Професії військового психолога в Україні донедавна не існувало. Незатребувана була. Все змінилося на початку 2014-го. З перших днів Революції гідності на Майдані створилася група волонтерів, які нейтралізовували кризові ситуації. Згодом ця діяльність перетворилася на кризову службу часів війни. Тепер професійну психологічну допомогу надає Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій, або Психологічна кризова служба. В Миколаєві роботу відважних дівчат-психологів добре знають. Знають її і бійці АТО, душевні рани яких загоюють українські берегині.

І в службі, й у дружбі

Особливість військової української психології в тому, що вона народжувалася не з книжок, не з теорії, а здобувалася на практиці. За ці півтора року склалася модель психології війни. Вона не схожа ні на в’єтнамську чи афганську, ні на югославську та чеченську. Найближчою виявилася грузинська практика. Тому що там воювали на своїй землі і за свою землю. Американський, натовський досвід також цікавий, але більше годиться для миротворчих операцій. Про чеченський та афганський варіант «на чужій землі» взагалі не йдеться — в Україні інша війна, інша психологія.

Миколаївська психологічна кризова служба офіційно почала діяти з 20 лютого 2014 року, коли вирішили надавати психологічну допомогу населенню у зв’язку з переживаннями, гострими стресовими реакціями на соціально-політичну напругу в суспільстві. За цей час фахівці консультували моряків, заблокованих в Донузлаві (Крим), надавали психологічну допомогу переселенцям із Криму та Донбасу, військовим 79-ї Окремої аеромобільної бригади, морським піхотинцям, 73-му Морського центру спеціального призначення, 51-й, 28-й і 30-й механізованим бригадам Нацгвардії, 19-му батальйону територіальної оборони Миколаївської області та членам їхніх сімей.

Психологи кризової служби активно працюють у шпиталі, здійснюють індивідуальне та групове консультування, проводять групові психореабілітаційні заходи. Звісно, особлива увага тим, хто безпосередньо перебуває в зоні проведення АТО.

Вдалося поспілкуватися з лідером миколаївських волонтерів-психологів Оленою Снісаревською, яка приїхала зі сходу країни додому буквально на кілька днів. Важко уявити, як ця тендітна жіночка знаходить стільки душевних і фізичних сил, щоб працювати на передовій, жити в казармі, тягати на собі важкий камуфляж і при цьому залишатися чарівною, усміхненою, життєрадісною. «Я й не кажу, що просто, — відповідає Олена. — Це звичайна робота в незвичайних умовах. Наскладніше було працювати в перший призов. Ніхто не був готовий до бойових дій, а про психологічну підготовку бійців взагалі не йшлося. Саме їм дісталося найбільше — і на війні, і на етапі демобілізації. Друга хвиля була також непростою. Третя і четверта складалася переважно з добровольців, тож психологічно вони вже були налаштовані на складні випробування. Загалом наші завдання як психологів мають три етапи: робота з бійцями до входження у війну, під час воєнних дій та на виході з них. Кожен етап має особливості».

Про своїх підопічних Олена розповідає з повагою та любов’ю. Як про людей, чиї здібності розкрила війна. Розбишака Максим, постійно не задоволений діями командирів, став суперснайпером, а командири хвалять його за відвагу. Знайомий боєць Руслан почав між боями вишивати хрестиком, інший хлопець читає в окопі підручник з англійської мови. В одному підрозділі воюють соліст філармонії та доктор філософських наук, що почав боротися за Україну на Майдані. «Всі вони класні, хороші товариші, справжні чоловіки війни, — із захопленням каже Олена. — Всі вони виросли на цій війні, стали іншими, надбали особливу мудрість і зберегли людяність».

Урятувати рядового Васю

На першому етапі бойових дій на Донбасі психологічна підготовка була навіть не на третьому місці. Головне — військова, якої навчали на полігонах. Але поступово і на психологів почали звертати увагу, бо бачили результати роботи. Тож Генштаб розпочав пілотну програму психологічної підготовки на навчальних полігонах за проектом відомої української волонтерки Тетяни Ричкової. Найголовніше випробування пройшли на миколаївському полігоні Широкий Лан, де куратором була Олена Снісаревська. Згодом психологічну складову ввели до загальновійськової підготовки.

