Восени у Березнівському районі на Рівненщині рідна мати(!) закопала в городі щойно народжене немовля та й пішла собі розпивати спиртне. Лише дзвінок сусідів до міліції врятував життя дитині, яка, схоже, народилася в трьох сорочках: адже в сирій землі вона пробула майже дві години…

У Рівному біологічна мати продавала свою дитину за 30 тисяч доларів і отримала за це… скільки б ви думали? Аж два роки позбавлення волі!

А в одному із сіл сусідньої Хмельниччини батько й мати понапивалися так, що не чули, як кричало їхнє немовля, голівка якого застрягла між ліжечком і щойно натопленою грубкою… Цей телевізійний сюжет не залишив байдужою, здається, жодну маму в Україні.

Навмисне нанизую в єдиний ряд жахливі приклади людської ницості, якими, на жаль, чи не щодня рясніють інформаційні випуски. Не для того, щоб розбудити в таких, з дозволу сказати, батьків відповідні інстинкти — вони ж бо цих рядків точно не читатимуть.

Втім, дуже хотілося б, щоб прочитали їх урядовці, до яких не лише як журналіст, а й як мати маю пряме запитання: навіщо платити державну допомогу тим, хто й народжує лише заради цієї допомоги? У згаданому випадку з Хмельниччини двоє старших дітей виховуються в інтернаті, батьків позбавили прав на них. І при цьому держава виплатила соціальну допомогу на третю дитину, яка ледве не спеклася живцем!!!

Розумію, що держава в цьому контексті — поняття занадто абстрактне, є ж бо в нас конкретні представники влади — сільські голови, які до людей найближче. Вони добре знають (принаймні повинні знати), що від кого з односельців чекати, володіють, так би мовити, соціальним портретом ввіреної території. Але навіщо їм напружуватися, коли прецеденту позбавлення державних соціальних допомог за знущання над власними дітьми досі не було, хіба що самих дітей бере на свої плечі держава.

При цьому матері, котрі належно виконують обов’язки, не можуть отримати своїх щомісячних 130 гривень — не вистачає коштів. І не вистачить, якщо не змінимо підходів до проблеми. Бо якщо раніше кричущі випадки порушення прав дитини були рідкістю, то нині, як бачимо, стають якимось страшним, викривленим правилом, ледь не нормою життя певної категорії людей в ХХІ столітті.

То чи не варто й уряду взятися за горе-матерів та батьків так, як за «липових» чорнобильців? Бо якщо від таких «чорнобильців» потерпає лише бюджет, то тут — потрійні втрати: і коштів, і моралі, і цілих поколінь. Не зробимо цього сьогодні — вже завтра матимемо такий вузол проблем, що не знайдемо того, який його розплутає. Адже підростуть народжені в п’яному чаду діти, і в них, відповідно, з’являться свої…

І тоді навіть три захисні сорочки на майбутніх немовлятах не допоможуть.