Жалобна церемонія вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру розпочалася хвилиною мовчання на території однойменного Національного історико-меморіального заповідника. З нагоди 75-х роковин трагедії до Києва прибули високопосадовці зі США, Європейського Союзу, інших країн, зокрема й близького зарубіжжя. Разом із Президентом України, який, до слова, зайняв місце в середині імпровізованої зали під відкритим небом, стояли Президенти Федеративної Республіки Німеччина Йоахім Гаук та Угорщини Янош Адер. А ближче до Прем’єр-міністра — Президент Європейської Ради Дональд Туск, міністр торгівлі США Пенні Пріцкер, заступник Голови Кнесету Держави Ізраїль Талі Плосков і Головний рабин України Яків Дов Блайх.

Найдовше того по-осінньому лагідного столичного вечора тримав слово глава Української держави. Він назвав Бабин Яр братською могилою невинних мирних людей різних національностей: євреїв, українців, росіян, ромів і нагадав, що на цьому місці нацисти знищили півтора мільйона євреїв, які проживали в Україні. «У роки Другої світової війни українці теж зазнали багатомільйонних втрат, і ми дуже добре знаємо, як роками й десятиліттями болять серця й душі за полеглими рідними й близькими, — з неприхованим болем наголосив Петро Порошенко. — Багато українців рятували євреїв, хоча за це їм загрожувала смертна кара. Нам є ким пишатися. Нам — українцям».

На його думку, масштаби Голокосту могли би виявитися значно меншими і багато євреїв змогли б урятуватися, якби світ демонстрував належну солідарність і уряди більшості країн того часу не зачинили холоднокровно двері перед людьми цієї національності. «Урок Бабиного Яру — це нагадування про страшну ціну політичної та моральної короткозорості, спомин про те, що потурання агресору лише розпалює його апетит», — цитує слова Петра Порошенка департамент прес-служби Адміністрації Президента.

Всієї правди про цей урок історії людство ще не дізналося. Фото Михайла МАРКІВА

Ксенофоби — це наш сором

Учасники жалобної церемонії почули з вуст Президента, що в Україні сформувалася політична нація, яка на засадах патріотизму, пережитого минулого, непростих викликів сучасності й віри в спільне європейське майбутнє міцно згуртувала людей різних етносів, мов і сповідань навколо основоположних цінностей — свободи, незалежності, демократії, прав людини.

А єврейська громада з іншими громадянами України рішуче встала на захист держави. Саме тому для України вкрай цінним є досвід Ізраїлю, який динамічно розвивається в умовах постійної зовнішньої агресії, та Німеччини, яка «скинула з себе кайдани нацизму» та стала однією з найрозвиненіших економік світу й одним із найтолерантніших суспільств. «Ми, три народи, як і всі українці, євреї і німці, як і європейці, із непростою історією відносин, з болісним минулим і важкими травмами, нині демонструємо нашу відданість ідеалам та принципам демократичного й толерантного світу. Світу, у якому немає місця війнам, таким геноцидам, як Голокост та Голодомор. Де немає місця расизму, нетерпимості, диктатурі, етнічним чисткам, — промовляв до гостей глава держави. — Нехай мир та злагода назавжди запанують на землі вільної України, Європи та всього світу!»

Уже згодом Петро Порошенко назвав ксенофобським рішення Верховного суду Росії про остаточну заборону Меджлісу кримськотатарського народу. Він зауважив, що лише смерть Сталіна врятувала євреїв СРСР від депортації, подібної тій, яку пережили свого часу кримські татари та інші народи радянської імперії. Втім, «наступники вождя» зберегли антисемітизм як елемент державної політики, але замість політики фізичної ліквідації вони зробили ставку на знищення єврейської ідентичності як такої.

При цьому десятиліттями Москва постачала й постачає зброю тим, хто мріє скинути Ізраїль в море. «Трагедія Бабиного Яру — це попередження всьому людству, що будь-який режим, який має за ніщо права та свободи людини, несе в собі загрозу для самої людяності. Нашим моральним обов’язком є не допустити повторення злочинів проти людства та людяності, — наголосив Президент. — Це набуває особливого значення, зважаючи на сплеск релігійної, расової чи національної нетерпимості, рецидиви антисемітизму навіть у тих країнах, де всі ці ганебні явища, здавалося б, давно й безповоротно викорінено. Не може не турбувати також і повсюдне зростання популярності ультраправих ксенофобських політичних сил».

Розрада в пам’яті й молитві

Своєю чергою Президент Німеччини Йоахім Гаук сказав, що територіальну цілісність України треба поважати, бо вона є частиною європейських цінностей: «З моменту завершення «холодної війни» українці нагадали нам про те, що вони мають своє місце у європейській історії. Вони нагадали нам про те, що Україні і сьогодні, і в майбутньому належить місце у сім’ї народів як суверенній нації в державі. Ми побачили українців борцями, борцями за свободу, демократію і праводержавність, і зокрема як частину нашої європейської спільноти цінностей. Ми багато дізналися про Україну як націю і водночас дещо про нашу власну роль і відповідальність».

Президент ФРН додав, що в Україні Голодомор з його численними жертвами, можливо, сильніше закарбувався в колективній пам’яті українців, аніж злочини Бабиного Яру. «Я все ще в розпачі і скорботі з огляду на огидні злочини інших німців в інший час», — додав він, назвавши Бабин Яр унікальним місцем жахіття. Зокрема через те, що тут підрозділи особливого призначення, таємна військова поліція і члени військ СС примусили своїх жертв роздягатися, віддавати свої цінні речі, відігнали їх ударами до краю урвища і розстріляли чоловіків і жінок, дітей і старців — 33 771 особу лише за два дні.

Йоахім Гаук звернув увагу на постать Євгена Євтушенка, який 1961 року «зламав табу, що наклав Радянський Союз на навмисне вбивство свого єврейського населення». А Президент Європейської Ради Дональд Туск заявив, що світ не повинен мовчати, коли сильніший нападає на слабшого, а діти стають мішенню бойових літаків і ракет. Його слова передає УНІАН: «Коли ми збираємося в таких місцях, як Бабин Яр, Аушвіц чи Понари, для вшанування пам’яті страчених жертв, ми безпомічно намагаємося відшукати правильні слова чи фрази. Перед лицем Голокосту сучасники шукають розради в молитві. Тому вони найчастіше обирають тишу, бо тиша може бути гучнішою за крик».