У часи війни інформація перетворюється на зброю масового враження, бо авторитарні лідери використовують її для досягнення своїх геополітичних цілей, нехтуючи всіма демократичними принципами про свободу та незалежність масмедіа. Російське керівництво, ведучи криваву війну проти України, намагається нав’язати власному народу та світу  свої наративи, щоб виправдати скоєні злочини. Які засоби пропаганди використовує кремль на Заході і як політики, дипломати та громадянське суспільство можуть протистояти російській брехні, в інтерв’ю «УК» розповіла експерт у галузі технологій та комунікацій, виконавча директорка неурядової організації Defend Democracy Еліс Штоллмеєр.

— Пані Штоллмеєр, ця жахлива війна почалася і триває великою мірою через те, що путінській пропаганді вдалося переконати росіян, що українці — нацисти, а Захід збирається напасти на росію. Як би ви пояснили цей феномен, коли в сучасному світі, в якому є доступ до різних джерел інформації, російське суспільство стало жертвою державної пропагандистської машини?

— Я не є експерт із питань російської ментальності та культури. Проте таким російське суспільство не стало за одну ніч. російська держава націлювала свою пропаганду проти власного населення протягом щонайменше останніх десятиліть. Це було навіть до стрімкого поширення інтернету та соціальних мереж. Проте й нині, коли люди в росії мають доступ до інтернету, росіяни отримують інформацію та черпають новини з держаних телевізійних каналів.  А російська влада ще до війни збільшила кількість та частоту виходу пропагандистських програм, паралельно скорочуючи свободу та доступ незалежних ЗМІ.  Тому тим у росії, хто хотів би знати об’єктивну інформацію, стає дедалі складніше її знайти. Звичайно, це можна зробити, використовуючи VPN, і, за деякими даними, за останні місяці аудиторія, наприклад, Радіо «Свобода» в росії збільшилася. А це свідчення того, що у значної частини російського населення є бажання дізнатися, що відбувається насправді. 

— Після початку війни в лютому ЄС заборонив діяльність російських пропагандистських каналів «Спутнік» та Russia Today.  Які засоби пропаганди росія використовує в Європі?

— Так, «Спутнік» і RT заборонені, проте на своїх офіційних облікових записах у соцмережах кремль поширює дезінформацію та пропаганду, яка потім поширюється через інші акаунти. І, на жаль, ці повідомлення  все ще доходять до європейської аудиторії.

Однак російська пропаганда спрямована на країни Заходу. А що відбувається з аудиторією інших країн? У перші місяці війни чимало західних журналістів та експертів поспішили заявити, що Україна виграє інформаційну війну, базуючись на ставленні громадської думки у своїх країнах.  Але якщо поглянете на країни Африки чи Латинської Америки, то там картина зовсім інша. І це те, чого не взяли до уваги ні європейська дипломатія, ні західні експерти. Це можна побачити на тому, як росія намагається перетворити питання експорту українського зерна на зброю. Вона створює продовольчу кризу у світі, але звинувачує в усьому Захід і його санкційну політику щодо кремля.  Хоч це росія почала війну, це її армія блокує українські порти, руйнує інфраструктуру, викрадає українське зерно.  А у санкційних пакетах антиросійських санкцій Заходу немає жодної згадки про продовольство.  Але міністр лавров, який кілька тижнів тому їздив у турне країнами Африки, намагався там представити росію як рятівницю світу: мовляв, ми допоможемо вам з харчами, ми вас урятуємо. Хоч це вищий ступінь цинізму — почати війну проти незалежної країни, ще й поставити під загрозу існування мільйонів інших людей, які живуть поза межами країни, на яку вони напали.

— Як можна протистояти цьому цинізму кремля?

— Аплодую дипломатичним зусиллям Президента Зеленського, які він спрямував на африканські держави та країни Близького Сходу. Бачу, як зросли кількість його телефонних розмов та онлайн-спілкування із главами країн і урядів цих держав. На мою думку, ЄС теж повинен приєднатися до такої стратегічної комунікації. Звичайно, ми не повинні принижуватися до недемократичних методів комунікації, до яких вдається росія. Але можемо зайняти проактивну позицію, ефективніше надавати публічну інформацію і ліпше інформувати аудиторію не лише західних країн про те, що відбувається насправді і що Захід робить, щоб запобігти голоду та продовольчій кризі.

— За останні кілька років ЄС зробив чимало кроків, щоб боротися з дезінформацією, яку поширюють іноземні гравці.  Які з них, на вашу думку, найефективніші?

— ЄС справді робить багато в цьому напрямі. Лише за останній рік він створив велику базу даних щодо інформаційних маніпуляцій, які здійснює не лише росія, а й інші держави. Ця база дуже детальна, вона розбита на теги, категорії, теми, країни, де і якими мовами поширюється дезінформація, у який спосіб. Завдяки цьому ви можете побачити, що чимало наративів кремлівської пропаганди з невеликими поправками вже не раз використовували. Наприклад, повідомлення про біолабораторії в Україні. У цій дезінформації немає нічого нового, росіяни намагалися її нав’язати протягом кількох останніх років. Їм бракує креативності й вигадливості. Останнім часом ЄС значно збільшив бюджет та ресурси для  боротьби з іноземними інформаційними маніпуляціями, проте варто визнати, що це не можна порівнювати з тими астрономічними сумами, які надає на пропаганду кремль.

