Півтора року тому на соціальній карті Ужгорода з’явився заклад, який важко було передбачити ще кілька років тому. Кондитерська з додатковим означенням «інклюзивна» і своєрідною назвою «Фіолєтово» дає змогу соціалізуватися особам із затримкою психічного розвитку та синдромом Дауна. Тим, котрих багато хто вважає безнадійними, у цьому закладі допомагають піти в життя власною дорогою. Побував у цьому закладі харчування й кореспондент «Урядового кур’єра».

У самостійне плавання

Молоді, яка страждає на ці недуги, щоб не зупинилася в розвитку, потрібні індивідуальні заняття, окремий підхід. Цього в Ужгороді у спеціалізованому закладі, що існує кілька десятків років, аж ніяк не могли забезпечити для всіх, хто потребував. І через велику кількість дітей, і через кадровий голод. Вихованців тут зустрічають, годують, відводять місце для відпочинку, вони тут спілкуються як можуть, а після обіду повертаються додому. Звичайно, спецавтобусом, бо самі дійти до домівок не готові. Проте і фахівці стверджують, і практика доводить, що потенціал у багатьох таких дітей значно більший, якщо його розвивати.

Історія, яка подарувала нові можливості для молоді з особливими потребами, розпочалася півтора року тому. Саме тоді народилося нестандартне рішення деяких батьків таких дітей створити окремий заклад. Кажуть, що іншого вибору, ніж наважитися на ризикований курс заради майбутнього своїх синів і доньок, відправивши їх у самостійне плавання, не залишалося. Для цього від батьків потрібні були і зусилля, і чималі кошти із власних гаманців. Але попри складнощі, обрали цей курс.

Капітаном стала Олена Логвіненко. Переселенка з Луганська, яка пройшла чи не всі можливі випробування долі. Після від’їзду з окупованого міста, в якому залишилися облаштована квартира, батьки й близькі люди, її життя продовжилося за кількома адресами. Спочатку був Херсон, потім Львів, тепер Ужгород. За Карпатами вона живе вже чотири роки.

У місті над Ужем 41-річна Олена, яка набагато раніше розлучилася з чоловіком-іноземцем (він повернувся до рідного Пакистану), знайшла атмосферу, котра найкраще пасувала для виховання її сина Данила. Йому вже 19, у нього затримка психічного розвитку. Ужгород, аж занадто спокійний після багатолюдного туристського Львова, без галасливих натовпів, із чудовою інфраструктурою та розвиненою культурою, відкривав гарні можливості. Тут Олена Логвіненко відчула, що зможе реалізувати себе і як мати, і як активна громадянка.

Пані Олена розповідає, що бачила потенціал інтелектуального зростання у сина. Її Даниїл теж відвідував центр реабілітації, про який ішлося. Разом із батьками-однодумцями мати була готова до труднощів — браку приміщення, яке мало бути ближче до центру, щоб усім зручно добиратися, меблів і найпростішого обладнання.

Рухалися крок за кроком. Орендували приміщення позаторік на початку липня. Поприносили з дому стільці й столи. А вісім вихованців почали з того, що відвідувачам кафе пропонували… розмальовки для дошкільнят.

Як знаходили кошти

У перші місяці існування закладу (а лише оренда щомісяця — 13 тисяч гривень) спиралися на фінансування батьків. Та хотілося втілювати проєкти, які сприяли б розвитку дітей. Усе це впиралося в чималі кошти.

«Я пишу проєкти на гранти разом із бухгалтером і подругою з Донецька Оленою Купиною, — розповідає Олена Логвіненко, яка очолює благодійний фонд «Усе можливо». — Тепер, через два роки, ті писання здаються мені просто смішними. Адже не мали жодного досвіду, лише бажання. Тепер навчилися, і нам вдається отримувати фінансування. Звичайно, ці кошти старанно відпрацьовуємо, звітуючи за кожну копійку.

Ознайомитися з нашою справою приходив міський голова Богдан Андріїв. Побував також колишній голова облдержадміністрації, нині голова облради Олексій Петров. Покликали їх для того, щоб вони самі переконалися: у нас є результат. Міський голова подарував молоді з ментальною інвалідністю колонку для інтерактивних заходів.

Наш проєкт інклюзивної кондитерської брав участь у конкурсі соціальних ініціатив і став одним із переможців, одержав фінансову підтримку. Після відвідин міського голови в нас залишився подарунок від нього — магнітофон із колонками».

Арттерапія лікує і розвиває

В інклюзивній кондитерській надають соціальні послуги, але це не лікувальний заклад. Проте пацієнти отримують лікувальний ефект, який має творчість. Дуже хочуть зробити заклад популярним.

«Хай сюди приходять креативні люди — художники, конструктори, інженери. Проводять тут вільний час, влаштовують свої акції, а поруч з ними розвивається і наша молодь. Сюди може прийти будь-хто випити кави чи чаю і запропонувати свою ідею. Будь-яку з них, якщо містить раціональне зерно, буде сприйнято позитивно».

