Трохи зверхню і недбалу відповідь «Та знову за кордоном» на запитання «Де відпочивали влітку?» тепер може собі дозволити абсолютна більшість жителів Донецька й інших тимчасово окупованих територій краю. Різноманітні опитування свідчать, що люди прагнуть використати найменшу можливість, щоб певний час провести за лінією розмежування, тобто в Україні. Нині влітку найчастіше вони планують залагодити тут якісь справи, поєднавши їх із перебуванням у рідних, знайомих чи поїздкою на відпочинок на морське узбережжя тощо.
«Навіть на кілька днів просто виїхати з «ДНР» — це вже відпустка і непоганий відпочинок!» — запевняє знайомий донеччанин, лаштуючись до родичів у підконтрольному Україні сільському районі Донеччини. Як виявляється, це далеко не найгірший спосіб провести частину літнього сезону, бо багато земляків через фінансові та інші причини позбавлені навіть такої невибагливої змоги.
Із настанням літа на територію України насамперед прагнуть вивезти дітей, щоб їх підгодувати чи оздоровити. Поза «республікою» це доступніше і краще.
А «Кримнаш» тепер без нас
Дорослі також не проти провести кілька відносно безтурботних тижнів без періодичних обстрілів, комендантської години, перевірок документів й інших суворих реалій, які звичайні по той бік лінії розмежування. Щоправда, віднедавна не всі можуть виїхати безперешкодно, а переміщення за межі «ДНР» для окремих «республіканців» нагадують перипетії довкола виїзду за кордон за часів СРСР. У деяких населених пунктах «державні службовці» зобов’язані погоджувати свої відпустки з міськвідділами «міністерства державної безпеки».
«Під час обов’язкового візиту до «МГБ» потрібно вказати точне місце проведення відпустки на території України і пройти відповідний інструктаж, — розповідає житель Горлівки. — А після повернення знову не обійтися без співбесіди із представниками відомства».
Що ж, після трирічного «процвітання» самопроголошеної «республіки» багатьом її жителям сусідні райони української Донеччини тепер видаються майже курортом — найближчим і доступним. А як же Крим, загарбанню якого російськими зеленими чоловічками ще недавно відверто раділи немало донеччан?
«Багато з нас, немов папуги, повторювали: «Крим наш!», але подальші події показали, що насправді він за останні кілька років став набагато далі від нас, — зізнається етнічний росіянин, який давно живе в Донецьку. — Туди на відпочинок можуть поїхати дуже мало донеччан. За України щодня до Криму прямували кілька потягів, а тепер треба добиратися електричками з багатьма пересадками. Існують, щоправда, автобусні маршрути, але їхати довго і дорого — майже 2 тисяч рублів (950 гривень). А якщо з дружиною й дитиною — обійдеться ще дорожче. Ціни на житло і продукти харчування й фрукти на півострові значно вищі, ніж в Україні».
Пересічні донеччани, які свого часу мали змогу щоліта бувати у Криму, тепер згадують про ті роки знічено. «Завдяки профспілці нашого підприємства ми колись платили за путівки всього 10% вартості і три тижні відпочивали у Криму, а тепер про це доведеться забути. Про путівки навіть не йдеться, бо підприємство закрили і доруйновують, — нарікає ще одна жителька міста. — А ось моїй сестрі на заводі у травні запропонували путівки на відпочинок у Криму вартістю 1800 рублів на день (майже 800 гривень). Пересічному пенсіонерові в «ДНР» вистачить пенсії якраз на один день відпочинку на півострові, а той, хто працює, може собі дозволити два чи навіть три дні. І це без дороги й інших витрат. Звичайно, дуже важко все це усвідомити і змиритися, та втішає, що нині вже значно більше людей розуміють, що вони стали жертвами підлої політичної комбінації й тепер нікому не потрібні».
Цікаво, що навіть ті донеччани, які завдяки «республіці» піднялися на соціальному ліфті й мають нормальні статки, не поспішають вирушати до Криму, анексію якого вони так радо підтримували. Активно і навіть агресивно виступаючи проти вступу України до Євросоюзу і звинувачуючи Європу у всіх своїх бідах, вони миттєво відреагували на введення безвізового режиму з ЄС.
«Саме ці найбільші прихильники політики Росії й «ДНР» кинулися шукати свої українські паспорти і вирушати до України, щоб отримати біометричні паспорти для поїздок на літній відпочинок у країни Європи, — обурюється житель Макіївки. — Часто деякі з них, не бажаючи стояти в довжелезних чергах, користуються послугами посередників, які роблять документи значно швидше, але дорожче: понад три з половиною тисячі гривень. А хто в «ДНР» може заплатити такі великі гроші? Бойовики-найманці, правоохоронці, чиновники та їхні найближчі родичі».
