Село Рожни Броварського району на Київщині розташоване за 20 кілометрів від столиці. Це якщо по прямій. З центру села видно трубу Дарницької ТЕЦ. Якщо по асфальту — кілометрів 40 буде. Село доглянуте, дбайливо прибране, з комунальною інфраструктурою. Особливість Рожнів у тому, що село майже з усіх боків «обкидане» дачами, і чимало їхніх власників-киян перебираються сюди на постійне проживання, змінивши міську суєту на сільську розміреність і харчі з дачної ділянки. З «місцевими» в них зазвичай хороші стосунки. Мабуть, аура тут така — спонукає до спокою і дружелюбності.

Фото з сайту galleryua.com

І робота, і дозвілля, і свіжа преса

З роботою в Рожнах теж особливих труднощів немає: у селі працюють понад десяток приватних підприємців і підприємств — і виробничих (наприклад, виготовлення тротуарної плитки), і сфери обслуговування (магазини, кафе, перукарня тощо). Та більшість рожнівців має дохід від вирощування городини, яку продають у мегаполісі.

Для дозвілля теж зроблено немало: працює сільський будинок культури, тож люди можуть знайти собі захоплення до душі. Сільський голова Володимир Кабиш розповідає: «Тут діють багато гуртків, аматорських колективів, учасники яких беруть участь у різноманітних конкурсах, наприклад «Гуцульська родина», посідають там призові місця. Треба віддати належне директорові сільського будинку культури Вірі Коломієць і художньому керівникові й хореографові Людмилі Філіповій, які з ентузіазмом працюють з дітьми і молоддю, допомагають їм розкривати таланти». Ще одна гордість села — бібліотека. «У ній є книга пам’яті Броварського району, цікава експозиція книжок, яку постійно оновлює бібліотекар Олена Біленко. Навіть у наш комп’ютерний час люди сюди ходять, щоб почерпнути  інформацію, якої все-таки немає в інтернеті», — зауважує сільський голова.

А ще в Рожнах є те, чим, вочевидь, зможе похвалитися не кожне село: власна газета «Вісник Рожнів», з якої селяни дізнаються про всі новини, про роботу місцевого самоврядування тощо. «Видаємо газету, щоб люди бачили: село живе», — каже Володимир Михайлович.

Соціальному спокою села сприяє те, що майже всі проблеми Рожнів органи місцевого самоврядування намагаються розв’язувати так, щоб було найкраще для людей. Але одна залишається ось уже впродовж кількох років. Її намагалася розв’язати колишня сільська голова Тетяна Мехед, однак не вийшло: півроку тому, після виборів сільського голови, «передала у спадок» Володимирові Кабишу. Це проблема сільського кладовища, яке вже, по суті, закрите, проте…

Як виконати генплан

— Серед приватних підприємств на території села особливо добре працює, на жаль… бюро ритуальних послуг. Наприклад, за останній тиждень поховали чотирьох жителів. Мабуть, раніше люди були якимись міцнішими. Можливо, Чорнобиль вплинув — донедавна Рожни належали до ІV зони. Та й екологія змінилася не на краще. А ще в час електронного прогресу ніхто так не може вбити людину, як його плоди: гляньте, скільки вишок навколо сіл стоїть, а це теж опромінення… Тож і маємо сумні наслідки. А проблема в тому, що на рожнівському кладовищі місця залишилося на п’ять-десять поховань. Змушені підхоронювати до родичів, якщо десь ще залишилося місце. Рожнівська сільрада, депутатський корпус прийняли рішення про тимчасову заборону поховань людей, які не зареєстровані в Рожнах, тобто тих, хто по 10—15 років жив на дачах і навіть селу допомагав. Я знаю, що політика заборони не найкраща, але в нас немає виходу, — з болем зауважує сільський голова.

Найпоширеніша практика в селах, коли просто збільшують територію місцевого кладовища, для Рожнів не підходить через санітарні норми. Поряд житлова забудова, а охоронна зона кладовища — 300 мерів по периметру. Лишився невеликий майданчик, де розвертається транспорт, задіяний для прибирання кладовища. Сільський голова змушений давати дозволи на поховання саме на тому майданчику, тож дороги, де міг би проїхати трактор, уже немає. Цієї весни перед поминальними днями місцевим комунальникам довелося вручну виносити сміття за огорожу.

Іншої землі для кладовища у Рожнах немає. Бо там низини, там дуже близько грунтові води. «Ховати людей у воду — якось не по-християнськи», — каже Володимир Кабиш. А з екологічного погляду це взагалі небезпечно. Адже підземні води з кладовища можуть з’єднатися з водою в тутешніх осушувально-зрошувальних каналах, і через кілька років це може завдати непоправної шкоди довкіллю, призвести до захворювань.

Однак територію для нового сільського кладовища ще 13 —15 років тому було передбачено в генеральному плані села. «Вихід у нас один — прокладати дорогу до виконання генплану, яким передбачено п’ять гектарів під кладовище. Ця ділянка на підвищенні», — каже Володимир Кабиш. І пояснює, чому село не може оформити ділянку в комунальну власність: вона опинилася у віданні Київського лісгоспу. «На той час у них не було документів на 39 гектарів, у які входять і ті п’ять, що внесено в наш генплан, — каже Володимир Кабиш. — Нам його затвердили. А коли вони виготовили документи на ділянку, пройшли всі інстанції, їм (чи то чиновницька недбалість, чи злий намір був) затвердили ту землю. І тепер лісгосп не знає, як надати нам 5 гектарів за законом».

Куди тільки не зверталися представники сільради протягом цих років! І до керівництва лісгоспу, і до Броварської РДА, і до Київської ОДА. «Але зазвичай отримуємо відписки, що це питання потрібно вирішувати на місцевому рівні. Та якби у нас була підходяща ділянка, то давно його вирішили б!» — каже сільський голова і зауважує, що проблема в різночитанні законодавчо-нормативних документів, через яке сільрада отримує відповіді з посиланням на закон про місцеве самоврядування, який, по суті, відповіді на питання не дає. Хоча ці 5 гектарів землі державних інтересів не зачіпають, лише людей збурюють.

А ситуація стає дедалі тривожнішою. Люди налаштовані навіть на те, щоб самозахоплювати ту ділянку, корчувати самосійні чагарники і облаштовувати місце останнього спочинку рожнівців.

«Як сільський голова я зобов’язаний діяти за законом», — каже Володимир Кабиш. Поки що він заспокоює людей як може. Але що буде, коли не залишиться жодного місця для поховання? Тільки розводить руками. І сподівається, що питання вдасться вирішити.

І не хоче, щоб сталося так, як в одному з сусідніх сіл. Там була схожа проблема, над якою довго бився сільський голова. І вирішив її, але ціною власного життя: був першим похованим на новому кладовищі. Навряд чи повторення ситуації комусь потрібне.

Від редакції.  «Урядовий кур’єр» цю публікацію позиціонує як запит до Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Броварської райдержадміністрації та Київської обласної держадміністрації. Хочемо почути їхню думку і їхнє бачення розв’язання проблеми. Бо в будь-якому разі це робити треба — надто гостра і болюча вона для Рожнів.

Інна МИКОЛАЄНКО
для «Урядового кур’єра»