Невеличка європейська країна дощів Бельгія не посідає топового місця серед туристських напрямків Європи. Зазвичай туристи приїжджають у Брюссель із денним туром, аби пробігтися мальовничою ринковою площею Гран Пляс, сфотографуватися біля Манекен Піс і швиденько закупитися всесвітньо відомими шоколадом і пивом у крамничках у центрі міста. І лише тим, кому довелося хоч трохи пожити у Брю (так лагідно називають свою столицю охочі до всіляких скорочень бельгійці), він відкриває свої принади та особливості бельгійського менталітету.
Коли вперше потрапила до цього міста, мене вразила його схожість із Нью-Йорком, точніше, Мангеттеном. Попри величезну різницю в масштабах і кількості населення цих двох міст, вони, мов брати, схожі за архітектурою міських особняків і житлових будинків старих кварталів, темними, немов закіптюженими пабами, довгими широкими авеню. І розмальований автофургончик з морозивом, який неспішно котиться собі у вирі міського трафіку, скликаючи всіх охочих дзвінкою мелодією, востаннє я бачила саме у Нью-Йорку.
Проте коли дізналася, що острів Мангеттен у 1626 році в місцевого племені індіанців за 60 гульденів придбав голландський купець Петер Мінуїт родом із міста Турне, яке нині належить Бельгії, то зрозуміла таємницю кровної спорідненості Брюсселя та Нью-Йорка.
Ми спробували зібрати кілька фактів про життя у Брюсселі і сам Брюссель, які здалися нам незвичними й цікавими. Сподіваємося, вони стануть у пригоді тим, хто вирішить вирушити в подорож до цього хвилюючого і незвичайного міста.
Факт 1. Замість вантажного ліфта — кран
Переїзд до нової квартири в уяві кожного пов’язується з перевезенням меблів, які часто не можна занести в ліфти, навіть вантажні, й тоді вантажникам доводиться доплачувати за підйом вашого домашнього скарбу сходами. У Брюсселі речі до помешкання піднімають спеціальними кранами через вікна або балкони. Ліфтів у багатьох будинках немає або вони такі маленькі, що в них ледь втискується двоє людей. Тож вибору у вас немає.
Спеціальну машину із краном і вантажниками можна замовити через районну мерію. Коштують такі послуги 80 євро за годину. На час, на який ви замовили кран, поліція перекриває ділянку тротуару, з якої до вашого вікна підніматимуть меблі. Каретка, яка рухається з речами, видає голосні пронизливі звуки, але всі сусіди стійко це терплять. Адже теж колись були новоселами.
Факт 2. До кави — шоколадка і пістолет
Брюссель залишається раєм для гурманів. За кількістю ресторанів із зірками Мішлена його перевершують лише Париж і Лондон. Тут ви знайдете ресторани на будь-який смак і гаманець. А брюссельські кондитерські — це спокуса, якій важко протистояти. Якщо замовите просто чашечку кави у пекарні чи кондитерській, вам обов’язково подадуть до неї комплімент — невеличкий шматочок якогось тістечка чи пиріжка. Так маєте змогу скуштувати десерт, який, можливо, ніколи б не наважилися замовити. У такий спосіб я вперше спробувала і закохалася в тістечко з назвою Merveilleux — «Дивовижне». Це суто бельгійський десерт, який складається з безе, збитих вершків і стружки чорного шоколаду. І якщо ви скуштували його хоч раз, то не заспокоїтеся, поки не скуштуєте вдруге.
А в кожній брюссельській кав’ярні до кави додають невеличку шоколадку. Це може бути просто чорний чи молочний шоколад, а інколи й вишуканіший — із солоною карамеллю чи малиною. Якщо ви вирішили поснідати в кафе, то не дивуйтеся, коли офіціант запитає: «Що подати до сніданку: багет чи пістолет?» Він не пропонує вам звести рахунки з життям. «Pistolet» — це назва бельгійської білої булочки, яку зазвичай подають до сніданку. Вона тверда і хрумка зверху, але пухка й м’яка всередині.
Факт 3. Cтиль із секонд хенду
Брюссельці дуже елегантні. Переважно вони вдягаються вишукано, зі смаком, у високоякісні речі. Стиль багатьох поза часом. Тут нерідко можна зустріти чоловіків, вбраних, як відомий літературний бельгійський детектив Еркюль Пуаро. Проте це не комічно чи недоречно. У Брюсселі велика кількість магазинів вживаного одягу, де можна знайти речі відомих світових кутюр’є.
