СЕКРЕТИ УСПІХУ

За роки незалежності України з воза цього села нічого не впало, навпаки — додалося 
 

Чомусь здається, що село спроможне на диво. Може, тому, що селяни ближче до землі, терпеливі і по-життєвому мудрі. Може, тому, що на них не «кричить» щодня індустрія розваг, вони бережуть планету пісень і звичаїв та знають, що в дворі кожного робиться. Це ж не в цеху, де складають літаки, брали слова для словників, а черпали їх з мовного багатства сіл, щоб літаки були українські. Цікаво, що тлумачний словник слово «радість» подає з двох рук. Одна простягла на долоні — «почуття задоволення, втіха, приємність», а друга рука від цього ніби відщипує: «... з якої радості, така радість, (ірон.) — уживається при вираженні нещирого задоволення з приводу чого-небудь». То чи може село сьогодні, коли на дворі світова економічна криза, бути радісним?

Бути господарем — це традиція

На околиці Радівки звернув увагу на новобудови. Будинки гарні, просторі і в той же час приземлені у порівнянні з тими, що зводять біля обласного центру. На двох ділянках — купи буту. Цей камінь, що кладуть у фундамент, бур’яном не заріс. Криза у світі, але селянин будує дім. І теплий — село газифіковане. Місцеве господарство допомагає забудовникам: дає безвідсотковий кредит, а щоб швидше обжити, випише і поросятко, і корми. За останні чотири роки в селі на три двори стало більше. Чимало, якщо врахувати те, що хати, які вивільняються, теж не пустують. Власне, «арифметику» успіху вивчатиму потім, а наразі тисну на гальмо: асфальтівка гладка, але гоноровиті гуси під колеса лізуть.

«У нас усі вулиці мають тверде покриття», — запевнила секретар сільської ради Тетяна Тихолаз. З її слів, вже кілька років населення вкладає гроші в сільську інфраструктуру. Воно-то як: певну суму зберуть люди, свою частку виділить місцевий бюджет, а господарство додасть до того вдвічі більше (ПП «Радівське» на соціальну сферу села виділяє в рік 300-350 тис. грн!). Толокою вирішують й інші питання. «Якщо людина вклала свою копійку, то вона сама не буде псувати громадське майно та й іншому не дасть цього зробити», — запевнила пані Тетяна та пояснила, що живність у кожному дворі тримають не від бідності. То давня традиція бути господарем.

У писемних джерелах Радівка вперше згадується у 1606 році. Люди жили тут і раніше. З покоління в покоління передається повір’я, що в сиву давнину село мало назву Рудавка і розміщувалося за 2 км від теперішнього, де проживали кілька сімей родів — по 15-20 чоловік у кожному, які прийшли сюди з берегів Ельби, Вісли та Західних Карпат. Є книга про «родовід» села. Було і наочне підтвердження його древності — майже два десятки курганів. Принагідно зауважимо, що перші поселенці добре зналися на місцевості. Щоранку із сільчанами вітається річка Волох, на пагорбі гомонить ліс. У красу природи люди додали мальовничі барви, створивши ставки і парк. Тож є де влітку скупатися або з вудкою посидіти. Найбільше цьому раді діти.

Візитівка Радівки  — гарні люди

Стежкою зростання

Вхідні двері в добротній будівлі дитсадка такі, які ставлять у своїх квартирах заможні городяни. Переступаю поріг і потрапляю у затишок і достаток. Є навіть піаніно. «Про нас Анатолій Мартинович (керівник господарства. — Авт.) як батько дбає», —  запевнила завідуюча дитсадком Ольга Ігнатко. З її слів, харчують малят тричі на день. Господарство безкоштовно надає дитсадку (школі також) молоко, м’ясо, крупи, борошно, цукор тощо, і завдяки цьому перебування дитини в садку батькам обходиться лише 18 грн на місяць. За останні чотири роки на п’ять малят у селі стало більше.

 Школа розміщена через тин від дитсадка. Пішов і я цією стежкою зростання. У двоповерховій будівлі освітнього закладу вікна замінено на металопластикові, вхідні двері теж сучасні, теплозберігаючі. У фойє (саме була перерва) хлопці вправно грали в настільний теніс. Підбадьорив їх і почув у відповідь: «Ми ж чемпіони району!» «А навчаєтеся як?» — цікавлюся. «Ми радівські, значить, добре!», — запевнили вони, а директор школи І-ІІІ ступенів Леонід Баранівський це підтвердив: «Щороку 80-90% наших випускників поступає у виші. Переважно на бюджетну форму навчання».

Перші п’ять комп’ютерів школа отримала ще у 2004 році на своє сторіччя від господарства. До речі, стару школу, яка була ще в панському будинку, останнє капітально відремонтувало, і тепер там майстерні та їдальня. Учні всіх класів забезпечені гарячим харчуванням. Та в усьому «працюють» місцеві кошти. Директор школи показує майданчики для фізичного розвитку і зауважує, що на свята керівник господарства дає призи і за участі сусідніх сіл проводяться змагання з волейболу, баскетболу, футболу серед дітей і дорослих. «Сусіди з кожного виду спорту виставляють по одній команді, а ми по 3-4», - зазначив він. Звісно, реалії сьогодення даються взнаки. З його слів, кількість дітей у родинах зменшилася через те, що життя стало дорожчим. За медичне обслуговування, продовження навчання треба платити. А це чималі гроші. Втім, майбутнє у села є: якщо цього року в першому класі навчається 9 учнів, то в наступному вперше сядуть за парти 14.

