Чому міста втрачають обличчя

Столиця потерпає від хаотичної забудови

Київ відстає від східноєвропейських столиць на 10—15 років. Тим часом у портфелі містобудівників багато пропозицій щодо розвитку столиці, однак це нікому не цікаво. Головна мета забудовників — швидко побудувати і продати.

Визнані фахівці йдуть із професії

Нині майже не беруть до уваги діяльності авторитетних наукових закладів, які визначали вигляд міської забудови. Ідеться про Інститут Генерального плану Києва, Державний науково-дослідний і проектний інститут містобудування, спеціальний науково-реставраційний проектний інститут «Укрпроектреставрація».

Роками знаменитий Інститут Генплану був незалежним науковим закладом, який розробляв стратегію розвитку Києва, його транспортну схему, житловий фонд, соціальні об’єкти. Існувала величезна інформаційна база міста. Тепер це все не затребувано. Тож чимало визнаних містобудівників ідуть із професії.

Як відомо, архітектори несуть адміністративну і кримінальну відповідальність за роботу. Згідно із законом, ця професія авторська. Однак нині архітектори не мають жодних важелів впливу на порушників забудови Києва. Вони знають, як покращити міське середовище, але про це в них ніхто не запитує.

На законодавчому рівні статус Головкиївархітектури і містобудівних рад знижено — вони тепер мають лише дорадчий голос. Ось чому чимало моїх колег перестали брати участь у роботі цих органів.

Місто розвивається за законом грошових відносин. Мабуть, це природно, але… фахівці фіксують постійні нормативні порушення в будівництві. Вказівки Державної архітектурно-будівельної інспекції ігнорують. Ось і виходить: роби що завгодно, були б гроші.

Як уникнути дисбалансу територій

Тільки сліпому не видно, що забудову в столиці ведуть хаотично. Київ стогне і задихається від дисбалансу територій. Скажімо, біля метро «Лівобережна» стоїть пусткою чимало офісів. У мікрорайоні обмаль великих супермаркетів, зате є ринок. Замість нього збираються побудувати багатоповерховий офісний центр. А що сказати про густонаселені Позняки? 24-поверхові будинки, затісні двори без сонця... На цьому житловому масиві нема ні парку, ні скверу — саме житло.

Хто думає про те, як жителям Троєщини щодня добиратися в центральні райони на роботу? Адже це спальний масив. То чому не подумати про створення на його території робочих місць? Наприклад, можна використати тутешні природні ресурси — зробити оздоровчу зону, де могли б працювати жителі району.

Боротьба з МАФами на вигляд наївна

Зате столична влада сконцентрувала зусилля на боротьбі з МАФами. Це, м’яко кажучи, має вигляд наївний, адже заміть кіосків виростають величезні торгові центри. За кордоном такі центри зазвичай будують на виїзді з міста і пояснюють певним способом життя: жителі районів з малоповерховою нещільною забудовою приїжджають сюди на автомобілях, щоб зробити покупки на тиждень, місяць. Зрозуміло, такий тип забудови має право на існування і в нас, але жителям багатоповерхівок передовсім потрібні невеликі вбудовано-прибудовані магазинчики, а не величезні торгові центри, особливо в історичних і стратегічно важливих місцях.

Кричущий приклад останнього часу — будівництво величезного торгового центру на невеличкій Поштовій площі. Навіщо? Ситуація тут і без цього складна. Передовсім це транспортний вузол, а не торговий майданчик.

Зовсім не туристична концепція

Нині багато говорять про те, що Київ — туристське місто. Але щоб українську столицю зробити по-справжньому привабливою для іноземців, слід врахувати чимало чинників.

Наприклад, іспанський Більбао був промисловим центром, але індустріальна епоха закінчилась, і місто швидко перепрофілювали на туристське. Для розв’язання цього завдання кинули великі ресурси, хоч і не все було гладко. Зате тепер у світі добре знають, що Більбао — одне з міст в Іспанії, яке найдинамічніше розвивається.

Така сама ситуація була з Барселоною. Нині навіть важко уявити, що це середземноморське місто розвивалося «всередину» — тут не було пляжів, а узбережжя «окупував» порт і відповідна інфраструктура. Туристські об’єкти з’явилися лише до Олімпіади 1992 року. Містобудівники відвоювали частину берега, зробили там олімпійське село і повернули місто до моря.

Нині в Барселону щороку приїжджає близько 8 мільйонів гостей. А в туристичній концепції розвитку Києва, яку розробив Інститут Горшеніна, фігурує цифра — 500 тисяч туристів щороку. Як кажуть, відчуйте різницю.

Що тепер роблять для залучення туристів до Києва? У нас є будівлі, які за красою не снились ні Барселоні, ні Більбао, ні навіть Парижу — і я не перебільшую!

