У цьому році Закарпатському краєзнавчому музею присвоєно ім’я одного з найавторитетніших дослідників історії краю Тиводара Легоцького. Спадщина  науковця і невтомного мандрівника величезна: 11 монографій, понад 275 статей, значний рукописний фонд, багатющі зібрання археологічних, етнографічних, нумізматичних предметів. На запитання «УК», чому це сталось аж тепер, директор музею Василь Шеба відповів: це подарунок нам до 70-річчя.

— Які найглибші зарубки залишив цей час у музейній пам’яті?Директор Закарпатського краєзнавчого музею Василь ШЕБА

— Доленосним стало вселення в 1946 році в Ужгородський замок.  Ще один яскравий епізод — заснування у 1965-му окремого підрозділу — скансену. Його заклали за замковими мурами, де просто неба розмістили  зразки народної архітектури і побуту.

— Відомо, що ужгородський скансен став першим у колишньому СРСР.

— Науковці Закарпатського краєзнавчого музею, до якого він тоді входив, їздили по всьому Закарпатті в пошуках хат, господарських будівель, характерних для регіону. Їх викуповували і в розібраному вигляді перевозили в Ужгород, де збирали і додавали автентичного начиння. Пишаюся, що зробив свій внесок в розбудову скансену, який ось уже четвертий десяток років є самостійним.

— Відбрунькувалися від Закарпатського краєзнавчого й інші музеї.

— Раніше в нашому віданні були всі такі заклади в області. Та у скрутні 1990-ті ми запропонували місцевій владі області взяти на себе утримання музеїв на їхній території. Там погодилися, тому в містах і селах вдалося  не тільки зберегти, а й створити  понад 200 музеїв на громадських засадах. Методичні поради наші працівники  надають колегам незалежно від форми власності. Співпрацюємо з усіма, хто цього прагне. 

— Чи ведуть наукову роботу в музеї?

— Майже щороку власним коштом видаємо ∂рунтовний збірник з актуальних питань краєзнавства. Вийшло 13 томів авторства переважно наших працівників. Співпрацюємо з музейниками Угорщини, Словаччини, Чехії, Польщі, Румунії, Німеччини. Це і спільні експозиційні виставки, наукові конференції, обмін досвідом роботи.

— Ви очолюєте цей музей 28-й рік. Із чого починали?

— Коли прийшов, то дахи над  чотирма тисячами квадратних метрів експозиційних площ були такі діряві, що використовували тільки п’яту частину, не було водоводу, облаштованих туалетів. Тож почали з ремонтів, запросили львівських реставраторів. Але роботи було забагато, і вони не справлялися.

На початку 1990-х, коли це вже було дозволено, я створив  приватний ремонтно-реставраційний кооператив. Але  робота стала, коли закінчилися  будматеріали. Тоді я відіслав реставраторів до Угорщини заробляти гроші, за які потім  купував черепицю для  дахів.

Невдовзі до прокуратури  посипалися доноси,  мовляв, Шеба черепицю музею продає. Правоохоронці  перевірили і сказали: та цей дурень за власні кошти замок криє. Бо якщо розібратися, то зароблені моїм  кооперативом кошти я міг класти в кишеню. Якось підрахував, що за весь час на різні види робіт у розвиток інфраструктури музею витратив не менш як 6 мільйонів гривень власних коштів.

— Який нині фінансовий стан музею?

— Майже 40 відсотків коштів на його утримання і розвиток заробляємо  самі. Торік ця сума становила 2 мільйони 200 тисяч грн. Щороку до нас заходить майже 130 тисяч гостей. Це вдесятеро більше, ніж на початку 1990-х. Сума залишених ними коштів теж майже у стільки  разів перевищує колишню.

Але замок потребує багато грошей на утримання. Скажімо, північно-західна вежа через велику тріщину могла з’їхати схилом, загрожуючи житловим будинкам. На капітальний ремонт  від держави отримали 3 мільйони 200 тисяч гривень.  Але загалом  фінансування мізерне — лише на зарплату, енергоносії та охорону. Наукову, експозиційну роботу, придбання експонатів не беруть до уваги.

Тож на зароблені кошти  і  сучасне електро-водяне опалення в чотирьох корпусах із п’яти встановили, і  доріжки з бруківки на всій території проклали.

— Точаться дискусії, чи можна здавати культурні пам’ятки в оренду. Яка ваша думка?

— Це світова практика, одна з небагатьох можливостей музеям та іншим культурним закладам заробляти. Якщо раніше наші відвідувачі стелили килимки на території, щоб поїсти принесені бутерброди, то нині мають змогу  перекусити в кафе, ресторані чи на терасі. А також відвідати сувенірний магазин, дегустаційний зал і винний погріб. Цікавить туристів і кімната середньовічних тортур. Усе це облаштували орендарі, від яких щорічно надходить  300 тисяч гривень. Кошти немалі!

Якось до нас приїжджали колеги з Угорщини, які не йняли віри  змінам у музеї, що сталися за останні півтора десятиліття. «Видно, що ми потрапили вже в інше століття», — так і сказали.

Василь БЕДЗІР,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Василь ШЕБА. Народився 1942 року в селі Люта Закарпатської області. Закінчив філологічний і економічний факультети Ужгородського національного університету. Очолював музей народної архітектури і побуту, міжобласний виробничий комбінат Музичного товариства України, виробничий комбінат Художфонду України у Закарпатті.