Олена Логвіненко має ідею влаштувати навпроти кондитерської панно з віршованими рядками українського письменника, фольклориста Олександра Митрака, який народився і творив на Закарпатті.

«Оскільки ми перебуваємо на вулиці, названій його іменем, то це було б цілком зрозумілим, додасть цікавинку, — каже пані Олена. — Хочемо, щоб сюди йшли не стільки по їжу, як по духовну поживу, враження».

Восьмеро особливих дітей, які вийшли зі спецзакладу, створили власний невеликий клас. З ними батьки чим лише не займалися: і купалися в річці, і ходили в гори, і на мотоциклах ганяли. Але найбільшим досягненням вважають арттерапію — розвиток інтелектуальних, творчих здібностей засобами мистецтва. Це був і перший їхній проєкт, який триває досі. Заняття з кераміки, якими керує ужгородська мисткиня Юлія Єгорова, допомагають у розвитку моторики пальців, а загалом — формуванню естетичного смаку. До речі, ця керамістка виготовила спеціально для закладу вишуканий посуд, на якому подають тістечка.

Щодня на другому поверсі приміщення проходять заняття. Вихованці малюють, ліплять, вишивають, складають пазли, щоб розвивати мислення. Стіни прикрашають чимало їхніх творчих робіт.

З бажання виділитися з-поміж інших закладів випливає і назва, яка з’явилася випадково. В одній з гарячих розмов про його майбутнє хтось буркнув, не погодившись із думкою інших: «А мені фіолетово». Парадокс, але те слово, вжите в певному контексті, сприйняли цілковито в іншому: воно збуджує уяву, породжує неспокій. «А нам іншого й не треба!» — погодилися всі.

Графічне оформлення назви виконали дизайнерка Софія Хотіна, а її подруга Дар’я Майн розмалювала двері в стилі попарт. Вони ведуть туди, де народжуються кондитерські вироби.

Кондитерська уже нічим не нагадує ті глухі, з обдертими стінами приміщення, які зустріли господарів. Тут сучасні світло та звук, продуманий дизайн кожного куточка. Особливі, із гнутими металевими ніжками лавки-дивани, пуховиками на сидіннях, які замовляли аж у Харкові. Стіни прикрашають оригінальні картини, кожна з яких не лише гарна сама по собі, а й містить ідею закладу: свободу самовираження і вільний розвиток особи без примусу та заангажованості. Усі полотна, що в залі для відвідувачів, намалювали й подарували художники, котрі й у власній творчості сповідують такі принципи.

Бути елегантно-вишуканою…

— Хочу, щоб тут була не яка-небудь забігайлівка, а щоб було все красиво, — ділиться думками засновниця закладу. І саме через це познайомилася і товаришує з митцями Ужгорода.

Співпраця з художниками — окрема сторінка. Вона почалася відтоді, як син пані Олени, відпочиваючи разом з матір’ю в горах, долучився до організованого на одному з гірських курортів майстер-класів для дітей. Їх художниця Світлана Кирлик навчала азів малювання. Ці заняття вела так майстерно і вони так позитивно вплинули на сина, що знайомство двох жінок переросло у міцну дружбу.

І ось уже пані Світлана бере участь у плануванні виставок, які хочуть влаштовувати тут регулярно. До справи долучився і відомий своїми соціальними проєктами художник викладач Закарпатської академії мистецтв Роман Пилип. Дарує власну картину до відкриття першої виставки, призначеної на День закоханих 14 лютого. До участі запросять закарпатських митців, роботи яких, сподіваються в кондитерській, і на день Валентина, і в наступні дні приваблюватимуть відвідувачів.

Тут хочуть, щоб усі люди — і цілком здорові, і з певними обмеженнями могли отримувати в закладі естетичне задоволення.

…і конкурентоспроможною

Інклюзивна кондитерська з незвичною назвою стає дедалі популярнішою у місті ще й завдяки умілим майстрам-кондитерам. Колектив із чотирьох осіб очолює Павло Бодак. Він устиг набути чималого досвіду. У меню півтора десятка різновидів тістечок, і жодне не повторюється, всі виконано в авторському стилі. До слова, попри досить молодий вік — 28 років, Павло встиг попрацювати й набути досвіду у знаного українського шоколатьє Валентина Штефаня. На думку Олени Логвіненко, Павло не повторює свого відомого і набагато старшого колегу, а його професійне майбутнє буде не менш яскравим. Принаймні цьому вона всіляко сприяє.

Молодь з ментальними порушеннями, як уміє, допомагає кондитерам у роботі. А найважливіше, що й самі вчаться. Уже можуть виконувати нескладні операції. Працюючи поряд з фаховими кондитерами, не виокремлюються, вони органічна частина колективу.

Олена Логвіненко в розмові часто використовує слово «мета». Каже, що її заклад має розвиватися не стихійно — куди поведе, а мати чітко виважену стратегію. Частину шляху вже пройдено, але ще більша дистанція, яка базується на стратегії (ще одне часто вживане слово співрозмовниці), попереду. У поступальності, продуманості всіх кроків для досягнення мети закладені й успіхи колективу інклюзивної кондитерської, якому все далеко «не фіолетово».