В історії України існували акти, які мали конституційний характер. Про це розповідають архівні документи Центрального державного архіву зарубіжної україніки (ЦДАЗУ), спеціально створеного для збереження документальної спадщини українства, розпорошеного по світах. Особливість цих документів полягає у тому, що створювали їх як на теренах України, так і поза її межами. Вони інтелектуальне надбання не одного покоління української політичної еміграції.
Конституційні процеси в Україні мають багатовікову історію і беруть свій відлік ще з часів Київської Русі й Галицько-Волинського князівства, коли діяла «Руська правда». Проте першим конституційним проєктом, який взяв за мету закріплення права української нації на самостійну державу, була Конституція Пилипа Орлика (1710 р.). Саме проголошення права Української держави на суверенітет, підняття українського питання на рівень європейської політики, започатковане в ній, знайшло продовження в наступні століття.
Важливе місце в розвитку конституційних процесів посідають документи доби визвольних змагань (1917—1921 рр.), зокрема: «Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права й вільності Української Народної Республіки)» 1918 р., «Закон про тимчасовий державний устрій України» 1918 р., «Закон про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в УНР» і «Закон про Державну Народну Раду» 1920 р., де втілилися ідеї українського конституціалізму.
Перебуваючи на чужині або в українських землях, що опинилися в складі інших держав, українці активно долучалися до розроблення конституційних проєктів, пропонуючи власні напрацювання, що базувалися на тяглості національних конституційних традицій, плекаючи надію колись повернутися на історичну Батьківщину.
На особливу увагу заслуговують «Основи майбутньої держави». Документ створено в роки Другої світової війни за межами України, він має чітко виражений конституційний характер, адже в ньому не лише задекларовано ідеї незалежності української держави, а й основні права та соціальні гарантії людини.
Минуло не одне десятиліття, поки в Україні постала нагальна потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, що зазнали істотних змін лише після ухвалення 24 серпня 1991 р. Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України та його затвердженні на Всенародному референдумі 1 грудня 1991 р. Етапи цього процесу можна простежити завдяки публікаціям в українських зарубіжних періодичних виданнях, таких як «Наше слово» (Польща), «Українське слово» (Франція), «Свобода» (США). Так, американський тижневик у 1996 р. опублікував повний текст Конституції України.
Нині Україна проходить чи не найважливіше за часи своєї незалежності чергове випробування — на єдність і територіальну цілісність. Відтак Конституція, зберігаючи ключові принципи і положення, в сучасних динамічних умовах має адекватно реагувати на глобальні зміни й виклики часу, які слід неодмінно фіксувати як документальні свідчення нашого надскладного і драматичного сьогодення.
Віра ФАЗЛЄЄВА,
провідний архівіст ЦДАЗУ,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+