«У мене є своя думка з цього приводу, але я з нею не згоден!», — намагається віджартуватися на запитання про добровільне об’єднання громад Михайло Куванжи — сільський голова Орлівки — села, розташованого у Ренійському районі, на самому півдні Одеської області. Тут, у Південній Бессарабії питання об’єднання громад є темою доволі незручною для місцевих керівників.
Чим далі на південь — тим менше ОТГ
Ні місцеве керівництво, ні місцеві громади за час, що минув від ухвали відповідного закону, схоже, аж ніяк не змінили своєї позиції щодо реформування місцевого самоврядування. «Звісно, треба реалізовувати закон про добровільне об’єднання громад, — каже очільник Ренійської РДА Сергій Белюк, — але я не побачив у місцевих жителів особливого бажання об’єднуватися. Села тут великі, вони розділені за національною ознакою. Тут є молдавські, болгарські, гагаузькі села». — І продовжує: «Ще влітку минулого року, нинішній заступник голови Одеської облради, обраний депутатом до неї саме від Бессарабії, зазначав, що запропонований план з об’єднання громад «не враховує етнічних особливостей південних районів». Він вважає, що мешканці, скажімо, болгарського села некомфортно почуватимуться, коли їх підпорядкують, приміром, молдавському поселенню. Чи навпаки. Припускає, що «столичне» село зможе виявляти бюджетний егоїзм, посилений ще й національним фактором».
Проте, на думку Сергія Белюка, національний фактор перебільшувати не варто. Адже всі мешканці нашої Бессарабії є громадянами України, і в держави достатньо механізмів, котрі стали б на перешкоді дискримінації будь-якої громади за національною ознакою. Та, по правді, й небезпека такої дискримінації здається мені надуманою, вважає голова РДА.
І з цим важко не погодитися. Приміром, сусідній із Ренійським Болградський район. Його центр — місто Болград — вважається неофіційною столицею українських болгар, які переважають у його населенні. При цьому у Болградському районі є три гагаузькі, а також російське і албанське села. І не траплялося мені чути, що болгари їх дискримінують.
Тільки прагматизм
Той же сільський голова Орлівки — молдавського села, котре цілком могло б претендувати на роль центру об’єднаної громади — зовсім не прагне «столичного» статусу і можливості контролювати бюджет ще кількох довколишніх сіл. «Я не бачу поки що доцільності в об’єднанні громад, — каже Михайло Куванжи, — тим більше у нас на півдні — тут населені пункти доволі великі та самодостатні, вони здатні жити і працювати самостійно».
«Приїздили до мене кілька тижнів тому представники ОБСЄ, — розповідає голова Ренійської РДА Сергій Белюк, — казали, що такого будинку культури, як у Орлівці, не бачили в жодному селі не тільки Одещини, а й усієї України». Додає, що тут працює одне з найкращих сільгосппідприємств на Одещині, а ще — втілено невеличкий інвестпроект зі спорудження у місцевій школі котельні на пелетах — твердому паливі на основі рослинної сировини, котре може стати альтернативою газу.
І картину цю очільник району не вважає якоюсь унікальною: «У нас кожне село перевиконує бюджет практично вдвічі, всі села самодостатні — в кожному є школа, пошта, дитсадок, фельдшерський пункт». Самодостатність місцевих громад Сергій Белюк якраз і вважає головною причиною непоспіху з об’єднанням. Компромісом, на його думку, є створення єдиної громади в межах нинішнього Ренійського району: «Якщо буде центр у Рені, то людям здаватиметься, ніби нічого не змінилося. Буде Ренійський міський голова, представники сіл у міській владі, один бюджет замість дев’яти.
Втім, цей варіант суперечить нормі закону про те, що територіальна віддаленість не має перевищувати 20 км. Область пропонує дві громади з центрами в Орлівці і в Рені, що не знаходить підтримки в населення і місцевих керівників. «Якщо об’єднатися в одну громаду довкола Рені нам не дасть змоги норма про віддаленість, — заявляє Сергій Белюк, — тоді ми просто залишимо район в тій структурі, яка є тепер — сім сіл і місто».
Ситуація майже один в один повторює ту, що існує в сусідньому Болградському районі. Там теж готові були погодитися на варіант збереження своєї районної спільноти із новою вивіскою єдиної громади. Коли ж їх поставили перед фактом, що з району збираються зробити дві громади, вони вирішили дати задній хід.
А де тут децентралізація?
Схоже, річ тут навіть не в тому, що люди бояться змін. Їх просто не змогли переконати, що створення об’єднаних громад якось поліпшить їхнє життя, в тому числі й великих самодостатніх, як у Бессарабії. А коли шкоди особливої від новації не передбачено, але й про плюси ніхто не знає, тоді й зникає бажання город городити. Тим паче, коли закон цього не вимагає, а просто дозволяє — там же йдеться про добровільність.
На півночі області, де села часом є більше подібними до хуторів і справді мало що можуть робити самотужки, об’єднання громад вже виправдало себе. Сім з одинадцяти створених на Одещині ОТГ розташовані саме в цій частині області. По дві — у центрі та на півдні. Спілкуючись із начальником Служби автомобільних доріг в Одеській області Олегом Вариводою, спробував з’ясувати, наскільки кращим партнером стають ОТГ. Головний автодорожник області зазначив ефект від того, що уряд дозволив місцевим громадам брати участь у дорожньому будівництві (раніше це вважалося нецільовим використанням коштів). «У нас чудова співпраця з Балтською об’єднаною громадою (вона вважається чи не найуспішнішою в області), з нами працюють райради і райдержадміністрації — і все в порядку».
Безумовно, в області є красномовні приклади вагомого позитивного ефекту саме від об’єднання громад. Але їх необхідно донести до селян, котрі пручаються новаціям через своє незнання переваг об’єднання. Особливо — в українській Бессарабії. А ще довести тамтешньому люду, що інструмент цей є універсальним і так само добре, як деінде, працюватиме й у разі утворення великих національних самодостатніх поселень, що розкинулися на обширах від Дністра до Дунаю.
Ми в Google+