КОМПЕТЕНТНО

Що інколи заважає потенційним батькам взяти сироту в родину,
дізнавався «Урядовий кур’єр»

Відповідаючи на запитання, чи взагалі українці побоюються всиновлювати сиріт, Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко наголосив:

— Ні, наші співвітчизники не бояться взяти в родину та зігріти теплом осиротілих дітей. Скажу більше: вони мають до цього велике бажання. Щоб не бути голослівним, наведу дані соціологічного опитування, за якими усиновити дитину мають бажання 14% українців, стати опікунами — 11%, прийомними батьками — 6%, виховувати дітей в дитбудинках сімейного типу — 3% .

Інша річ, що в усиновлення, як і в будь-якої доброї справи, на жаль, є й зворотний бік, певні обмеження та перестороги, на які не можна не зважати. Адже взяти на себе відповідальність за дитину, яка втратила батьків, — крок дуже серйозний. Іноді на заваді цьому можуть стати певні обставини, люди чи події.

Серед таких обставин Юрій Павленко назвав розбіжності запитів потенційних усиновителів з реальними дітьми, які чекають на усиновлення. Адже не секрет, що більшість українців хоче взяти в родину дитину до 5 років. Потенційні батьки побоюються, що з підлітком не знайдуть спільної мови. Вважають, що це вже майже доросла людина з власним світоглядом, яку неможливо переконати чи перевиховати. Але в національній базі даних з усиновлення, де нині є дані про понад 28 тисяч дітей-сиріт, хлопчиків і дівчаток до 10 років менше 7%. А що ж робити підліткам, які також хочуть уваги й родинного тепла? Уповноважений з прав дитини переконаний, що подолати страх перед усиновленням підлітка можна, змінивши ставлення та свідомість усиновителів. Зважуючись на такий крок, майбутні батьки повинні у першу чергу думати не про те, як їм розв’язати власні проблеми з бездітністю, а про те, чим і як вони можуть допомогти саме тим сиротам, які чекають на їхню допомогу.

Дитині слід створювати всі умови для повноцінного розвитку. Фото з сайт bigpicture.ru

Керівник управління забезпечення діяльності Уповноваженого Президента з прав дитини Людмила Волинець зауважила, що одна з пересторог — фінансове становище потенційних усиновителів. Адже, як відомо, одного бажання допомогти замало. Дитині слід створити всі належні умови для повноцінного розвитку. І тут, на переконання пані Людмили, на допомогу має прийти держава. Саме тому з 2009 року за вітчизняним законодавством усиновлена дитина повністю прирівняна до дитини народженої. А отже, батьки отримують одноразову виплату як на першу народжену дитину. Люди, які беруть дитину під опіку чи піклування, щомісяця отримують від держави  по два прожиткових мінімуми, що нині становить майже 2 тис. грн. А якщо хлопчика чи дівчинку виховують у дитбудинку сімейного типу, крім 2 прожиткових мінімумів, батьки-вихователі отримують також грошову винагороду 35% цієї суми щомісяця.

Павло Гладченко, голова програми наставництва благодійного  фонду «Оne Hope», серед проблем для усиновителів назвав чималу кількість бюрократичних перепон, які доводиться долати потенційним батькам. Знає це з особистого досвіду. Маючи двох власних дітей, вони з дружиною вирішили стати усиновителями. Відтоді минув уже рік, протягом якого збирали необхідні документи, проходили курси для усиновителів, та левова пайка часу пішла на залагоджування багатьох спірних юридичних питань. Пан Павло сказав, що інколи чиновники штучно створюють проблеми там, де їх можна було б уникнути. Тому не всім вистачає терпіння. Проте Юрій Павленко зауважив, що відповіді на запити потенційних усиновителів чиновники за законом мають надавати у термін від 5 до 15 днів. Якщо ж через низьку кваліфікацію або з інших причин вони затягують процедуру, людям слід звернутися до Уповноваженого з прав дитини.

Також дехто вважає, що під час усиновлення вимагають надати занадто велику кількість документів, які не кожен може зібрати. Проте Юрій Павленко переконаний, що пакет документів оптимальний, адже перелік складали фахівці з огляду на інтереси дітей. І соцопитування це підтверджує. За його даними,  потребу надавати довідку про заробітну плату підтримують 80% респондентів, висновок про стан здоров’я — 88%, довідку про відсутність психічних захворювань — 94%, про відсутність наркотичної залежності — 94%, про наявність чи відсутність судимостей — 72%, про житлову площу та  побутові умови — 89%. Отже, суспільство визнає: аби уникнути помилки і не віддати сироту в погані руки, потенційні батьки повинні довести, що вони справді гідні довіри.

Ще одна пересторога: як зберегти таємницю усиновлення і чи слід це робити? Уповноважений з прав дитини повідомив, що, за даними вже згаданого опитування, 30% українців зазначили, що таку таємницю слід зберігати, а 40% назвали її пережитком минулого. Зазвичай батькам, які хочу зберегти цю таємницю, доводиться відмовлятися від державної допомоги. І, на жаль, не поодинокі випадки, коли усиновлена дитина у старшому віці дізнається про це не від тата й мами, а від «доброзичливих» сусідів чи знайомих. Юрій Павленко також вважає таємницю усиновлення застарілою, але переконаний, що усиновителі мають повне право самі  вирішувати, зберігати її чи ні.