«Народний» курорт суворого режиму
Найпопулярніший і відносно доступний відпочинок для донеччан — поїздка на головний «республіканський курорт» у селищі Сєдове на Азовському морі. З огляду на місцями жахливі ділянки доріг дістатися туди, приміром, з Донецька можна за кілька годин. Але… Перед початком цьогорічного літнього сезону на в’їзді до селища проросійські незаконні збройні формування встановили блокпост і, створюючи довжелезні автомобільні черги, ретельно перевіряють всіх охочих побувати на пляжі.
«Таке враження, що ми з дитиною приїхали на якусь засекречену військову базу чи в місце ув’язнення, бо нас попередили, щоб ми в жодному разі не надумали морем залишити межі «республіки», — пригнічено згадує жителька Єнакієвого. — У мене довго перевіряли й записували дані паспорта, свідоцтва про народження дитини, техпаспорта на автомобіль, номер мобільного телефону, фотографували нас в усіх ракурсах. Одне слово, на чергу й перевірку ми витратили майже чотири години».
Ще однією небажаною зміною люди, які недавно побували на «народному курорті», називають істотне збільшення тут військових і міліції. Про бойові дії під час чергового перемир’я іноді нагадують відлуння вибухів, що докочуються з боку Маріуполя, але трапляється так нечасто. Зате значно більше вражають курортників ціни, що переслідують їх на кожному кроці. У місцевих пансіонатах пропонують путівки на 10 днів у середньому за 8 тисяч рублів (близько 4 тисячі гривень), а середня зарплата в «республіці» — в межах 5 тисяч рублів.
Власні «народні» ціни й у приватників. «Навіть цей економ-курорт не по кишені багатьом землякам: на початку червня за найдешевші номери треба було платити по 250—300 гривень за добу, а потім житло стало ще дорожчим, — розповідає після повернення з моря знайомий донеччанин. — У цю вартість входять старі ліжка і такі самі старі простирадла, подушки та весь невибагливий сервіс. У нашому пансіонаті було десяток номерів, де зупинилися майже 30 осіб, які вранці і ввечері нетерпляче вистояли в чергах до двох умивальників, одного душу та туалету».
Також відпочивальники нарікають на брак на «народному курорті» нормального мобільного зв’язку (працює тільки тутешній оператор «Фенікс») та великі проблеми з інтернетом. А без доступних розваг частина проводила у вільний від пляжу час своєрідні екскурсії в дитинство та юність, адже приїжджали сюди на відпочинок 10, 20 і більше років тому. Бази відпочинку колись великих промислових підприємств збереглися досі, але нині перебувають у такому жалюгідному стані, що нагадують руїни стародавніх споруд. А відносно нові пансіонати чи бази відпочинку тепер не доступні для більшості відпочивальників. Особливо в останні два-три роки.
Найприємніше враження на всіх справляє піщаний пляж, стан якого підтримують навіть попри велику кількість відпочивальників. А ось щодо морської води, то назвати її чистою ніхто не брався навіть у мирні роки.
Певна річ, нарікають люди, позначаються на відпочинку на морі не тільки велика кількість військових, а й інші атрибути життя в «республіці». На курорті із 22-ї діє комендантська година: всі дискотеки, бари, кафе припиняють роботу. А з порушниками режиму не дуже церемоняться: курортники розповідають, що вперше доведеться відсидіти у буцегарні до ранку до закінчення комендантської години. Якщо попався вдруге чи втретє, чекає солідний штраф і значно довше перебування під замком.
І, звісно, відпочивальникам невтомно нагадують про «ворогів», від яких буцімто всі біди Донбасу і частини його знедолених людей. Ті, хто минулого й цього літа побували у Сєдовому, з відразою згадують «розваги» у місцевому тирі: замість мішеней тут прикріплено портрети колишнього Президента США та керівників України, у які пропонують цілитися і стріляти не тільки дорослим, а й дітям.
Один з моїх співрозмовників, розповідаючи про кількаденне перебування у не найкращих умовах на Азовському узбережжі, із гнівом переінакшив відомий вислів: мовляв, народ «ДНР» тепер має такий відпочинок, якого заслуговує. Із цим емоційним висновком можна погоджуватися, а можна й ні. Але те, що дедалі більше людей на тимчасово окупованих територіях Донеччини навіть кілька днів, проведених у сусідній Україні, вважають бажаним відпочинком від беззаконня, безправ’я, беззахисності, безладу, безробіття, безгрошів’я, — незаперечно.
Ми в Google+