Хочете скейтпарк? Тоді вам у Лисичанськ

З Бахмута виїжджаємо до світання і прямуємо на Луганщину. Кінцева зупинка сьогодні — Сєверодонецьк. Але дорогою ще маємо заїхати в Лисичанськ. Там чекають активісти молодіжного простору «Дружба» на чолі з Максимом Труновим. Молодь під його керівництвом вдихнула життя у приміщення колишнього дискоклубу. Кінотеатр, у якому він існував, довгий час не працював, але нещодавно прийшла нова молода директорка, і життя зажевріло. А зануртувало, коли із другого боку приміщення відкрили скейтпарк.

Максим за спеціальністю проєктувальник шахт, кар’єрів, а за покликанням — активна творча особистість. Разом з ініціаторами він зробив з нічого перший в Україні закритий майданчик для занять ролерів та ВМХбайкерів. Робили все самі: виносили сміття, зварювали металеві конструкції, споруджували і встановлювали обладнання для тренування. А тепер сюди кататися на велосипедах, скейтах та роликах приїжджають і з інших міст. Зокрема із Сєверодонецька, адже там немає такого скейтпарку. Катаються тут безплатно.

Максим Трунов, який очолив ГО «Інформаційно-інноваційний бізнес-центр «Практика», розповідає, що крім цього простору для креативної їзди на верхньому поверсі створюють коворкінг, де збираються активісти з різних громад для обговорення ініціатив, проведення заходів. Нещодавно тут провели інклюзивний форум, на якому обговорили проблеми людей з інвалідністю.

Керівник ГО «Інформаційно-інноваційний бізнес-центр «Практика» хоче, щоб своїм молодіжний простір вважали різні організації та програми. А для цього треба зробити його зручним, затишним і теплим у холодну пору. І тут дуже доречною виявилася допомогаПРООН: на верхньому поверсі було встановлено систему інфрачервоного опалення.

Тож запрацювали освітні програми, відбуваються зустрічі, лекції, обміни досвідом, заняття з 3D-друку, ді-джейські вечірки. А перспектива — далі розвивати молодіжний простір, вивести його за межі приміщення, на вулицю. Наприклад, планують створити майданчик для скеледрому. Оскільки фінансування на це немає, розраховують на власні сили.

Скейтпарк за тиждень відвідують 100—150 осіб. «Спочатку ми думали просто про заняття молоді улюбленою справою, а тепер домовилися з міським головою, і буде в нас міський молодіжний центр», — каже Максим.

Побажавши Максиму і його друзям здійснення планів, рушаємо далі.

Креативний Сєверодонецьк

У нас не було змоги подивитися, наскільки оговтався Лисичанськ від майже двомісячного правління псевдоутворення «ЛНР», але місцеві колеги розповідали, що рани війни місто ще до кінця не загоїло, і тут, як і в Авдіївці, є багатоповерхові житлові будинки, які змушені були покинути люди. Лисичанськ визволяли майже одночасно із Сєверодонецьком: сепаратисти тікали на автомобілях, «позичених» на стоянках, відібраних у місцевих жителів. Очевидці бачили, як містом мчала довга кавалькада автомашин, яку завершувала установка «Град».

За подібним сценарієм було визволено й Сєверодонецьк, хоч перед цим сепаратисти намагалися зачепитися за місто, однак підрозділи Національної гвардії, Збройних сил і добровольчих батальйонів подолали спротив, після чого почалася масова втеча бойовиків. Нині Сєверодонецьк (можна сказати, дитя Лисичанська, адже виник у 1930-ті в межах сусіднього міста) — адміністративний центр області.

У нас була змога вранці прогулятися містом. Зупинилися біля невеликого симпатичного будинку — стоматологічного центру і зробили це не заради мистецтва дантистів, а тому, що перед будинком розгорнулася ціла експозиція надзвичайно цікавих, навіть певною мірою унікальних мистецьких робіт, виконаних з металу. Згадалось, як сказав під час зустрічі краматорський активіст Сергій Гаков: мовляв, останніми роками місцеві художники, скульптори почали дуже творчо прикрашати вулиці своїх міст.

Перед нами були роботи сєверодонецького митця Олександра Мойсеєнка, який виконав їх із підручних матеріалів. Великий металевий різнобарвний метелик розкрив крила, обпершись на огорожу стоматологічного центру. Придивившись, впізнаєш у тулубі метелика паливний бак моторолера, у гігантських крилах — ланцюг з велосипеда. А на п’ятачку перед входом знайшли прихисток розкішний павич, за гіллям ялини сховалася велика бабка, заплутався у власних тенетах павук, і гігантський жук поліз перилами східців до входу в центр. А якщо він долізе, то його зустріне там триголовий дракон з великими блискучими і, вочевидь, здоровими (біля стоматцентру ж!) зубами. А ще тут кермо піратського корабля, скриня з награбованим добром і папуга, завжди готовий підказати, який курс обрати кораблю. Створити цю композицію Олександрові Мойсеєнку допоміг ПРООН.

Дорогою до одного з корпусів нині переміщеного Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, який раніше працював у Луганську, йдемо коло озера. Неподалік берега плаває ціле сімейство лебедів. І не тільки дорослі, а й потомство цього року — вже не гидкі каченята, але й ще не білі красені. Вочевидь, сімейство зібралося тут зимувати. Довелося поділитися скромними їстівними запасами: ніхто не розраховував на таку зустріч.

