Олександр КРЮЧКОВ,
Володимир ЗАЇКА (фото),
«Урядовий кур’єр»

Краматорськ зустрів морозною погодою та військовим патрулем на вокзалі. Ми приїхали до міста, яке є сьогодні фактично обласним центром Донецької області і одним із населених пунктів північного Донбасу, що прийняв найбільше переселенців у 2014 році. Люди масово тікали тоді з Донецька, Горлівки, Макіївки, Єнакієвого та інших міст, які захопили бойовики. Без одягу, грошей, навіть без документів. І 192 тисячі місцевих жителів прийняли їх з розумінням, бо й самі перебували під окупацією з 12 квітня по 5 липня 2014 року.

Досі в Краматорську люди пам’ятають оті жахіття, які приніс їм «рускій мір»: на першому поверсі міської ради, наприклад, розташовувалося справжнє гестапо (спогади про гестапівську кімнату колишнього бранця я прочитав у поїзді, коли їхав до Краматорська). Тут в’язнів, якими ставали місцеві жителі, сепаратисти утримували без води, вбиральні, лежаків. Уночі вони спали просто на підлозі або сидячи, ходячи до вітру в пластикові пляшки. А вдень рили окопи, зводили укріплення, перекопували дорогу, щоб українські війська не пройшли до міста, готували для російського спецназу приміщення в Палаці культури.

Пенсіонера з Дружківки Анатолія Водолазького, наприклад, кинули 22 травня 2014 року до «денеерівського» гестапо за те, що вийшов до пам’ятника Леніну з українським прапором, протестуючи у такий спосіб проти так званого місцевого референдуму. Чоловікові накинули мішок на голову і завезли до міськради. Там за «розмови» йому повибивали зуби і змусили працювати на нову владу.

Андрій Панков був визнаний «Людиною року» в номінації «Мер міста — 2016». Пам’ятаємо все

— Місцеві жителі добре пам’ятають ці події, — зі спогадів розпочав нашу розмову і Краматорський міський голова Андрій Панков. — Тому після визволення міст ми радо прийняли в себе переселенців, поділившись із ними дахом, продуктами харчування, одягом, іншими необхідними речами. Нині в Краматорську офіційно проживає близько 74,5 тисячі переселенців з окупованих міст та сіл Донецької області.

Так і зав’язалася розмова: Андрій Вікторович розповідав про сьогодення Краматорська, спрямування своїх, а також зусиль депутатів міської ради на створення (наскільки це можливо) комфортних та мирних умов проживання жителів міста, розташованого за 50—60 кілометрів від фронту.

— Хоча найвищій точці Донецької області (а Краматорськ саме на такій розташований), на жаль, теж дістається, — міський голова стає похмурішим. —  Канонади, як, наприклад, у Мар’їнці, ми вже не чуємо, але 10 лютого 2015 року денеерівцям не пробачимо: у той день до Краматорська прилетіли «смерчі» й обстріляли центральну частину міста. Загинуло 17 осіб.

Ми пізніше пройшлися місцями мінометного обстрілу. Сьогодні про нього не нагадує нічого: мікрорайон живе своїм тихим мирним життям і у підвалах ніхто вже не ховається. Але яких зусиль коштувала місту відбудова зруйнованих чотириповерхівок, в яких не вціліло жодне вікно, 24-ї школи, на яку впало 40 мін!

— Переживши таку трагедію, ми ще більше згуртувалися. Це не високі слова: місто робить сьогодні все, аби війна ніколи більше не прийшла в Краматорськ. І в цьому нам допомагають військові: в Краматорську стоїть прикордонний загін, десантна частина, розміщено військовий аеродром. Міськрада надає посильну допомогу, аби захисники Батьківщини відчували, що про них турбуються, їх цінують.

Гості, прибуваючи на охайний залізничний вокзал Краматорська, погоджуються з цим.

