Узявши за девіз слова класика «Війни виграють не генерали, а шкільні вчителі та парафіяльні священики», 86 громадських і волонтерських організацій вийшли з ініціативою започаткувати Всеукраїнську акцію «Потяг єднання України «Труханівська Січ». За задумом організаторів, захід мав сприяти консолідації суспільства, піднесенню патріотичного духу громадян, розвитку волонтерського руху, а також розвіяти міфи російської пропаганди та посилити діалог і зміцнити взаєморозуміння жителів різних регіонів. Щойно інформація про задум пішла в люди, як охочих підтримати і взяти участь виявилося більше, ніж планували. Кожен намагався зробити внесок у те, щоб подорож відбулася. Залізничники надали вагонний склад, військові, митці, духовенство, психологи підготували тематичні майстер-класи, лекції-бесіди, концертну і кінопрограми, для дітей у вагоні-кінозалі демонстрували українські мультики.
Нині організатори, підбивши підсумок поїздок, зауважують: почин проекту вдався. За дві подорожі в донецькому, а потім луганському напрямках на власні очі вдалося пересвідчитися в тому, чого не передасть теле- чи радіоефір.
Живе спілкування з місцевим населенням стало найціннішим враженням поїздки.
Територія контролю
— І ось що цікаво, — розповіла одна з організаторів акції волонтер ГО «Коло. Медіа» Олена Іванова, — діти, попри те, що підпадають під сильний вплив домашньої атмосфери, а вона на сході різна, мають власне бачення ситуації. Не скрізь нас приймали щиро. Видно було неозброєним оком мовчазне запитання: «Навіщо приїхали?» Але це не про дітей. Школярі, молодші дітлахи допитливо вивчали ситуацію і на рівні свого незаангажованого внутрішнього відчуття сміливо йшли на контакт. Вони дарували поробки, розповідали різні історії, ділилися мріями, деякі з них приходили до агітпотяга в «самоволку», без відома батьків. Щиро, по-дитячому сміялися з героїв мультиків, які переглядали у вагоні-кінотеатрі. З цікавістю відвідували майстер-класи з розпису, виготовлення мотанок, малювання. До речі, головна тематика малюнків дітей сходу нічим не відрізнялася від малюнків ровесників з інших областей: мир. Військові, відвідуючи школи, навчали дітей плести маскувальні сітки, щоб додати колориту, плели її візерунком, що схожий на карту України.
Волонтерка вважає, що за роки незалежності у країні недостатньо, а то й зовсім не приділяли уваги формуванню ідеології. Тому нинішню війну вона називає не гібридною, а війною моралі. На її думку, складно змінити погляди тисяч людей, якими керували міські голови-«феодали» по 18, а то й 30 років поспіль. Особливо гостро відчувається дефіцит «свіжого повітря» у маленьких містах. Адже руйнація виробництва, приміром у Лисичанську, сталася не через війну. Розвал почався ще за 5—6 років до неї. Вочевидь, нині на поверхню спливають чиїсь недобрі давні плани. Контроль над електоратом — ось що боялися втратити на сході.
За словами Олени Іванової, досі його намагаються втримати у будь-який спосіб. У деяких населених пунктах інформацію про прибуття агітпотяга до останнього тримали в секреті від населення. Виручало «ситцеве» радіо. Це й не дивно, адже за кілька років до початку бойових дій місцеве населення сусідня держава задобрила гуманітарною допомогою у вигляді супутникових антен, які ловили виключно канали країни-агресора. Очевидно, нині хід за нами.
Вишиванка як пароль
Розчулили, «підкупили» місцевих жителів агітбригадівці найпростішим, чого бракує нині у східних областях, — людяністю, щирістю, українською піснею, музикою. Солісти ансамблю народної музики «Святовид» заслуженого академічного зразково-показового оркестру ЗСУ змусили згадати про українське коріння, про пісні, що їх співали бабусі-дідусі чи не в кожній оселі й тут, на сході, також. Очевидці з пасажирів агітпотяга розповіли й про таке, як місцеві одне одному з позитивом зауважували: «Ти смотрі, что витворяют!»
Звісно, за будь-яких обставин згадується найкраще. Заступника начальника відділу Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ полковника Андрія Овсяннікова вразила зустріч з учнями дружківської школи. Дитячий гурт нагадував квіткову галявину. Кожен був убраний у вишиванку. Це спрацювало, ніби пароль: свої, чекають.
— Діти позитивно реагували на військову форму. Вони були найактивнішими співрозмовниками на всіх зупинках потяга. Їх цікавило все, — розповів Андрій Овсянніков. — Подекуди через дітей починався діалог із дорослими. У кожному з пунктів призначення уже під час прощання люди дякували за те, за чим найбільше скучили, — це просте спілкування, присмачене піснею чи цікавою історією. А ще дякували за вузлик на пам’ять від офіцера Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ майора Володимира Трибунського, який проводив заняття з мінної безпеки. Він показав, які міни є на озброєнні у ворога, як їх маскують. Багато закладок вдається знешкодити поблизу залізниці. Тому під час занять офіцер наполягав на пильності повсякчас.
За словами полковника Андрія Овсяннікова, і для військовослужбовців такі заходи мають особливу вагу. За виснажливі тижні, місяці перебування в умовах бойових дій людині необхідна розрядка, свіжі емоції та спілкування. Очевидно, було про що поговорити місцевим і військовослужбовцям зі священнослужителями. Одні заходили, інші виходили з імпровізованої каплички. На недільних богослужіннях тут стояли поряд цивільні й солдати.
— У Дружківці завітали до будівельного ліцею, — розповів Андрій Овсянніков. — Перша думка була такою: «Як нас тут зустрінуть?» Хлопці слухали концерт, затамувавши подих. І чи не кожен фільмував події на сцені на мобільний телефон. А після концерту, не соромлячись, підходили потиснути руку, дякували. На щастя, того, чого остерігалися організатори концерту, — свисту, вигуків, провокацій — так і не почули. Ставлення молоді було найкращим.
Чимало історій, які вражають, розповіли місцеві військовим і волонтерам. І про те, як після атак знаходили прапор України, і як ховали його. І як отримували на горіхи від сепаратистів за такі вчинки. Дякували за подарунки, привезені потягом від дітей Полтави, Києва, Харкова, і поспіхом збирали сувеніри у відповідь. Передавали в конкретні військові частини обереги.
За словами організаторів подорожі, тестове випробування проект витримав. У планах його продовження, але у зворотному напрямку. У середині липня потяг із пасажирами зі сходу рушить на захід. Завдяки такому обміну дорослі й діти матимуть змогу побачити, як живуть українці на іншому кінці країни. Об’єднання країни відбуватиметься завдяки таким подіям. А інакше — ніяк.
Ми в Google+