Наприклад, біля станції метро «Арсенальна» є унікальні творіння київського архітектора Йосипа Каракіса, автора десятків будинків, які стали пам’ятками архітектури, і типових проектів, що їх було реалізовано в багатьох містах колишнього СРСР. А на Ярославовому Валу що не будинок — то витвір мистецтва. Але вся ця унікальна історична архітектура буквально обліплена сучасними забудовами. І місто втрачає обличчя.

До того ж у Києві не поспішають зберігати спадщину. Яскравий приклад: знаменитий Замок барона на Ярославовому Валу — красивий незвичний будинок, споруджений наприкінці XIX століття, просто на очах розвалюється! Зате на розі Прорізної й Володимирської, навпроти станції метро «Золоті ворота», у дворі в оточенні історичних будинків спорудили житлову висотку. Там була школа, спортивні майданчики, одне слово, житлова зона, живе ядро. Усю інфраструктуру порушено, історичну ауру стерто.

Та й загалом про яку туристичну концепцію міста можна говорити, якщо до значущих об’єктів проблематично під’їхати! Простий приклад: «Золоті ворота» — історичний центр, що не будинок — пам’ятка історії й архітектури. Але спробуйте під’їхати до них на туристському автобусі!

На жаль, за нинішньою містобудівною політикою спостерігати сумно. Стратегічні завдання в Києві ніхто не ставить. І річ не в тому, будують мало чи багато у столиці. Головне питання, чи на благо це Києву і його жителям. Ще філософ Спіноза казав: «Місто створюється для добробуту людей». А що можна сказати про сучасний Київ? У ньому стає важко жити! 

Віктор СУДОРГІН,
архітектор, член-кореспондент Академії будівництва і архітектури,
для «Урядового кур’єра»

Дніпропетровська періоду Красносельського не існуватиме?

СПАДЩИНА. Раніше закритий для іноземців Дніпропетровськ нині відвідує дедалі більше гостей. Їх дивують розвалені будівлі навіть у центрі міста, серед яких архітектурні й історичні пам’ятки. Приїжджі часто цікавляться у місцевих: «Чому з цим нічого не роблять?» Ставили такі запитання і Юліанні Пахній та Юлії Кошмар. Тож дівчата вирішили організувати фотовиставку, щоб привернути увагу до цієї проблеми якомога більше містян. А присвятили її спадщині видатного дніпропетровського зодчого Олександра Красносельського.

Активістки розгорнули експозицію на Європейській площі у День міста, який недавно відзначив Дніпропетровськ. Дівчата вважають, що навіть у складні часи слід діяти, щоб урятувати те, що ще залишилося.

— Нам набридло бути невдахами, які постійно скиглять, що все погано, все розвалюється. Тому й вирішили проявити ініціативу, — каже Юліанна Пахній.

Фотовиставка презентувала фотографії з колекцій краєзнавців, Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького, а також створені спеціально для цієї події. Дівчата зверталися по допомогу до майже всіх політичних партій, які активно готуються до виборів. Жодна не відгукнулася. Натомість половину потрібної суми на організацію заходу надали історики, архітектори, інші небайдужі містяни, решту Юлія та Юліанна доклали із власної кишені. Дівчата ставлять перед собою амбітну мету: знайти спонсорів для відновлення ще остаточно не втрачених пам’яток.

На виставці збирали кошти на відновлення меморіалу Красносельського, який колись зруйнували збирачі кольорових металів.

— До мене звернулися дівчата, ідея яких видалася мені вартою підтримки. Олександр Леонтійович Красносельський — один з найвидатніших архітекторів, які працювали в нашому місті. Його стиль — неокласика, — розповів «УК» історик Валентин Старостін, який досліджував творчість архітектора.

А на моє запитання, як у Дніпропетровську зберігають спадщину Красносельського, він зазначив: «Як і всіх інших — ніяк. Це відбувається насамперед тому, що в місті не існує програми розвитку туризму. А як її складова мають бути наші пам’ятки. Вони можуть бути потрібні місту, якщо місто стає туристським центром. Якщо немає розвитку туристичної галузі, то, як бачимо, пам’ятки нікому не потрібні».

Дніпропетровську Олександр Красносельський віддав значу частину життя — з 1912-го по 1944-й. Він залишив у спадок майже 30 прекрасних будівель. Серед них один з корпусів Медичної академії, центральний універмаг, «Дитячий світ». На жаль, останньої будівлі вже не існує. Її знесли кілька років тому — товсті гаманці не зважають на статус пам’ятки архітектури. На місці улюбленого дніпропетровцями затишного «Дитячого світу» нині «красується» черговий холодний бетонно-скляний торговельний центр. 

— Архітектор Красносельський будував аптеку Пріцкера. Це дуже гарна будівля. Вона стоїть напроти мого будинку, — розповідає Юлія Кошмар. — І щодня бачу, як будинок руйнується, там уже немає даху. Сподіваюся, що небайдужі люди приєднаються до нашої ініціативи і всі разом ми зможемо врятувати залишену нам спадщину.

Наталія БІЛОВИЦЬКА,
«Урядовий кур’єр»