— Російська влада активно використовує соціальні мережі для поширення дезінформації, фейкових відео та пропагандистських сюжетів. Щоб боротися із просуванням російських наративів, ЄС ухвалив Кодекс практики щодо протидії дезінформації, який підписали 34 провідні онлайн-платформи і зобов’язалися демонетизувати поширення дезінформації, розширити права та можливості користувачів, посилити співпрацю з фактчекерами. Чи може цей кодекс істотно завадити роспропагандистам діяти  в інтернет-просторі?

— Цей кодекс — справді крок уперед, але його недостатньо, бо його правила — це не регуляція, а співрегуляція, і тому він ще залишає онлайн-платформам багато простору для зловживань. Навіть якщо за помахом чарівної палички зникнуть усі ворожі іноземні інформаційні оператори, ми однаково матимемо велику проблему, яка полягає в тому, що онлайн-платформи функціонують за певною бізнес-моделлю. Кожна соцмережа має рекламодавців, які платять за рекламу більше, якщо частіше переглядатиметься той чи той допис. Цей алгоритм створено так, що допис, який клікають найбільше і який привертає увагу, стає найбільш видимим і рекомендованим.  Контент,  що привертає нашу увагу, спрямований на збудження наших емоцій. І, на жаль, це, як правило, екстремістський поляризуючий контент, а пропаганда і  дезінформація спеціально створені так, щоб зачіпати наші почуття. Це замкнене коло, яке не можна розірвати, якщо усунути лише один його елемент. 

— Які гравці повинні об’єднати зусилля, щоб усе-таки розірвати це коло?

— Передусім, на мою думку,  демократії повинні  об’єднатися і підняти ціну за маніпуляцію інформацією. Рух у цьому напрямі вже є, але треба зробити більше. По-перше, необхідно запровадити спеціальні санкції. Адже дезінформація — це зброя в інформаційній війні, а нині вона стала важливим елементом у війні проти України. Тому дезінформацію не можна розглядати як  альтернативну думку. Ні, це зброя, її застосовують як зброю, і це потрібно карати відповідно. 

По-друге, уряди повинні збільшити підтримку незалежних медіа і докладати більше зусиль для медійної освіти громадян, яка навчає їх критично сприймати інформацію. Влада демократичних країн повинна звернути увагу на регулювання діяльності онлайн-платформ і ставитися до них як до потенційної загрози своїй національній безпеці, тому що вони такими і є.

Щодо самих платформ, то їхнє керівництво не хоче змінювати те, що напряму порушує їхню бізнес-модель. Вони  лише вдають, що готові  допомогти, насправді  роблять замало і з запізненням та просто затягують ведення будь-яких регулювань. Тому ми повинні концентруватися не тільки на тих технологіях і онлайн-платформах, які вже діють, бо змінити їх діяльність вже дуже складно: якщо ти випустив джина із пляшки, його дуже складно заманити назад.  Гадаю, необхідно звернути пильну увагу на нові технології, які тільки виходять на масовий ринок, і застосовувати до них багаторівневий принцип регулювання, до якого будуть залучені усі зацікавлені сторони. Так у процес створення нових онлайн-технологій  вже буде вбудовано демократичні принципи їхньої майбутньої діяльності.

— А що може робити кожен з нас як пересічний користувач соцмереж?

— Ми всі як громадянське суспільство повинні тиснути на свої уряди, змушуючи їх належно регулювати діяльність онлайн-платформ, і тиснути на самі платформи, вимагаючи від них поводитися більш відповідально, ставати прозорішими.  Як користувачі соціальних медіа ми повинні пам’ятати про свою відповідальність і добре думати перед тим, як поділитися якимось відео чи публікацією.

Звичайно, це легше сказати, ніж зробити. Адже ми люди, а це означає,  що наші дії переважно не є раціональними, особливо за певних обставин, коли триває війна. І тому незважаючи на те, чи відповідає якась інформація нашим інтересам та переконанням чи ні, маємо дотримуватися базових правил.  Головне з них — не поширювати неперевірену інформацію, намагаючись бути першими. Ліпше почекати, коли офіційна влада чи хоч два незалежні джерела підтвердять те, що ви побачили чи прочитали.

Вікторія ВАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

ДОВІДКА «УК»

Еліс ШТОЛЛМЕЄР. Засновниця і виконавча директорка нідерландської неурядової організації Defend Democracy. Мета організації полягає у зміцненні та захисті демократії від  зовнішніх, внутрішніх та технологічних загроз. Еліс Штоллмеєр має багатий науковий та практичний досвід  за напрямом «Наука, технологія і суспільство». Після здобуття докторського ступеня займалася питаннями, пов’язаними із громадською діяльністю ЄС, стратегічними комунікаціями та цифровою адвокацією.