Віддавна українці Сонце називають Коло, а дух зимового Сонця й свято на його славу – Коляда.

«Божеством наших праотец було Світле Сонечко. Звали єго Лад… і звали той празник Ко-Ладу, з чого походить слово Коляда» – вістує Юрій Федькович у «Колядках старовіцьких».

Коляда – четверте свято Сонячного колодаря і знаменує завершення старого й початок нового астрономічного Сонячного циклу – Ладового Кола, Кола Ладу. Сонячний колодар, тобто Кола-Сонця дар – найточніший календар, бо його визначає колообіг Сонця по екліптиці – Великому колу Небесної сфери та колообіг Землі навколо Сонця по своїй орбіті.

Колообіг Сонця по Небесному (Зодіакальному) колу називають Сонячний біг або Ладове коло. Видимий колообіг Сонця по Небесному колу – не дійсний його біг, а тільки проекція реального циклічного обігу Землі навколо Сонця по своїй орбіті. Мить завершення попереднього й початок наступного астрономічного Сонячного циклу називається Коло-Ворот, Сонце-Ворот.

Сонячний цикл – повний період обертання Землі довкола Сонця між зимовими сонцестояннями, який починається й завершується в пору зимового сонцестояння й сонцевороту на Коляду – 1 колядня (тепер – 21, а перед початком високосного року – 22 грудня). Після сонцевороту дужчає живильна сила оновленого Кола-Сонця й починає прибувати день.

Коляда як дух оновленого Сонця знаменує перемогу світла над мороком – оновлення життя. Оновлення Сонячного циклу вістують колядники: «Ясен-Світ народився!»

На свято Коляди колядники (хлопці й дівчата) колядують: прикликають колядками – передвічними славенями Сонцю Світлу Силу Рода, Лад, Любов і Щастя в родину:

Ходить, походить Місяць по Небу.
Кличе, покличе Зорю до себе:
– Ходімо, Зоре, з нами гуляти,
З нами гуляти, колядувати.
Ой із-за гори, з-за високої
Ой іде-бреде сам Ясен Місяць.
Гой за ним, за ним Ясна Зірниця,
Ясна Зірниця, його сестриця…
Коляд-колядниця, на покуті кутиця.
Прийшли колядники,
Застали господаря з челяддю коло стола:
Хай звеличить вас Святе Сонце!
І осяють ясні Зорі!
Будьте багаті як Земля!
Здорові як Вода!
Милі як Місяць!
Поздоровляємо усіх до ста літ!

На Щедрий Вечір (13 січня) щедрувальники (хлопці й дівчата) щедрують:

Щедрувала щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
До віконця припадала,
Господарів поздоровляла:
– З багатою Кутею,
З Щедрим вечором!
Вас шануєм, вас віншуєм
Щастям, здоров’ям, ще й віком довгим!
Од нині на літо й од літа по вік!
В городі зело, в хаті весело,
В коморі зерно, у дворі мирно!
З Щедрим вечором – Святим вечором!

А на Старий Новий рік (14 січня) засівальники (хлопці й чоловіки) засівають, вістують про Нове хліборобське Літо – Новоліття:

Сію, сію од порога,
щоб була Вам щаслива і світла дорога!
Сію, сію до віконця,
щоб завжди Вам світило Ясне Сонце!
Сію, сію од віконця до стола,
щоб уся Ваша родина була здорова і ціла!
На щастя, на здоров’я, на довгий вік,
щоб був здоровий, щасливий увесь Ваш рід!
На щастя, на здоров’я, на Нове Літо
Роди, Роде, жито-пшеницю, всяку пашницю!

У пору зимового сонцестояння й сонцевороту завершується старий Сонячний цикл і починається нове Ладове Коло, тож люди стараються завершити й свої старі справи та підготуватись до нових. Завершення Сонячного циклу знаменує хліборобське свято – Миколи. На Миколи хлібороби на знак завершення основних робіт у складчину варили пиво й славили свого сонячного духа-покровителя – Коляду.

