З перших кроків створення могутньої держави Київської Руси-України одним з головних стало питання надійного захисту території, жителів, торгових шляхів і сталого розвитку всієї країни. У подальші століття ця практика була актуальною, і важливу роль у ній відводили українському козацтву.

Із ХV століття в містах і селах, окрім запорозьких, існували городові козаки — офіційно задокументована назва невеликих бойових підрозділів, які перебували за місцем мешкання і захищали жителів від ворожих набігів. До загонів входили піхотинці й кінні вояки, вони мали невелику кількість артилерії. А ось органи місцевого самоврядування і особливо старости були фактичними керівниками таких важливих організацій середньовіччя. Одним із таких старост Канева і Черкас був гетьман запорожців Дмитро Вишневецький (Байда), який разом з городовими козаками опікувався станом міських укріплень, навчанням та озброєнням воїнів-захисників. А в разі необхідності та у відповідь на агресивні дії ворожих загонів дбав про оборону, погоню та звільнення полонених.

Не перебільшення стверджувати, що прадавні принципи успішної територіальної оборони дуже важливі й потрібні нині. Особливо після 2014 року.

Козацькі звичаї, варті запозичення

Ще трохи історії. Городові козаки були звичаєвими: з покоління в покоління займалися справою оборони своїх міст. Тут жили їхні рідні й близькі, тут вони народжувалися, хрестилися, народжували дітей, виховували онуків і героїчно гинули в бою з нападниками або мирно доживали свій вік серед вдячних містян. Як тоді говорили, «від діда і батька та й сам».

Ці козаки мали не тільки обов’язки, а й привілеї: їх звільняли від державних поборів і повинностей, вони належали до особливої козацької юрисдикції, маючи право вільної торгівлі спиртним, промислами і різними товарами, рибальством і полюванням, одержували у спадщину рухоме й нерухоме майно.

Ефективність дій наших предків зберегла життя і майно сотням тисяч людей. Ця тема дуже цікава і потребує ретельних досліджень істориків і краєзнавців, бо ми повинні знати своє минуле і брати якомога більше корисного з бойового досвіду попередніх поколінь.

Насамперед слід пам’ятати головне: тодішня тактика оборони міст в облозі, вилазок, зустрічі ворога неподалік своєї території або погоня і ліквідація супротивника виправдовувала себе. Використання розвідки, майстерність в артилерійській справі, високий рівень професіоналізму стрільби з мушкетів чи луків і володіння холодною зброєю часто відбивали в агресорів бажання нападати на добре захищені міста з підготовленими до відсічі захисниками й істотно знижували ризики захоплення величезної території України-Руси.

У часи випробувань і запеклих битв українські козаки звитяжно захищали свою землю від ворогів. Діди, батьки, сини і внуки ставали пліч-о-пліч і брали в руки зброю, коли білогвардійці чи червоні окупанти намагалися забирати в селян хліб та інші припаси, запровадили жахливий «червоний терор», так звані розкулачування і розкозачування, виганяли хліборобів із правдідівських земель і силоміць заганяли до колгоспів.

І знову пригодилися козацькі традиції: повстанська армія Нестора Махна, братів Чучупак у Холодному Яру та багатьох інших селянських ватажків дали відсіч мародерам і окупантам, захищаючи свої землі, домівки та людей від убивств, знущань і пограбувань.

На жаль, брак єдиного центру бойового управління і координації дій, ідеологічні й політичні розбіжності в поглядах, нестача жорсткої дисципліни, зброї, стратегічного мислення не дали змоги подолати ворогів, втримати владу і надійно захистити громадян.

Ці болючі уроки всім українцям, які знов перебувають у стані війни з московським військом, треба ретельно вивчити і пам’ятати. Нам нині необхідне розуміння боротьби за незалежність і територіальну цілісність, системні навчання, ухвалення відповідних законів, серед яких про територіальну оборону. Потрібні налагодження братерських відносин з демократичними народами Європи, повний перехід на стандарти НАТО, вступ до Північноатлантичного альянсу, стратегічне партнерство зі США, зміцнення військово-політичної співпраці з Литвою, Польщею, Канадою, Великою Британією. А поки що навчатимемося воювати і обороняти наші землі, міста і села в системі територіальної оборони України.