Знайомство з університетом-переселенцем поки що попереду. Зараз зустріч з головою Луганської асоціації осіб з інвалідністю Миколою Надулічним та його друзями.

Хто кому допомагає більше?

Не скажеш, що приміщення асоціації, де нас зустрічає Микола, доступне людям з особливими потребами: пандусів на вході немає. Навпаки, досить круті сходи, без допомоги не виберешся. Але не все одразу.

Зате через звернення асоціації до місцевих департаментів архітектури активістам вдалося домогтися встановлення 50 пандусів до місць загального користування. Самим було б важко добитися, але ситуація в країні змінюється: з торішнього квітня набули чинності нові будівельні норми, які передбачають створення умов для пересування людей з особливими потребами. Тепер є чим аргументувати.

Аргументувати, доводити, створювати проєкти Микола Надулічний навчився, співпрацюючи з Програмами ООН з відновлення та розбудови миру. Немає сенсу скаржитися на погані умови. Треба створювати нову реальність і добиватися змін. Микола та його друзі не вперше переконалися у силі м’якої політики.

На вході у приміщення асоціації гостей зустрічають великі чудові фотографії з конкурсу весільних пар… на візочках. Це конкурс краси, проведений з допомогою ПРООН. Було дуже вишукано й красиво. Організатори вирішили заохотити учасників поїздкою на Одещину — з візитом до правозахисників і водночас дати відпочити й підлікуватися людям з особливими потребами в санаторії «Куяльник». Але умови перебування там були надто некомфортні. Хоч бери і виїжджай звідти.

«Але коли вони з’являються такою колоною, як на фотографії, навколо вже відбуваються зміни, — каже представник ПРООН Анна Борова. — Ми організували обговорення проблем людей з інвалідністю, поспілкувалися з керівництвом, виклали пропозиції. Нині вже й керівництва того немає, а позитивні зміни відбуваються. Звичайно, імідж ПРООН теж спрацював, але учасники програми й самі навчаються захищати свої права, тільки більш конструктивними способами. Влада змушена до них прислухатися».

Микола нещодавно повернувся зі Східного форуму з питань інклюзії задля посилення соціальної єдності, культури миру та справедливості, що відбувався у Харкові у співпраці з програмою ООН UNRPP та місцевими органами влади. Мета форуму — привернути увагу суспільства до потреб людей з інвалідністю особливо у тих місцях, де відбуваються воєнні дії.

«Стільки ідей почув, — розповідає. — А ще скільки в самого виникло!»

У Харкові Микола почерпнув ідею організації соціального таксі для людей з особливими потребами. Там їх фінансують громадські організації.

«Я спершу думав, що в наших умовах нема такої нагальної потреби, — місто невелике. Але потім із членами асоціації обговорили цю проблему, адже люди їздять у Рубіжне, Лисичанськ, а міста у нас поряд. Із села треба відвезти інваліда в лікарню, на залізничний вокзал. Тепер створюватимемо таке таксі. Ми говорили вже з представниками місцевих влад. Вони підтримують».

Ще хороша ідея з Харкова — запровадити сертифіковану програму тестової мови, яка нині потрібна не тільки тим, хто інакше спілкуватися не зміг би, а й тим, із ким вони спілкуються. Передусім її треба вивчати представникам поліції, центрів надання адміністративних послуг, інших установ.

Є в Миколи ідея створити путівник для людей з особливими потребами чи для сімей, де є така людина. Це актуально для сходу, де багато вимушених переселенців.

«Наприклад, ви приїхали до нас і не знаєте, в яку школу віддати дитину з інклюзією, де влаштуватися на роботу або пройти реабілітацію. Така спеціалізована інформаційна допомога дуже потрібна», — каже він.

Микола це добре знає, адже й сам переселенець із Луганська. Пройшов шлях пошуків, тепер хоче допомогти іншим. Незабаром після нашої зустрічі він знову мав поїхати до Харкова. Запросили його як громадського інклюзивного радника. Нині створюють мережу таких радників. Микола працюватиме з ІТ-спеціалістами, які за програмою ПРООН розроблятимуть інформаційні ресурси, необхідні для комфортнішого проживання в нашому суспільстві людей з інвалідністю.

На території своєї області асоціація ініціює розвиток інклюзивно-ресурсних центрів. Їх уже сім. А потрібно значно більше, вони мають бути в кожному районі, щоб такі люди не залишалися без уваги, слід забезпечувати їхні права, зокрема дітей з особливими освітніми потребами. Це важлива проблема.

Поки що саме асоціація стає для людей з інвалідністю другим домом, де вони почуваються комфортно, їх розуміють, вони реалізують свої творчі можливості. На знімках можете бачити, які талановиті люди з інвалідністю. Усі іграшки, розписані тарілки, оригінальні настінні годинники і ще багато чого іншого роблять їхні руки.

А для згуртування суспільства, «посилення соціальної єдності, культури миру та справедливості», вони здатні робити, можливо, навіть більше, ніж люди без таких особливих потреб, як у них. У цьому навіть сумніву немає.

(Далі буде)

Лариса ОСТРОЛУЦЬКА
спеціально для «Урядового кур’єра»,
Донецька та Луганська області