Від початку війни Євросоюз прийняв майже 6 мільйонів біженців з України, застосувавши вперше в історії свого існування механізм надання тимчасового захисту. І хоч Європа не вперше за останнє десятиліття зіткнулася з напливом мігрантів, кількість українців, яку прихистили в себе держави ЄС, у Брюсселі називають безпрецедентною.

Найбільший тягар взяли на себе сусідні з Україною держави: Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина та Румунія. Хоч потік біженців не припиняється, влада держав ЄС продовжує політику підтримки і солідарності, приймаючи у себе тисячі українців, переважно жінок і дітей, і заявляє, що допомагатимуть Україні стільки, скільки це буде потрібно. Проте сувора реальність свідчить, що ресурси соціальних систем країн ЄС поступово виснажуються, а в деяких уже досягли максимальних можливостей. 

Відлік нового періоду європейської історії

Механізм надання тимчасового захисту, який було офіційно запроваджено щодо України 4 березня 2022 року, застосовують до всіх українців, які перебували на території нашої країни на початку російського збройного вторгнення. Завдяки цьому статусу український біженець, який зареєструвався у країні-члені ЄС, де вирішив зупинитися, отримує житло, базову медичну допомогу, освіту для неповнолітніх і негайний доступ до ринку праці. Європейські держави обмінюються інформацією про свої спроможності на спеціальному віртуальному майданчику «Платформа солідарності».

«Це була безпрецедентна ситуація, з якої почався відлік нового періоду європейської історії», —  розповіла очільниця відділу Єврокомісії з питань надання притулку Естер Позо під час дискусії щодо проблем українських біженців. Дискусію, яка пройшла минулого тижня, організував брюссельський аналітичний Центр Мартенса. За словами Естер Позо, європейські чиновники дбали передусім про те, щоб українці отримали рівні права із громадянами ЄС і мали в разі доступу до них пройти мінімум адміністративних процедур.

Вона нагадала, що статус тимчасового захисту для українців чинний до березня 2023 року, а «потім його можуть продовжити двічі терміном на шість місяців, якщо Єврокомісія не оголосить про своє рішення призупинити чинність цього статусу». Проте нині Єврокомісія радить національним урядам у березні 2023 року продовжити чинність тимчасового захисту відразу на два роки.

Варшава готувалася до найгіршого

Для Польщі, яка прийняла в себе приблизно 2 мільйони українців, це стало найбільшою міграцією із часів Другої світової війни. Це розповіла радниця з юридичних питань Постійного представництва Польщі при ЄС Ева Псіурська. За її словами, державні служби працювали чітко і злагоджено із першого дня війни. Адже у Варшаві дуже серйозно ставилися до застережень західних партнерів, що війна неминуча і може розпочатися щомиті, тому готувалися приймати біженців.

Загалом із 24 лютого на територію Польщі в’їхало 4,4 мільйона українців, половина з них вирушила далі до інших країн ЄС.

«Ми зробили все можливе, щоб ці люди могли якомога швидше і без зайвих бюрократичних процедур в’їхати в Польщу, щоб жінки з дітьми не чекали у виснажливих чергах», — розповіла Ева Псіурська. Нині на території цієї країни діє 40 центрів для приймання біженців і 500 інформаційних пунктів.

Дипломатка наголошує, що чимало українців мали родичів, друзів, знайомих у Польщі, які приймали їх у себе. Саме тому в Польщі дуже мало таборів для біженців. «Те, що звичайні поляки відчиняли свої домівки для українців, стало для державної системи значною допомогою, без якої було б важко впоратися з усіма викликами», — наголосила вона.

Треба думати, як подолати втому системи і громадян

Проблеми, з якими зіткнулися європейські країни у прийманні українських біженців, однакові: важко знайти житло, труднощі з медичним обслуговуванням і пошуком місць у садках та школах, розповів радник з правових питань Постійної місії Чехії при ЄС Адам Кіттл. За його інформацією, нині українці становлять 4% усього населення Чехії, 380 тисяч біженців з України вже отримали статус тимчасового захисту в цій країні. Це найвищий показник на душу населення в ЄС. 

Дипломат розповів, що головна проблема влаштування біженців з України полягає в тому, що всі вони хочуть залишитися у великих містах, зокрема у Празі, де соціальні системи фактично вже заблоковано, і не хочуть їхати до менших міст і сіл. А те, що серед біженців з України понад 95% — діти та жінки, висуває для державної системи специфічні виклики.

«У вересні, коли діти підуть до школи, ми повинні будемо подвоїти спроможності шкільної системи. Це буде складно з точки зору і фінансового, і матеріального забезпечення», — зазначив Адам Кіттл. Він відзначив величезну підтримку України з боку громадянського суспільства і місцевого населення. За його словами, лише 15% українських біженців отримали житло з державних соціальних фондів Чехії, решта живуть у чеських родинах.

«Ми бачимо безпрецедентну солідарність з Україною. Усі пам’ятають, як у перші тижні війни люди в Німеччині, Польщі, Чехії та інших країнах приходили на вокзали, щоб узяти до себе на квартири українських біженців», — сказала Естер Позо. Проте, зауважує вона, так було й 2015 року, коли у перші місяці війни у Сирії в ЄС стали масово прибувати сирійські мігранти. Але за певний час ситуація змінилася, нагадує чиновниця.

Подібні процеси почалися і щодо українців. Кілька тижнів тому провідна бельгійська газета Le Soir опублікувала статтю, в якій бельгійці, котрі прийняли в себе українців, скаржаться на незручності й кажуть: не думали, що війна затягнеться і біженці залишатимуться у них так довго.

«Тож тепер, коли ми  продемонстрували безпрецедентну солідарність, нам треба думати, що робити із втомою і виснаженістю соціальних систем і простих громадян», — констатувала Естер Позо.