ПЕРСПЕКТИВА

Майбутнє європейської енергетики залежить від України і Росії

Незважаючи на плани розвитку альтернативної енергетики, залежність європейських країн від імпорту природного газу щорічно зростатиме. Щоб не залишитися осторонь від енергетичних процесів і посилити свою роль міжнародного транзитера, Україні необхідно модернізувати газотранспортну систему.

Природний відбір

Не виключено, що до 2050 року 81% від загального обсягу виробленої енергії в Німеччині припадатиме на відновлювані джерела. Такий прогноз оприлюднив професор Інституту економіки енергетики (Кельн, Німеччина) Крістіан Гровітш на "круглому столі" "Актуальні проблеми європейської енергетики", який відбувся в Москві. Головні причини, які підштовхують країну до корегування енергетичних пріоритетів, - зростання цін на природний газ напередодні кризи, вичерпність запасів і незначний парниковий ефект.

Однак такий прогноз німецького експерта спростовується даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА). Вони свідчать про те, що з року в рік Європа ставатиме дедалі залежнішою від блакитного палива, головним чином - імпортного. Адже без нього неможливий ні повноцінний розвиток промисловості, ні економічне зростання кожної окремо взятої країни.

Згідно з оцінками МЕА, вже в 2020 році споживання імпортного газу Європою збільшиться до 400-420 млрд м3 порівняно з 310 млрд м3 у 2007 році. Щоправда, є і альтернативний амбітний прогноз, який має назву "Сценарій 450". Він передбачає стримування концентрації парникових газів на рівні 450 одиниць (ppm) еквіваленту CO 2 і поступову відмову від викопного палива. Але навіть це передбачає поступове зростання обсягів імпорту газу - до 390 млрд м3 у 2020 році.

У 2030 році обсяги імпорту блакитного палива до Європи збільшаться на 65%, або на 204 млрд м3 порівняно з 2007 роком - за базовим сценарієм, або на 37% (на 116 мільярдів кубометрів) у разі, якщо Європі вдасться реалізувати "Сценарій 450". Але яким би шляхом не пішов розвиток європейської енергетики, більшість експертів сходяться на думці, що відмовитися від імпортного газу Європа не в змозі.

Успіх пливе в руки

Збільшення споживання Європою імпортного палива означає, що транзит його нашою територією теж зросте. Адже проектної потужності газопроводів Південний та Північний потік, які зараз активно будуються, все одно не вистачить для забезпечення прогнозованого попиту на газ в Європі в повному обсязі. Північний потік розрахований на прокачування 55 млрд м3 газу, а пропускна здатність Південного потоку планується в обсязі 63 млрд м3 на рік. Враховуючи, що імпорт газу до Європи повинен зрости на більше ніж 200 млрд кубів, а прокачування по нашій території наразі становить приблизно 100 млрд м3, українська газотранспортна система без роботи не залишиться. Більше того, не виключено, що її пропускну спроможність необхідно буде збільшити.

Проектна транзитна потужність української ГТС становить 142 млрд м3 газу на рік. Однак за роки експлуатації, без інвестицій у ремонт і модернізацію вона вже втратила понад 25 млрд кубів потужності. І зараз, за словами експертів, прокачувати нашими трубами більше 120 млрд м3 газу ризиковано. Модернізація, про необхідність якої так довго говорять українські аналітики, уможливила б Україні значно збільшити обсяги прокачуваного палива, і відповідно, заробити на транзиті значні суми.

Проте грошей на ремонт ГТС у країні немає. Європа, попри обіцянки допомогти нам в модернізації, поспішає взяти участь у розв'язанні українських проблем і вважає, що Україна, яка буде заробляти цією трубою гроші, повинна сама її відремонтувати, або звернутися до постачальника газу, тобто до Росії. І таку позицію можна цілком зрозуміти. По-перше, покупець хоче отримати товар, за який заплатив гроші, не замислюючись про те, як він до нього буде доставлений. А по-друге, в Європі добре розуміють, що українську трубу наповнює російський газ, і тому не будуть вкладати в ГТС кошти без гарантій транзиту з боку Росії.

Зараз українська влада розглядає кілька можливих виходів із ситуації. Один з них - пропозиція Росії про злиття компаній "Газпром" і НАК "Нафтогаз України", яке, на думку російської сторони, має розв'язати багато газових проблем України. Щоправда, за словами Прем'єр-міністра України Миколи Азарова, наразі йдеться не про об'єднання, а про "пошук організаційної форми, яка дозволить синтезувати ефект роботи нашого "Нафтогазу" і "Газпрому".

У разі об'єднання компаній Україна виграє: отримає кошти, необхідні для модернізації ГТС, і гарантії російського монополіста щодо обсягів палива, яке йтиме транзитом через нашу територію. Виграш "Газпрому" в такому випадку також очевидний: він отримає впевненість у безперебійності поставок палива в Європу, а також гарантії того, що "газові війни" назавжди залишаться в минулому.

Можливість об'єднання НАК "Нафтогаз" і "Газпрому" обговорюються під час непростих перемовин між керівниками і фахівцями двох компаній. Зараз сторони узгоджують запрошення компанії, яка проведе незалежну оцінку активів "Нафтогазу" і "Газпрому".

А поки тривають дискусії про злиття, компанії вже створили перші спільні підприємства в газовій сфері. Одне буде видобувати шахтний метан, інше розроблятиме структуру Паласу на шельфі Чорного моря. На думку експертів, робота в рамках цих СП дасть можливість українській і російській сторонам краще зрозуміти одне одного, відпрацювати форми спільної діяльності і, можливо, використати напрацьований досвід у ширшому полі газової співпраці.

КОМПЕТЕНТНА ДУМКА

Валентин ЗЕМЛЯНСЬКИЙ,
незалежний енергетичний експерт:

- Модернізувати українську газотранспортну систему можна по-різному. Є, наприклад, план-максимум. Він передбачає будівництво і модернізацію лінійної частини та будівництво нових газорозподільних станцій на східних кордонах України та Росії. Останній етап - заміна компресорів, тобто тих агрегатів, які безпосередньо займаються прокачуванням палива. Зараз вони працюють на газі, і, враховуючи його нинішню ціну, доцільно замінити їх електричними. У кожної частини свій термін реалізації та вартість. Лінійна частина, тобто заміна і ремонт безпосередньо труб - коштує 1,7 млрд доларів, своя ціна є в установці нових компресорів і будівництві газорозподільних станцій. Загалом усі три етапи коштуватимуть Україні 5 млрд доларів.