Брюссельці не гребують секондами, вважаючи вінтажний дизайнерський одяг ознакою столичного лоску. Навіть якщо кашемірове пальто десь підточила міль, а підбори дорогих черевиків ручної роботи трохи збилися, вони однаково не втратили якості та мають особливий шик, вважають брюссельці. Та й сам Брюссель, який часто сварять за сміттєві пакети, що їх виставляють просто на тротуари, облуплені будинки та ями на проїжджих частинах вулиць, нагадує збіднілого аристократа з вишуканими манерами у потертому, але колись дуже дорогому костюмі, який залишився в нього від запасів колишньої розкоші.
Факт 4. Конопляна легкість
Вживання марихуани у Бельгії легалізовано. Продаж її дозволено лише у спеціалізованих магазинах. У Брюсселі ця мережа називається Feeling Light — «Відчуваючи легкість». У них кожен, кому виповнилося 18 років, може придбати пакетики з висушеним листям марихуани, спеціальний папір для виготовлення самокруток, цукерки та пиво з додаванням конопель.
Проте навіть знаючи, що це у Брюсселі законно, спочатку важко не поглядати крадькома на хлопця чи дівчину, які затягуються самокруткою на зупинці трамвая, поширюючи довкола дим із характерним запахом. Так само дивно бачити, як поліцейський патруль спокійно проходить повз компанії молоді, оповиті хмарами диму марихуани. Особливо часто цей запах можна було вловити на вулицях Брюсселя в період жорсткого карантину. У кожного власний шлях втечі від реальності.
Факт 5. Плутанина подвійних назв
Бельгія — країна із трьома офіційними мовами: французькою, якою говорять у Валлонії, нідерландською — у Фландрії й німецькою, що нею розмовляють близько 2% населення на сході країни. Столичний регіон Брюссель офіційно двомовний, тому назви вулиць тут пишуть французькою й нідерландською, проте не на всіх табличках. Нерідко назва вулиці звучить абсолютно по-різному цими мовами, тому іноземець у Брюсселі ризикує потрапити у халепу.
Пригадую, як я вперше поспішала на пресконференцію до будівлі Єврокомісії. Треба було потрапити на вулицю de la Loi, проте табличка, біля якої опинилася, переконувала, що ця вулиця називається Wetstraat. І лише завдяки охоронцям біля будівлі парламенту Бельгії, які запевнили мене, що це одна й та сама вулиця, не спізнилася на пресконференцію. До слова, ця назва з обох мов перекладається як «Нижня вулиця».
Факт 6. Провулок із таємницею
Ще одним відкриттям для мене стало те, що Брюссель — місто, де жило і створювало шедеври чимало видатних осіб. Серед них поети Шарль Бодлер і Поль Верлен, скульптор Огюст Роден, філософ Карл Маркс, письменники Александр Дюма та Віктор Гюго.
Якось, звернувши з вулиці Луїз, однієї з найфешенебельніших у центральному районі бельгійської столиці Іксель, у вузький непримітний провулок, несподівано натрапила на будинок з меморіальною табличкою. На ній написано, що в цьому будинку 4 травня 1929 року народилася відома британська актриса, зірка Голлівуду та ікона стилю Одрі Гепберн. Але оскільки цей тихий провулок лежить осторонь туристських маршрутів, біля будинку Одрі Гепберн майже ніколи не буває галасливого натовпу.
Факт 7. Глибоке занурення
Про численні пам’ятки архітектури, якими багатий Брюссель, чудові монументи й скульптури, прекрасні музеї прочитаєте в будь-якому путівнику. Проте цікаво, що саме в бельгійській столиці розташовано навчальний центр з дайвінгу Nemo 33, який до відкриття у 2014 році подібного закладу в італійському місті Падуї був найглибшим у світі.
Nemo 33 має дві великі платформи на глибині п’ять і десять метрів, кілька штучних підводних печер на глибині десять метрів і колодязь округлої форми завглибшки 34,5 метра. Басейн заповнено 2,5 тисячі кубометрів нехлорованої прісної води з температурою 30 градусів. У стінах колодязя є підводні вікна, і відвідувачі можуть спостерігати за пірнальниками на різній глибині. Навчальний комплекс розробив бельгійській водолаз-експерт Джон Бірнаертс.
Найдешевше заняття в Nemo 33 тривалістю годину коштує 49 євро. Проте навіть без занять з дайвінгу ви можете чудово провести тут час, особливо спекотного літнього дня. На території комплексу є кафе з тінистою терасою.