Фестиваль прадавніх човнів зібрав на рівненському озері Басів Кут величенький гурт зацікавлених: тут і його учасники з організаторами, і глядачі. Дарма що небо цього дня просто-таки прорвало: ні злива, ні вітер не стали на заваді одержимим своєю справою реконструкторам, які приїхали з різних куточків України.

«У суботу, коли завершували приготування, були мокрі від поту, а сьогодні — від дощу. Але фестиваль відбудеться у будь-яку погоду!» — запевнив представник Чернівців.

І ось городище Оствиця, яке в ХІ—ХІІ століттях існувало на лівому березі Басового Кута, оживає. Тут оселяється дух Київської Русі. Бородаті чоловіки із сережками у вухах, жінки в полотняному та вовняному вбранні і  човни — саме на таких виходили на промисел наші предки. Сім човнів готові до запливу: два дракари, одна лодь, довбанки, рибальські.

Фото надав автор

На відновленому напередодні дракарі «Гунгнір» — киянка з клубу реконструкторів Оксана Волохіна в розкішному вбранні: «На мені костюм Х століття. Такі носили на Чернігівщині дівчата із заможних сімей. Бачите, тут бязь, кресало, шовкова сумочка і невеликий ніж. У дівчат тоді такий висів на поясі: приготувати їжу чи щось змайструвати. А зверху маю плащ із лисячим хутром», — розповідає вона.

Човни рушають, а кохані, що проводжають воїнів, залишаються на березі. Майстрині із клубу «Берсек» (Чернівці) під накриттям плетуть «дьорганку» — мотузку, яка може виручити в багатьох ситуаціях. Одна з них виготовляє намисто зі скла: в давнину такі намистини цінували нарівні з грішми. Їх знаходили в захороненнях у гаманцях заможних купців. Щоправда, відтворюють намистини не з українського, а із закордонного скла.

У чоловічій зоні — зброярня: мечі, щити, шоломи. Чимало цих раритетів виготовив Валентин Козлов із клубу реконструкції «Рарог» із Нової Каховки на Херсонщині. Такі шоломи, каже він, у ІХ—ХІ століттях мали хіба заможні земляки та вікінги, у звичайної варти, русичів, вони навряд чи були. Щоб відтворити їх, користувався зразками архітектурних знахідок. Але саме відтворення — задоволення з дорогих.

Доки воїни захищали свої володіння й воювали, як предки, господині вже встигли приготувати вечерю. Як і годиться, в печах у глиняному посуді. Пампухи з часником у такій печі готові за 10 хвилин. А тут уже й чай із мелісою та чебрецем. Що може бути більшою насолодою цього дощового дня?

Є й питний мед, приготовлений у дубовій діжці. Але щоб відчути його справжній смак, треба почекати рік, аби він відстоявся й перебродив.

«Ось і буде привід зібратися знов у значно ширшому колі, щоб таки втілити все, що ми задумали», — вголос мріє організатор і натхненник фестивалю Юрій Ойцюсь.

До речі, до історичної реконструкції, збереження культурної спадщини наших предків долучається дедалі більше молоді. Такий різновид молодіжного дозвілля — чудова альтернатива зазомбованості соцмережами. Треба бачити, яку особливу благодать випромінюють очі тих, хто творить ці унікальні речі власними руками та розумом.

ПРЯМА МОВА

Галина КУЛЬЧИНСЬКА,
заступниця Рівненського міського голови:

— Дуже рада, що місто долучилося і фінансово, й організаційно до створення такої креативної локації. Сподіваюся, вже наступного року фестиваль прадавніх човнів збере в Рівному учасників з усього світу. А давнє городище Оствиця, яке ожило завдяки невтомному талановитому Юрієві Ойцюсю, стане нашою туристською принадою. 

Інна ВАСИЛЕНКО
для «Урядового кур’єра»