Вчитися ратної справи для захисту Батьківщини

Як переконливо свідчить невеличкий екскурс в історію України, сучасний досвід, рішучі заходи разом з новим керівництвом в облдержадміністраціях та Верховній Раді з початку 2014 року, Революції гідності, для захисту від антиукраїнських сил всередині країни, де російські політикани розпочали так звану російську весну і відновлення територіального контролю країни агресора РФ — сучасне й минуле дуже схожі. Бо підкорення, окупація наших земель — продовження характерної для північного недоброго сусіда недолугої ідеологеми про панування в Європі.

Ця загроза викликає гостру необхідність на законодавчому рівні вирішити організаційні питання народного опору в разі потреби. Добре пам’ятаю, як ми народжували нове патріотичне козацтво через Запорозький козацький рух опору агресорам і окупантам. У ті часи, коли були невідомі плани агресора, а багато державних службовців та інших чинів у Криму й на Донбасі відверто зрадили й перейшли на бік московських окупантів, всім не вистачало саме досвіду дій територіальної оборони. Бо швидко створені блокпости, де ми організовували варту і несли службу з військовослужбовцями Національної гвардії (батальйон «Скіф», «Січеслав»), ЗСУ, СБУ, МВС потребували додаткового захисту, а козаки, патріоти, всі чесні громадяни, які брали участь в охороні міст і сіл, були мало навчені, не мали обмундирування та зброї.

Така рішучість, звитяга і розуміння великої відповідальності за долю країни в Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Харківській, Одеській, Сумській, Київській, Чернігівській стали неформальним народним опором самооборонців, козаків, волонтерів, творчої, наукової інтелігенції, письменників і журналістів. Світ добре бачив наслідки політики РФ у Молдові, Грузії, а тепер і в нашій державі: перемога була за нами, ворог не зміг повернути примарну «Новоросію», але окупація Криму і війна на Донбасі тривають.

З огляду на реальний стан справ, коли багато областей фактично прифронтові, керівникам патріотичних козацьких організацій треба терміново налагоджувати ділові зв’язки з обласними військкоматами, створювати координаційні ради при ОДА для подальших зусиль з охорони своїх міст. Необхідно налагоджувати контакти з керівництвом підрозділів територіальної оборони і заохочувати якомога більше людей до навчань на полігонах, у відповідних приміщеннях.

Слід пояснювати побратимам з огляду на історичний досвід і бойові традиції українського козацтва виконання головного завдання в період фактичної гібридної війни РФ проти нашої Батьківщини: навчитися ратної справи в системі підрозділів територіальної оборони і бити підступного ворога, коли настане час, заради життя і щастя співвітчизників і рідних.

Доброю новою традицією і звичаєвим високим обов’язком для більшості козаків, старшини і старійшин стала активна участь у щорічних навчаннях у майже всіх областях України. У Дніпрі, Херсоні, Запоріжжі, Гуляйполі, Пологах, Василівці, Кам’янці-Дніпровській, Енергодарі, Бердянську, Мелітополі, Запорізькому, Бердянському, Мелітопольському та інших районах до військових змагань, зборів і навчань приєдналися сотні побратимів. І завдяки давній спільній діловій і дружній співпраці облвійськкомату з великою радою отаманів запорозького козацтва, координаційною радою з питань розвитку козацтва при Запорізькій ОДА за участі отаманів підрозділів, керівництва Руху опору ми мали гарну нагоду у складах батальйонів нашої бригади територіальної оборони згадати вже набуті чи отримати нові навички бойової підготовки.

Під час вишколу отаман МГО «Міжнародний союз козаків «Запорозька Січ» полковник ЗСУ Ілля Лапін навчав офіцерів, наказний отаман, командир першого козацького батальйону ЗСУ підполковник Олександр Лобас ділився досвідом із старшиною з питань керівництва підрозділами в бою, старшина самооборони, отаман куреня, старшина батальйону морської піхоти Ігор Грицаєнко виконував важливі функції з інструкторської та організаційної роботи, полковник ЗСУ і Українського козацтва Ігор Дегтяренко керував офіцерами і віддавав розпорядження з ведення навчань, та допомагав важливими порадами молоді.