Хлібно, бо дружно

У гурті селян, які стурбовано вели мову про те, що була посушлива осінь і початок зими не сніжний, я поцікавився, чим славне їхнє село. Почув, що сумлінням, турботою про людину. «У нашому ФАПі кваліфіковані лікарі, ще чергує автомобіль з двома водіями, який у будь-яку годину доби приїде і доставить до райлікарні, —  каже пенсіонер Володимир Вовк і додає: — Орендар наших паїв чуйна і добра людина. На операцію людям гроші дає». «У селі порядок. На виробництві — дисципліна. Завдяки господарству я здобув освіту. І тепер його коштом навчається 10 студентів. Звісно, не всі вернуться у село, але молодь має можливість рости», - приєднується до розмови агроном з насінництва Ігор Поліщук.

ПП «Радівське» — єдина в селі виробнича структура, і ще на зорі змін люди вирішили триматися гурту. Про моральні засади сільської громади, основу якої становить трудовий колектив, можна судити з такого: спочатку сплачують податки і відрахування до Пенсійного фонду, далі забезпечують виробничі потреби і лише потім соціальна сфера та зарплата. Господарство жодного разу не затримало виплату зарплати. А з настанням світової кризи виплачує її двічі на місяць.

Самородок

У центрі села дивляться на чисті, впорядковані вулиці кращі механізатори і тваринники з портретів на Дошці пошани. «Для людини багато важить не лише матеріальне, а також добре слово, повага. За підсумками року перед громадою ми дякуємо працівникам, кращих заносимо до Книги пошани, Книги трудової слави. Нагороджуємо преміями, путівками в санаторій. Щороку майже 30 наших селян оздоровлюються в санаторіях», —  наголосив голова ПП «Радівське» Анатолій Пачевський, якому першому на Вінниччині було присвоєно високе звання Героя України.

Господарство навіть за радянськими мірками середнє —  обробляє дві тисячі земельних паїв. А ось працівників у ньому — 250. Таким показником зайнятості населення не похвалиться жодний інший сільгоспвиробник на Вінниччині. При цьому рентабельність виробництва сягає 50-60%, а середньомісячний заробіток за рік становить 2,5 тис. грн. Тож лукавлять латифундисти, які на такій площі мають 20 працівників і називають основною причиною безробіття індустріалізацію виробництва. Річ в іншому — у рівні професіоналізму, у сумлінні. Якщо хтось зачесав потилицю, де стільки тієї роботи взяти, то ось рецепт від Анатолія Мартиновича. Треба жити за законами розвитку суспільства (милість, чуйність, чесність, сумління тощо) і все стане на своє місце. З його слів, економічна формула успіху і збереження родючості землі для майбутніх поколінь така: 50% прибутку має давати рослинницька галузь і стільки ж тваринницька. Звісно, усе нове треба впроваджувати. У Радівці найбільше в області дійне стадо — 500 корів (загалом худоби 1,5 тис.), від яких за новітньою технологією нині отримують за день шість тонн молока (усе — вищого ∂атунку), а в літній період — 7,5 тонни. Господарство набуло статусу племзаводу і нарощує поголів’я. На місцевій свинофермі працівники ходять у білих халатах. А зернових тут збирають на круг по 72 ц. Насіннєве зерно з цього села купують сільгоспвиробники з восьми областей України. Вже багато років Радівка є школою передового досвіду в області.

Свої роздуми про життя керівник виклав у книжці «Філософія успіху». Цю працю в країні помітили. Так, минулого року Анатолій Пачевський став лауреатом Міжнародної премії ім. Г. Сковороди. «У чому смисл життя? — перепитав він. — Якщо коротко, то в тому, щоб людина могла сповна використати здібності в інтересах власних, в інтересах людей і держави. Створити добру сім’ю, виховати дітей такими, щоб не було соромно за них перед людьми». Його сини вже міцно стоять на ногах. Старший, Ігор, очолює господарство в сусідньому селі, а менший, Валентин, працює головним агрономом у місцевому. Люди схвально відгукуються про них, і сивочолому батьку це приємно. «Я противник убогості і революцій. Бідність завж?ди го?това до революцій, які ще жодній країні нічого доброго не дали. Тому з року в рік роблю село заможним», — зазначив А. Пачевський.

ДОВІДКА «УК»

У с. Радівка проживають 836 чоловік, у т.ч. дітей дошкільного віку — 29, шкільного — 104, пенсіонерів — 350. Є школа, дитсадок, церква, ФАП, клуб, бібліотека, спортзал, 4 магазини, 2 аптеки, поштове відділення. Основний працедавець — ПП «Радівське».