Промисловий потенціал зростає

Звісно ж, Краматорському міському голові є де, як кажуть, розмахнутися: великий та середній бізнес у місті працює з нарощуванням потужностей. Одне лише ПАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», продукція якого експортується у понад 80 країн, дає місцевому бюджетові солідні надходження. Середня зарплата на підприємстві — близько 10 тисяч гривень. А отже, податок з доходу фізичних осіб — працівників заводу є добрим додатком до скарбниці громади.

Продуктивно працюють у місті також найбільший український виробник спеціальних литих і кованих виробів індивідуального та дрібносерійного виробництва для металургії, суднобудування, енергетики (вітро-, паро-, гідро-, атомної) і загального машинобудування ПАТ «Енергомашспецсталь», підприємство важкого машинобудування ПАТ «Старокраматорський машинобудівний завод», ПАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування», який випускає важкі токарні та фрезерувальні верстати, ТОВ «Краматорський феросплавний завод».

— Я особисто спілкувався з послами восьми різних держав, акредитованих в Україні, щоб бізнес з їхніх країн ішов до нас у місто, — Андрій Вікторович стає веселішим. — Іноземці ще побоюються іти на Донбас, але зацікавленість у них є. Війна закінчиться (хотілося б, щоб скоріше), і для інвесторів тут буде широке поле діяльності. 

Центральну площу Краматорська атакують сьогодні голуби, а не міни. Місцеві жителі цьому раді.

Самодостатнє місто

Разом із тим, і самі жителі Краматорська прагнуть зробити своє місто самодостатнім, процвітаючим: мене, наприклад, приємно здивувало те, що в Краматорську будується льодова арена, вирито котлован під будівництво басейнового комплексу. За власні кошти місто реставрує палаци культури, школи. Андрій Панков похвалився також 39 проектами, які Краматорськ виграв за інвестиційними програмами Європейського банку. Завдяки їм у термомодернізацію, водопостачання дитячих садочків буде інвестовано понад 300 мільйонів гривень.

— У дохідній частині міського бюджету коштів сьогодні більше, ніж до війни, — каже Андрій Вікторович. — І в цьому ми бачимо серйозні переваги децентралізації. Краматорськ розвивається, впевнено дивиться в майбутнє і стрімко змінюється: відремонтовані дороги, реконструйовані парки та сквери, замінені покриття пішохідних доріжок та тротуарів — усе це впадає у вічі. Окрім того, оновлюється медичне обладнання в закладах охорони здоров’я, відкриваються нові тролейбусні та автобусні маршрути, новітня комунальна техніка працює в місті, триває будівництво дитячих і спортивних майданчиків. Тому й зарплату в Краматорську (в середньому вона становить 5,5 тисячі гривень на місяць) виплачують регулярно, її заборгованості немає.

Містом можна спокійно та безпечно гуляти, не озираючись та не жахаючись завивання сирен.

Готуються до ювілею

Краматорську наступного року виповниться 150. Місто готується до цієї дати: буквально з перших місяців 2018-го заплановано велику кількість заходів.

— Будемо відкривати парки, підніматимемо інфраструктуру, — підсумовує міський голова. — Краматорську раніше надавали мало коштів, як і Слов’янську, Дружківці, Костянтинівці. Але нині ситуація змінилася, і ми намагаємося показати всім, що в Краматорську, на українській землі, жити сьогодні комфортніше, краще, аніж в «ДНР». Тут є та Україна, яка відроджується, розвивається, отримує інвестиції і робить усе на благо людей. Про це розповідають щоденно українською мовою міський та обласний телеканали, місцева преса...

До речі,  коли ми після інтерв’ю в міській раді пішли трохи погуляти Краматорськом, то переконалися в правдивості слів міського голови: місцеві жителі й справді почувалися комфортно на вулицях міста. І, що вразило найбільше, усміхнено відповідали на наші запитання українською мовою. Не такою, можливо, вже й чистою, але українською! І я чомусь подумав, що війна на Донбасі закінчиться тоді, коли Донецьк та Луганськ заговорять державною мовою.

Ось побачите!