна гривня на особливому рахунку.

Непокоїть і той факт, що за вдовині пільги взялися під час військових дій на сході України, де свободу і незалежність відстоюють сини та онуки ветеранів Збройних сил.

То чи не трапиться так, що через роки частина вдів загиблих учасників АТО опиниться в аналогічній ситуації? А що? Раптом хтось вчасно не отримає якогось документа чи нагрудного знака — як тоді бути?

У цій ситуації додає оптимізму єдине: через численні звернення і прохання  у Міністерстві оборони України обіцяють переглянути це рішення. Бо й справді: порядок порядком, а порядність стосовно вдів і пам’яті до небіжчиків має залишатися.