ГОСТРЕ ПИТАННЯ

Керівники виконавчої та представницької влади Волині  виступили категорично проти ідеї спорудження пам’ятника Сталіну у Луцьку

З нею, як відомо, останнім часом почали носитися представники однієї з політичних сил. І це відразу викликало певне збурення у Поліському регіоні, який добре пам’ятає ті беззаконня, що творилися в Західній Україні після приходу сюди у 1939-му «совєтів».

— Він (Сталін. — Авт.) має бути там, де й лежить — у землі. І тільки там! Це історія, але це — кривава, трагічна історія... Історія, на якій треба вчитися, як більше ніколи не робити такої історії!.. — так на запитання журналістів про можливість встановлення у Луцьку пам’ятника диктатору відреагував голова облдержадміністрації Борис Клімчук.

Він запевнив, що не дозволить, аби в регіоні з’явився пам’ятник тоталітарному вождю.

Жодне покоління українців не пробачить Сталіну Голодомору. Фото з сайту gulag.ipvnews.org

Місце диктаторів – на звалищі історії

Власкор «Урядового кур’єра» поцікавився ставленням до гострої теми і у голови Волинської обласної ради Володимира Войтовича.

— Я ставлюся категорично негативно як до такої ідеї, так і до самої постаті Сталіна — одного із головних катів українського народу! — не стримався від різкості очільник представницької влади регіону. — Таке ж саме  моє ставлення і до його поплічників, які залишили в Україні невигойний кривавий слід...

Тим часом невідомі в обласному центрі обклеїли кілька рекламних тумб листівкою, в якій на коричневому тлі зображено «батька усіх народів» та Гітлера. Другий, явно натякаючи про увіковічення пам’яті свого візаві по пакту Ріббентропа — Молотова, закликає: «Поставте пам’ятники і мені — я теж знищував українців!»

Таке епатування викликало в регіоні досить гостру реакцію. Прикладом її може слугувати відгук, розміщений після початку дискусії на одному із регіональних Інтернет-ресурсів.

У ньому невідомий користувач Всесвітньої павутини пробує знайти відмінності між двома тиранами. Але це йому важко вдається.

Кажемо «вождь», маючи на увазі «фюрер»

Адже у Гітлера був червоний прапор, і у Сталіна — такий же самий. Партія Гітлера називалася робочою, і Сталін теж правив іменем диктатури пролетаріату.

Обидва будували соціалізм і ненавиділи демократію, однаково вважали свій шлях єдино правильним; обидва нещадно знищували своїх учорашніх соратників, які відхилялися від генеральної лінії партії, внаслідок чого правляча партія в обох країнах була при владі, а інші — у підпіллі чи в’язницях.

Партії в обох країнах підмінили державні інституції і звели на п’єдестал своїх вождів, які й фактично одноосібно керували своїми народами. Сталіна офіційно називали фюрером, а Гітлера — вождем. Вибачте, Сталіна — вождем, а Гітлера — фюрером. У перекладі, як відомо, це  те ж саме.

Народам Німеччини і Радянського Союзу залишалася можливість спостерігати за грандіозними виставами, у які перетворилися партійні з’їзди і головні свята: в імперії Сталіна — 1 травня, 7 — 8 листопада, і  1 травня та 8 — 9 листопада — у Німеччині.

Особливо активно до різного гатунку маршів та спортивних свят, які й нині так тішать око сучасних тоталітарних вождів, залучалися гітлерюгенд — молоді гітлерівці, та молоді сталінці з комсомолу.

Обидва вожді (фюрери) планували звести грандіозні споруди, роботи над якими у Москві і Берліні велися одночасно. Гітлер заклав у себе найбільший будинок світу — Будинок зборів. Його головний зал повинен був уміщати 150 — 180 тисяч чоловік. А Сталін — Палац Рад, і хотів збудувати над ним споруду заввишки 400 метрів, що, у свою чергу,  мала бути постаментом, над яким височіла б стометрова статуя Леніна…

І для Німеччини, і для Росії обидва були «інородцями» — Гітлер — з Австрії, а Сосо Джугашвілі — із Грузії;  внаслідок цього вони не мали глибокого історичного коріння і духовних зв’язків із російським та німецьким народами, які для них фактично стали «трудовими ресурсами» для реалізації особистих грандіозних ідей.

Як згадують мемуаристи, іноді Сталін запрошував іноземних гостей у свою кремлівську квартиру, і ті щоразу вражалися спартанськими умовами проживання «батька усіх народів»: простий стіл, шафа, залізне ліжко, солдатська ковдра. Подібним, судячи із фото у пресі, було і житло його візаві.

Але при цьому обидва у спеціально відокремлених охороною місцях серед казкової природи створювали затишні і добре захищені резиденції-фортеці, у яких було вдосталь предметів розкоші. І в яких для господарів і обраних завжди була прислуга, припасені вдосталь делікатеси та першосортна випивка.

В обох тиранів жінки були молодшими за  них приблизно на два десятиліття; нещасні, за офіційною версією, застрелилися із пістолетів своїх чоловіків; проте є версії, що ті їх просто повбивали.

Чимало схожого й у іншому: обидва говорили одне, а робили  інше; обидва створили страшні репресивні політичні органи — гестапо і НКВД, а також широку мережу концтаборів, у яких використовувалася практично дармова робоча сила.

Гітлер, як це стало відомо в повоєнні роки, винищував людей мільйонами. І Сталін, як стало зрозуміло через десятки літ після оприлюднення злочинів Гітлера, — теж мільйонами!

Обидва фюрери (вожді) мали плани побудови соціалізму: Гітлер — чотирирічний, Сталін — п’ятирічний; вони не обтяжували себе орденами і ходили у напіввійськовій формі без розпізнавальних знаків.

Правда, Сталін після перемоги під Сталінградом, коли стало зрозуміло, що Німеччина війну програла, все ж таки присвоїв собі звання маршала…

У чому ж — крім цього, і, звичайно ж, форми вусів! — різниця між двома вождями?

Невже ж немає? Звісно, є!

Однозначна  позиція

Якщо не брати до уваги рішення Нюрнберзького трибуналу, який засудив нацизм, то лише в одному: у Сталіна «в кімнаті для делегацій і преси» на сірій солдатській ковдрі були чорні смужки, а у Гітлера — білі.

…Саме тому у населення Волинської області, яка, як і інші регіони Західної України, життями десятків і сотень тисяч людей уже заплатила за тоталітарні експерименти, ніколи не сприйме утопії типу «модифікації комуністичної ідеї» чи спорудження у Луцьку пам’ятника червоному тиранові.

— Очільники області дуже добре знають про це!.. — висловив свою позицію добре знаний в регіоні депутат обласної ради Олександр Свирида. —  І саме на впевненості у підтримці тут широкого загалу простих людей і ∂рунтується їхня, як і нас, більшості депутатів, однозначна позиція. Ідея спорудження пам’ятника катові українського народу — провокації тих, які нині збурюють суспільство. Попри те, що самі фактично уже назавжди залишилися на задвірках сучасної історії!..