Нещодавно в центрі Сум зустрів давнього приятеля, з яким спілкуємося вряди-годи, однак щоразу ділимося якимись цікавими новинами чи навіть історіями зі свого життя.

Ось і цього разу, стоячи біля ЦУМу, розговорилися про те про се, аж поряд зупинилася яскрава автівка. То було таксі — не просто із традиційними шашечками, а розмальоване, барвисте, одне слово, незвичне.

Швидко збагнули, що з усілякими сучасними наворотами — це саме один з автомобілів нового виду таксі, яке з’явилося в місті місяць тому. Машину можна замовляти насамперед в онлайн-режимі, через смартфон, вайбер, відстежувати її рух. Для дисциплінованих пасажирів передбачено різні бонуси і заохочення. З-поміж іншого відстежується рівень культурного спілкування пасажира і водія, словом, сервіс. Побачивши автівку, приятель спочатку усміхнувся, а потім прорік класичне із давньої кінострічки: «Хто замовляв таксі на Дубровку?» І розповів історію, яка ледь не стала драматичною саме через цей вид пасажирських послуг.

Кілька років тому йому довелося їхати у закордонне відрядження. Дорога не з близьких, але приятель завчасно взяв квитки на всі етапи поїздки, включно із поверненням літаком до Борисполя.

У Сумах напередодні замовив таксі, бо поїзд вирушав глибокої ночі, і в призначений час вийшов на вулицю. Оскільки мешкає в приватному секторі на одній з околиць Сум, то про яскраве освітлення залишалося лише мріяти. Але таксі швидко побачив і, зручно вмостившись на задньому сидінні, вирушив до вокзалу. Повністю поклавшись на водія, хвилин через десять відчув, що їдуть явно не туди, бо вокзал від дому зовсім не далеко. Так і трапилося: чи то диспетчер щось наплутала, чи водій, але останній підрулив не до залізничного вокзалу, а до автобусного. Проте квитки були на потяг. А до його відправлення трохи більше 15 хвилин…

Таксист гнав машину так, що світлофори миготіли один за одним. Добре, що була ніч, а Суми — місто маленьке, машин обмаль. Але встигли! Слухав розповідь і мимоволі пригадав свою пригоду, що трапилася знову ж таки з таксі.Треба було їхати до столиці, то замовив машину до залізничного вокзалу в одній зі служб, яких у місті чимало. Вночі в означений час надходить есемеска з номером автівки, її кольором, тарифом, часом прибуття. Мовляв, виходьте. Аби водій машиною не долав вибоїни і не скакав через люки, дістаючись під’їзду, вийшов на вулицю. Стою, чекаю…

Минає хвилина, друга, третя — нікого немає. Раптом дзвінок від водія: виходьте швидше, бо час минає. Кажу, що стою вже кілька хвилин і не бачу машини. Доки з’ясовували, хто, де і кого чекає, зрозуміли: водій стоїть біля… залізничного вокзалу, аби забрати мене з поїзда і відвезти додому. Натомість мені потрібно навпаки — з дому на вокзал. Добре, що і таксист, і диспетчер, яка втрутилася в ситуацію, швиденько знайшли вільне авто поблизу мого будинку і ми помчали через нічне місто, як мовиться, що є духу. І я таки встиг ускочити у вагон. Про нерви, тиск і притаманні при цьому словесні емоції краще не згадувати. Тепер, коли замовляю таксі, у диспетчера щонайменше двічі перепитую і уточнюю всі деталі. Інколи нариваюся на роздратування чи й обурення: мовляв, я що — глуха чи не розумію, що кажете? Отож зараз вагаюся: чи й далі користуватися традиційним способом замовлення через диспетчера, чи й собі приєднатися до прихильників онлайн-сервісу і сповна відчути на собі його переваги? Але доходжу висновку: хоч як намагаєшся йти в ногу з часом, за будь-яких варіантів і обставин потрібно бути максимально уважним. Бо техніку також створюють люди, і вона може недочути чи недобачити, якщо сам у чомусь помилився.