Так склалось у складній і трагічній історії українського народу, що процес батьківської (але найчастіше — материнської) опіки позначають словом «виховання», що має спільний корінь зі словом «ховати». Впродовж багатьох століть жінка-мати змушена була ховати дитину від біди, вогню, війни як найбільшу в житті цінність. Це вже в крові українок. Але, як виявилося, не у всіх. 

Зателефонувала мені знайома вчителька зі Слов’янська, розповідає, що першокласників із їхньої школи мами регулярно виводять на прогулянки… в зону бойових дій. Повільно і впевнено ведуть малечу між барикадами, і саме в ті найгарячіші моменти, коли відбувається стрілянина. Нібито постріли припиняються, коли бачать дітей, але…

— Та в когось із вояків нерви можуть не витримати, і вб’ють моїх першачків. Діти приходять до школи, одне одному розказують, як «гуляли» між барикадами. Для когось це гра. А деякі плачуть, — майже кричить приятелька. — Що робити? Як достукатись до совісті тих, хто пропонує «прогулянки»? А до розуму цих горе-мам? Коли таке було, щоб мати підставляла дитину під кулі?! А старшокласникам платять по 100 доларів — і вони хапаються за зброю: «Вперед! За ДНР!» У войнушку так грають. А мамам байдуже — пускають під кулі підлітків. Чи, може, їх батьківських прав уже час позбавляти?

І далі розповіла, що біля шкіл, дитячих садочків і поліклінік молодиць чекають «дужі ввічливі люди», які пропонують «прогулятись» із сином або донечкою там і тоді, де і коли вони порекомендують. За «прогулянку» пропонують 500 гривень мамі й по 200-300 гривень за кожну дитинку. Ось такий розрахунок! І погоджуються жінки ризикувати життям і здоров’ям дитини заради тих гривень. Це не лише у Слов’янську така картина, а й у всіх «гарячих точках» півдня і сходу України, де триває безглузда війна так званих сепаратистів проти мирного населення. Вже одну дитину — 12-річного хлопчика — під час такої ось прогулянки у Слов’янську поранено із автомата. Чи виживе дитина?

Скільки ще малюків мусять постраждати, щоб схаменулися ці «мами»? А якщо не загине і не буде поранена жодна дитина, то хто може гарантувати, що стрес, якого зазнає хлопчик або дівчинка, на яких спрямована зброя, під час «прогулянки під дулом автомата», не вплине на нервовий і психічний стан у підлітковому або дорослому віці? Чи варте здоров’я дітей зароблених таким ганебним способом грошей «на булавки»?

У кого, як не у матері, дитина має шукати порятунку? Хто, як не мама, мусить дитину сховати, щоб зберегти і (ви)ховати? І що робити в такій ситуації? Невже справді уже настав час забирати дитину та позбавляти права на піклування про неї цих так званих батьків?

Чи є реальні можливості для врегулювання цієї ситуації? Звернулась із цими запитаннями до юриста Валерія Філоненка. Як виявилось, є: ситуація передбачена законом (ст. 164 Сімейного кодексу України). Щоправда, коли цей закон писали, і в страшному сні ми не могли уявити такі дії матерів, як і взагалі військові загрози на теренах України.

Так от: якщо дитина, її життя, здоров’я, виховання перебуває в небезпеці з вини батьків, то їх необхідно карати. Позбавити батьківських прав у такому випадку можна лише за рішенням суду. І це досить складна процедура. А ось вживати превентивні заходи впливу на батьків — попередження з боку органів опіки і піклування, органів внутрішніх справ, змусити заплатити штраф або знайти ще якісь види адміністративної відповідальності — цілком можливо. Закон дозволяє. І ще один шлях розв’язання цієї проблеми — відібрати дитину в горе-батьків без позбавлення їх батьківських прав (ст. 170 СК).

Дитина не є власністю батьків, держава Україна є матір’ю цим дітям і мусить їх (ви)ховати. 

Алла БОЙКО,
професор Київського національного
університету імені Тараса Шевченка