Психологічний інструктаж, переконана моя співрозмовниця, слід проводити доступною мовою, елементарними алгоритмами, простими прикладами. Тож  зняття первинного страху опрацьовували просто на полігоні, коли хлопці лягали в окопи, а над ними їздили танки. Пройшовши таке випробування, боєць уже готовий до нього на війні.

— Я просто кажу в своєму інструктажі бійцям, — пояснює Олена, — у вас є три етапи служби: до бою, під час бою, після бою. На війні існують три головні правила: виконати бойове завдання, вижити самому і (в третю чергу) врятувати товариша. Відразу виникає запитання: «Як це я Васю, свого кума, не врятую?» Пояснюю: ти кинеш свою бойову позицію, не виконаєш завдання, підведеш 30 побратимів, які за тобою. Побіжиш рятувати Васю, сам можеш не вижити. І в результаті у нас буде 32 загиблих. Тому ти спочатку виконуєш бойове завдання, визначаєш, чи цілий сам, і тільки потім рятуєш Васю. Вони це розуміють, хоча то інша правда, інша мораль без всяких ілюзій. Тепер щодо Васі: якби він дослухався поради, то не опинився б у такій ситуації.

Є психологічні поради стосовно реакції під час першого обстрілу, першого бою. Найтривожніший час тоді, коли ось-ось має початися бій: виникають хвилювання, страх, невідомість. Коли вже стріляють — не так страшно, це вже сталося. Психологи вчать, як входити не в стан люті, а в стан бойової готовності.

Усім бійцям важливо знати основи першої психологічної допомоги. Буває, що у товариша настає тремор або він впадає в ступор. Найчастіше — тремтіння, коли людину починає трясти, і адреналін не може розподілитися по тілу. Або настає бойовий афект, коли втрачається інстинкт самозбереження. І з цією ситуацією можна впоратися.

— Не потрібно медитувати, не треба придумувати особливих слів, — зауважує Олена. — Просто підійти і сказати: я поруч, чаю хочеш? І все.

За цукерку.  І без пляшки

Багато фронтових історій розповіла Олена. Наприклад, як вона з колегою вночі заблукала, їдучи із Дніпропетровська в зону АТО. Розуміли, що найближча частина — 37-й батальйон Запорізької тероборони. Ледве знайшли хлопців. Ті сидять у зруйнованому будинку, палять багаття. Коли з’явилися волонтерки, джентльмени відразу запитали: вам каву заварну чи розчинну? Олена зізнається: була в шоці від того, що пила заварну каву на руїнах. А пригостив чоловік, який у мирному житті працював патологоанатомом.

Часто бувало, що хлопці психували, скаржилися на командирів, на погане забезпечення, нудьгували за домом. Психолог згадує і тепер всім розповідає ще одну історію.

— Запитую в одного бійця: чому ти тут? Відсидівся б на рідній Львівщині. Він каже: заради цукерки. Виявляється, в одному із зруйнованих сіл на Донбасі залишилася бабуся з онуком. Їх постійно підгодовували наші воїни. Коли чоловік укотре поніс їм їжу, підбігає хлопча і протягує цукерку. Звісно, ті цукерки ще два дні тому принесли їм наші.

Складніше працювати з демобілізованими. Психолог рекомендує їм: «Уявіть, що ви дайвери і різко спливаєте на поверхню». Ті відповідають: «Ми не дайвери, ми спускаємося з гір». Бо вони вище, вони набули на війні такого досвіду й мудрості, яких не надбали б за мирне життя. А суспільство не завжди готове їх такими прийняти. Тож і виникають стереотипи про надмірне зловживання алкоголем саме серед вояків АТО.

Насправді ж пияцтво в армії лише відображає модель суспільства. Його в цивільному житті не менше. Просто коли людина у формі, то до неї придивляються прискіпливіше, із засудженням. Олена каже такому: «Якщо не під силу, зніми форму, одягни спортивний костюм, іди напийся. Але поки ти у формі, що полита кров’ю наших хлопців, не смій!»

Психолог на війні виконує життєво важливі завдання. Він і капелан, і волонтер, і співрозмовник, і просто людина з мирного життя. Перші психологи-волонтери добилися, щоб Генштаб проводив акредитацію, щоби психологи обов’язково проходили курси й тренінги з кризової психологічної терапії. І тепер навіть скептики погоджуються: коли здобудемо перемогу, то вагома частка в ній належатиме саме військовим психологам.