Уже давно багато, якщо навіть не більшість, вітчизняних телеканалів окупували російські серіали, фільми, шоу тощо. І не за рік чи два до того, як Росія розпочала пряму військову агресію проти України, було зрозуміло: ця екранна експансія має два виміри — ідеологічний та економічний. Топ-менеджмент каналів заплющував очі на перший і пояснював свою контентну політику прийнятною вартістю та зрозумілістю російської ефірної продукції, звичкою глядачів до неї (не будемо занурюватися в питання, а хто призвичаїв). За дужки виносилося те, що купуючи всю цю «ляпанину», українські канали підгодовують російський медіа-бізнес, зміцнюють його виробничий потенціал і послаблюють можливості створення вітчизняних телесеріалів, фільмів та інших екранних продуктів. 

Така ситуація виведення коштів до північної сусідки спостерігається за адаптації московських каналів до вимог вітчизняного законодавства для показу в кабельних мережах. На цих каналах розміщується замість російської вітчизняна реклама. Яка частина надходжень від неї йде до Москви, скільки платять провайдери прямо каналам чи дистриб’юторам за права показу федеральних каналів, «НТВ» тощо?

Це, звичайно, комерційні таємниці. Але ж, поза сумнівом, платять! І знову ж, вимиваючи для закордонних медіа гроші з не такого вже й багатого вітчизняного рекламного ринку, надходження з якого конче потрібні, аби підтримувати українське виробництво контенту.

Виникло таке собі замкнене коло, зашморг, що дедалі затягується. Його треба негайно розірвати!

Адже сьогодні, пани власники каналів, шановні топ-менеджери, будь-які виплати російським партнерам — опосередковане фінансування тієї брудної інформаційної кампанії, яку проводять проти нашої країни. Чи розумієте ви це? Не можна допомагати тим, хто розв’язав війну в ефірі, поширюючи брехню і дезінформацію, ганьблячи і принижуючи нас.

Окреме питання — показ по кабельних мережах російських каналів. Свобода слова — святе! Але коли йдеться про поширення об’єктивної інформації, а не тоді, коли маємо справу із засобами масової дезінформації. Влучно сказав достойник, виступаючи днями в програмі радіо «Свобода»: трансляція російських каналів українськими провайдерами видається тим самим, що й розповсюдження в часи Другої світової війни у Великій Британії гітлерівської V?lkischer Beobachter.

З цим не можна не погодитися, та порахуємо: кабельне ТБ приймає приблизно 30% глядачів. Не всі вони шанувальники московських каналів. Кабельне ТБ діє переважно у великих містах, де достатньо значне проникнення Інтернету (тобто при припиненні трансляції частина глядачів зможе, якщо забажає, дивитися кисельових-соловйових у мережі). Нарешті, той градус агресії, ненависті до нас, до нашої країни, який бачиш, увімкнувши Москву, має і певний зворотний мобілізуючий, той, що згуртовує націю, ефект, протилежний тому, чого прагнуть телекілери з білокам’яної. Отже, на мою думку, реально об’єктом зомбування є незначний відсоток глядачів.

Негативно відреагує Захід... Ще кілька днів тому ці аргументи здавалися мені переконливими для неприйняття рішучих кроків — тимчасового припинення мовлення. Та час від часу дивлюся на те, що роблять так звані московські колеги в ефірі, й думаю: мабуть, треба змінювати позицію... Чи не на часі прикривати цей «другий фронт»?.. 

ДОВІДКА «УК»

Стокгольмським синдромом називають психологічну близькість, що виникає в заручників до терористів, які їх захопили.