У Страсбурзі вже кілька днів біля входу до будівлі Європарламенту приспущені прапори Франції та ЄС. Місто запруджене поліцейськими патрулями, які пильно вдивляються в очі перехожих і міцно стискають автомати. У районі, де проживають родини ортодоксальних євреїв, біля житлових будинків чергують поліцейські машини. На мосту через Рейн, який з’єднує французький Страсбург і німецький Кель — великий затор: німецькі поліцейські, пустивши авто в один ряд, перевіряють машини, які в’їжджають на територію ФРН із Франції.

Пастка мультикультури

Французьке керівництво побоюється, що теракт у Парижі може спричинити ланцюгову реакцію  в інших містах, тому режим «терористична загроза» продовжено на всій території країни. Новина про те, що терористів, які розстріляли 12 осіб у редакції журналу «Charlie Hebdo» у Парижі, ліквідовано, схоже, не принесла полегшення, і напруження та тривога відчуваються у повітрі. Французи розуміють, що із загибеллю братів Куаші проблема радикального ісламізму, яку французька влада тривалий час намагалася замаскувати і применшити, не зникне. Адже хоч батьки братів Куаші й були емігрантами з Алжиру, але самі Саїд і Шериф були громадянами Франції, народженими і вихованими у цій країні.

Кількість мусульман у 65-мільйонній Франції порівняно невелика: близько шести мільйонів. Проте релігійні непорозуміння на побутовому рівні стали для цієї країни звичним повсякденням.  Чого варта лише історія з ухваленням закону, що набув чинності 2011 року, який передбачає штраф у розмірі 150 євро, якщо жінка-мусульманка носитиме на вулиці чи у громадських місцях хіджаб чи паранджу. Ухвалення цього закону спричинило хвилю мітингів протесту в містах Франції: французькі мусульмани заявляли, що цей закон порушує їхні право на релігійну свободу.

Червона межа для свободи слова?

Моя 13-річна дочка, повернувшись кілька днів тому зі школи, розповіла, що на спеціально проведеному уроці вчитель пояснив, що трапилося у Парижі й що напад на редакцію сатиричного журналу мусульмани-радикали здійснили через те, що він публікував образливі карикатури на пророка Мухаммеда. «Навіщо ж вони ображали їхнього Бога?» — питає мене дочка, яку я сама навчила у суперечці брати до уваги аргументи обох сторін.  Я довго їй пояснювала про свободу слова і розповідала, що журнал публікував карикатури на богів різних релігій і на політиків найвищих рангів різних країн і що ніхто не бореться з журналістською критикою з автоматом у руках.

Моя подруга-італійка Алессандра також переконана, що «Charlie Hebdo» нерідко переходив межі дозволеного і пристойного. «Одного разу мені на очі потрапила їхня карикатура на триєдинство Бога-сина, Бога-отця і Cвятого духа. Вона була настільки огидна, що мені захотілося помити руки», — розповіла вона, проте додала, що карикатура на Сільвіо Берлусконі, яку якось журнал опублікував на обкладинці, була просто блискуча.

Майже годину ми дискутували з нею, чи повинна бути релігія тією червоною межею, за якою закінчується свобода слова. Чи повинно бути накладене табу на карикатурне зображення релігійних символів і образів, які зачіпають почуття вірян? Але так і не дійшли остаточного висновку здебільшого тому, що не змогли дати чіткого та однозначного визначення поняття «релігія».

Послідовники Charlie

У неділю на центральній площі Страсбурга імені генерала Клебера 45 тисяч городян зібралися на Марш єдності — акцію, яка відбулась у всіх містах Франції  на знак пам’яті жертв терактів у Парижі. На площу Клебер з усіх довколишніх вуличок нескінченними потоками стікалися люди: молодь, сім’ї з дітьми, літні пари. У багатьох у руках були саморобні плакати «Нас не залякати» і «Je suis Charlie». До речі, у цій фразі захована гра слів, яка перекладається з французької не лише як «Я Шарлі», а й «Я  йду вслід Шарлі».

47 тисяч учасників мітингу — це дуже велика кількість для 250-тисячного Страсбурга. Загалом цього дня на вулиці міст і містечок Франції вийшло майже чотири мільйони людей. Журналісти вже охрестили цю подію історичною мобілізацією через не бачену роками солідарність та єдність громадян Франції.

Серед учасників мітингу були й представники української громади Страсбурга, які за останній рік  навчилися швидко й оперативно мобілізуватися для участі у мітингах. «Ми прийшли на Марш єдності, щоб висловити співчуття та підтримку Франції, — сказала у коментарі «УК» одна з лідерів громадського руху «Євромайдан Страсбурга» Катерина Пушкар. — Українці поділяють основні демократичні цінності, серед яких свобода слова, і готові вийти на їхній захист».