Дуже добре, що саме в Запоріжжі на навчання збираються досвідчені й охочі до тренувань колишні офіцери, учасники бойових дій, велика кількість тих, хто займається цією справою за покликом душі. Серед них офіцер давній друг і учасник зборів територіальної оборони майор Микола Домбровський, з яким ми провели багато навчань в минулі роки. Нині він вихователь і вчитель юнаків, тож на полігоні показав себе, як завжди, з найкращого боку.

Правильність обраного шляху підтверджує міжнародний досвід

У тренуваннях всім була дуже цікава й важлива медична ланка. Військовий лікар пояснював, як рятувати пораненого з поля бою, накладати шини в разі перелому, зупиняти кров, зберегти життя військовослужбовця до доставки у шпиталь у разі важких ушкоджень, як користуватися носилками та медикаментами, робити уколи. Було дуже доречно побачити й випробувати чималий арсенал медичного спорядження за стандартами НАТО для поліпшення стану здоров’я пораненого.

А головне, чого чекала більшість учасників вишколу, — вогнева й тактична підготовка. Усі із задоволенням одягали спорядження, шоломи, бронежилети, отримували набої з автоматами і після відповідних інструкцій розстрілювали мішені.

Серед найактивніших козацьких організацій, які беруть участь у перегонах, змаганнях та військових навчаннях, — представники МГО «Міжнародний союз козаків «Запорозька Січ» із Запоріжжя, полку ім. гетьмана Петра Сагайдачного Дніпровського куреня Заводського району обласного центру, Пологівського та Бердянського полків, Усть-Азовського полку Херсонської області, Покровського, Дніпровського та Мелітопольського осередків, ГО «Запорозьке Військо Низове «Запорозька Січ», Запорозького звичаєвого козацького лицарського ордену ім. князя Д.І. Вишневецького (Байди), ГО «Всесвітня генеральна асамблея нащадків козацьких родів».

Поза сумнівом, теоретична підготовка важлива. Представникам сучасних козацьких патріотичних організацій необхідно добре знати нормативно-правову і законодавчу базу, міжнародні відносини України з іншими країнами, історію Війська Запорозького Низового й українського козацтва, брати участь у розробленні законів про підвищення обороноздатності країни для масштабного бачення викликів і потенційної небезпеки, залучення козаків до складу ЗСУ, резервістів, підрозділів територіальної оборони, прикордонної служби.

На великій раді отаманів Запорозького козацтва було одностайно підтримано проєкт закону «Про територіальну оборону України», який систематизує заходи, встановлює завдання й мету, надає права та обов’язки учасникам, регламентує керівництво і структуру, підкреслює актуальність і важливість цієї важливої форми участі широких кіл населення в обороні своїх міст і районів у разі збройного нападу будь-якого агресора. На жаль, з 2015 року законопроєкт не проголосовано у Верховній Раді, проте ця тема залишається актуальною, оскільки загроза від держави-окупанта і нападника РФ не зменшується.

Міжнародний досвід дружніх Україні демократичних європейських держав, деякі з яких є членами НАТО, показує правильність обраного шляху. Союз стрільців Литовської Республіки, організація «Кайтцеліт» Естонії та інші мають структуру, штаб, фінансове державне забезпечення, план спільних дій у разі збройного нападу з міністерствами оборони і генеральними штабами. Питання наявності зброї в тероборонівців вирішують по-різному, але кожний має військову форму, спорядження, документи, чітко знає своє завдання та місце зборів, бере участь в обов’язкових навчаннях, здає нормативи і має високий моральний дух.

Багато важливих знань ми здобули завдяки участі в ІІІ Міжнародному конгресі козацтва побратимів із Союзу стрільців Литви та культурній співпраці з давніми друзями з литовського посольства, які часто беруть участь у наших культурно-історичних конференціях і круглих столах. Особлива вдячність полковникові ЗСЛ Альгірдасу Норкусу.

Ми приєднуємося до зусиль для реалізації та виконання Стратегії національної безпеки і втілення в життя планів розширення та правової імплементації системи територіальної оборони як давньої й сучасної необхідності. Як навчає історія України козацької доби, приєднання до захисту добре навченого народу робить державу непереможною.

Дмитро СУХІНІН (ГОРА),
голова Запорозького козацького Руху опору агресорам і окупантам,
кандидат наук з державного управління,
учасник тероборони,
для «Урядового кур’єра»