Щойно настає час сплачувати квитанції за житлово-комунальні послуги, як у мене традиційно підвищується тиск. Якщо хтось поспішив подумати, що через зависокі тарифи, то зовсім ні. Річ у тім, що нервувати через тарифи я собі просто заборонила. І не має значення, я вважаю їх високими чи справедливими, не можна — і квит, бо нервові клітини (нам це пояснили ще у школі на уроках біології) не відновлюються, а якщо людина нервує, вона провокує розвиток у своєму організмі низки захворювань.

Ось і минулої неділі цілий день мала намір скористатися ванною за її прямим призначенням — хоч кубометр гарячої води нині дороге задоволення, процедура ця вкрай корисна й потрібна. І цілісінький день, як той кіт на мишу, пантрувала за тим, коли ж із крана вода тектиме справді гаряча, як годиться за нормативами (вода за нормативами має бути в межах 50–70о за Цельсієм), а не таке собі літепло, в якому навіть посуд нормально не помиєш. І за весь день вода з гарячого крана належної температури так і не з’явилася.

Пригадую, як не так давно організація, яка постачає у квартири киян гарячу воду, надіслала нам квитанції, в яких вартість кубометра гарячої води ледь не потроїлася. І хоч виставити нібито «економічно обгрунтовані тарифи» людям обіцяли давно, коли до рук потрапив цей папірець із захмарними цифрами, вберегти нервові клітини не вдалося, як я не намагалася. Але тоді на вулиці було тепло, і літепло, яке текло з гарячого крана і яке мені тепер постачали за 76 гривень і 71 копійку, тоді так не діставало. Нині на календарі зима, за вікнами мороз, а в крані — те саме літепло, якому до потрібних 50о С, як до неба рачки.

Юристи радять у такому разі боротися за зниження тарифу: мовляв, якщо температура води на 5о нижча за необхідний мінімум (тобто 45о С), треба писати скаргу в ЖЕК (ОСББ, керуючу компанію чи хто там ще займається будинком) — за таких умов тариф мусять зменшити на 10%. Якщо з гарячого крана тече рідина, температура якої коливається в межах 40—44о, тариф мусять знизити на 30%. Якщо навіть 40о С немає, за таку воду треба платити як за холодну. Щоправда, щоб усього цього добитися, потрібно телефонувати в ЖЕК, викликати їхніх представників, які у присутності свідків повинні зафіксувати, що у вас вода в гарячому крані ледь тепленька. По-перше, щоб зустріти комісію з ЖЕКу, доведеться відпрошуватися з роботи (і не факт, що один раз). По-друге, хитрі жеківські дядьки можуть прийти тоді, коли водою користується весь будинок, тобто пізно ввечері, коли люди приходять з роботи. А тоді вона тече трохи тепліша. Та навіть якщо це не так, дочекатися платіжок із виправленими цифрами зазвичай не вдається. В такому разі юристи радять подавати на балансоутримувача до суду, а це — знову потрачені нерви та час.

Але, скажіть на милість, чому я маю це робити, витрачаючи свій час і нерви, які, як відомо ще зі школи, не відновлюються? Чому організація, яка ставить на свої послуги такі високі ціни, не вважає за потрібне надавати ці самі послуги належної якості? Чому її за це ніхто не карає, адже ледь тепла вода з гарячого крана — це не привілей моєї квартири й навіть будинку, про таку біду розповідають багато киян. Та й не тільки киян. Чому б, скажімо, національному регуляторові, відповідальному за всі тарифи в країні, не поцікавитися, а чи виконують ті, хто бере в людей за свої послуги чималі гроші, свої обов’язки? Це не входить до компетенції регулятора? Так перегляньте перелік власних обов’язків — у період реформування всього і скрізь не зайвим буде реформувати і власні підходи до справи.

І ще один чинник, який теж впливає на підвищення тиску. Ця сама організація, яка постачає в наш будинок умовно гарячу воду, надає ще дві послуги: постачає в будинок тепло і електроенергію. Так-от, батареї теж не надто гарячі, й поки за вікнами мінус не такий значний, цього тепла вистачає. А якщо небесна канцелярія «розщедриться» на мінус 15о С чи, як зазвичай буває на Водохреще, й до мінус 20о С, доведеться утеплюватися особисто. В носки і вовняні речі. І — платити астрономічні суми за тепло. Знову ж таки, чому немає структури, яка реально слідкує за якістю надаваних послуг?! Адже, якщо вже йдеться про економічну об∂рунтованість розміру тарифів, то чому одночасно забувають про якість послуг?!

До речі, з електроенергією свої нюанси. Віднедавна надавач послуг вирішив «поліпшити» життя тим людям, які, щоб сплачувати, користувалися абонентськими книжками, і тепер надсилає готову квитанцію. Проте, щоб у ній з’явилася сума, яку треба сплатити, людина повинна додзвонитися в цю організацію й передати показники лічильника. Та щоб почути голос оператора, доводиться витрачати в середньому годину часу! То це таке «покращення»? Надіслали «оновлену» квитанцію й мені — і там звідкись з’явився чималий борг, хоч я плачу регулярно. Вирішила пожертвувати часом — й таки додзвонилася постачальнику електроенергії.

На запитання «Поясніть, звідки ви взяли борг?» мені почали розповідати про те, що в них є спеціальний відділ, який займається прогнозуванням тощо. Врешті мені набридло слухати вкрай дивні аргументи, і ми спільними зусиллями з’ясували, що цифру боргу вони взяли ледь не зі стелі. Хлопець на тому кінці дроту зауважив: так передавайте показники — а не хочете додзвонюватися, робіть це через інтернет. Стоп! Інтернет є не у всіх, та й користуватися ним досі вміють далеко не всі. А ось порахувати, скільки коштують спожиті кіловати, теж навчили ще у школі, причому навіть трієчників. То, може, треба з більшою повагою ставитися до споживачів, дбаючи і про якість самих послуг, і про якість їхнього обрахування?