Кривавому минулому місце на смітнику історії. Це доведено досвідом усіх посткомуністичних країн, які обрали єдино правильний шлях розвитку демократичних цінностей. Його наріжним каменем є інтереси громадянина, а не ефемерні гасла світової революції, заради яких мільйони людей було знищено в концтаборах, втоптано в багнюку на полях битв і грандіозних будівництвах. І це лише невеличка частина нашої історії. Якщо ж копнути глибше, вона сягає корінням у минулі століття, упродовж яких українців пригнічували й винищували ординські нащадки.
Утім, позбутися спогадів — не означає зовсім їх забути. Навпаки, нинішнє й прийдешні покоління українців мусять знати й пам’ятати своє минуле, яке застерігатиме їх від повторення страшних помилок із трагічними наслідками. Музей тоталітаризму, над створенням якого працює нині Міністерство культури, і покликаний стати такою собі імперською, більшовистсько-комуністичною резервацією чи кунсткамерою непотребу далекої й не дуже минувшини.
Підходи до створення такого музею, його концепцію та можливі місця облаштування науковці обговорили на нараді під головуванням віце-прем’єр-міністра — міністра культури В’ячеслава Кириленка. Він переконаний, що декомунізація й візуальне зняття символів комуністичного режиму є завершальним етапом після Революції гідності. А експозиція музею має відображати трагізм періоду комуністичної окупації України.
«Побувавши там, людина має виходити з нестерпним болем за український народ, якого 70 років піддавали таким жахливим тортурам. Головна ідея і мета музею — запобігти повторенню цього. Таким шляхом пішли в Угорщині, Чехії, Литві, Латвії, Грузії. Ми візьмемо все найкраще із концепції вже існуючих музеїв. Дух експозиції має бути виразно антитоталітарним, антиавторитарним», — переконаний урядовець. Ще він додав, що до 1 травня має бути створено робочу групу з представників органів влади, істориків, дисидентів, громадських діячів, фахівців музейної справи, яка працюватиме над деталями створення музею.
Відомий громадський діяч Левко Лук’яненко нагадав, що ініціатива створення такого музею виникла в дисидентському середовищі давно, але лише тепер її готова сприйняти суспільна свідомість: «Проблема в тому, як реалізувати ці ідеї, бо поки Україна не очиститься від імперських слідів, які за 340 років було тут залишено, — Україна не буде Україною. Треба усвідомити цю хворобу й повернути країні втрачене».
Він також вважає, що музеї тоталітаризму мають створити як у Києві, так і в кожному обласному центрі. Адже за століття накопичилася сила-силенна матеріалів про злочини імперсько-комуністичних зайд на наших теренах. За приклад можна взяти хоча б музеї радянської окупації у Тбілісі або у столицях Балтійських країн, додавши національного характеру й свідомості.
З вуст учасників звучали досить слушні пропозиції: створити алею повалених пам’ятників Леніну у селі Леніне на Житомирщині, а сам музей тоталітаризму розташувати у Жовтневому палаці, у підвалах якого НКВДисти у 30-х роках минулого століття масово винищували цвіт українства.
Київська влада готова всіляко сприяти створенню музею тоталітаризму, запевнила заступник голови столичної міськдержадміністрації Ганна Старостенко. Локацією музею вона запропонувала Національний комплекс «Експоцентр України» або навіть Межигір’я — як зразок новітнього тоталітаризму, повідомляє прес-служба Міністерства культури.
До слова, того самого дня Верховна Рада внесла уточнення до Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», усунувши деякі неузгодженості попереднього варіанта в бік зниження градуса радикалізації.
Передбаченими змінами заборона на використання згаданої символіки не поширюється на державні документи, ухвалені чи видані до 1991 року; на документи закладів освіти та науки, підприємств, установ, організацій до 1991 року. Не стосуватиметься це й експозицій музеїв, виставок, Музейного фонду України, бібліотечних фондів, оригіналів бойових знамен, державних нагород, ювілейних медалей та інші відзнак, якими нагороджували до 1991 року та протягом 1991—2015 років, ритуальних споруд у місцях поховань.
Не постраждають також реконструкції історичних подій, приватні колекції та архіви, об’єкти антикварної торгівлі, посібники, підручники, інші матеріали наукового, освітнього й навчального характерів.
Ми в Google+