Християнство витіснило цей прадавній звичай, що й закарбовано в старовинній колядці:

Не ті часи настали,
Й не тії люди стали –
Святим Миколам пива не варять,
Старих звичаїв не шанують.
Святі Миколи – не персоніфікований образ.

Поняття Святі Миколи символізує збірну цілісність людей Сонця, означає гуртове зібрання людей Кола-Сонця – Ми-Коли, Ми-Сонячні.

Прадавнє аграрне свято Миколи не має жодного стосунку до церковного святого Миколая. Прообразом святого Миколая, Ніколая-угодніка став Мирський єпископ Ніколаус, який прославився тим, що на Першому Нікейському соборі 325 р. в дискусії з філософом Арієм, який не визнавав Ісуса Христа богом, за відсутності аргументів ударив Арія в обличчя. За це його позбавили сану й ув’язнили. Православна церква канонізувала Ніколая за богоугодництво (звідси – Ніколай-угоднік) для підміни й витіснення народної традиції.

Так церковний образ Ніколая-Миколая став запереченням сонячної суті свята Миколи й звичаю вшанування духа зимового Кола-Сонця – Коляди. Церковним Миколаєм-дарувальником підмінили духа Коляду, якого славили в давніх колядках:

Слався єси, Колядо,
Милий наш боже!

Давня сонячна суть Коляди донині збереглась у болгарській культурі – в образі Дядо Коледа і в литовській – в образі Kalėdų Senelis.

Українське природне звичаєве свято Коляди знаменує зимовий Сонце-Ворот –космічне явище, яке відбувається за межами Землі та її атмосфери.

Коло-Ворот відстежували і вшановували ще в палеолітичний період, який тривав на теренах України понад мільйон років і завершився близько 13 тисячоліть тому – наприкінці льодовикової доби й початку зародження агрокультури.

Коло-Ворот, Коляда знаменують перевагу світла Сонця над мороком зимової ночі. Саме в цю пору Сонце в Зодіакальному колі виходить з-під знаку вогняного Стрільцяі входить під знак земного Козерога. У зодіаку Козерог починає тригон землі (трикутник земляних знаків), знаменує низьке зимове сонцестояння й сонцеворот. Земля заходить на новий Сонячний цикл – Ладове Коло й починає приймати на себе життєсійну снагу Сонця – так починає поступово оновлюватися земне життя; хоч цій серединозимній порі ще властиві застиглість, оспалість, малорухливість. Сонячний цикл, Ладове Коло – нескінченний колообіг земного життя за Сонцем, вияв його циклічного самооновлення в безвічності Всеєдиного Життя у Космічному Ладові.

Наші предки століттями спостерігали Сонячні цикли й збагнули, що вони – незмінні. Тому навчилися жити в Сонячному Ладовому Колі за непорушними законами Природи й Космічного Ладу і завдяки цьому досягали ладу, щастя у своєму житті.

Сонячний цикл поділяється на два великі періоди – весняно-літній і осінньо-зимовий, які розмежовуються рівноденнями – весняним і осіннім. З весняного починається основний, продуктивний період життя аграріїв – Новоліття, а з осіннього – завершальний, очисний, оновлювальний. Новоліття – повний період обертання Землі навколо Сонця між весняними рівноденнями.

Традиційно українці називають повний колообіг Землі навколо Сонця літо, а не рік, оскільки в агрокультурі основною, життєродною порою є Літо, яке починається з Весни. Тож з Весни – початку Новоліття ведеться наше традиційне природне літочислення за літами. В українській агрокультурі Сонце, Природа й характер праці на землі визначають сонячно-природний ритм життя й природовідповідний моральний світогляд хліборобів, який ґрунтується на взаємодопомозі людей між собою, на взаємодії з Природою й Сонцем, адже хлібороб спершу дає Землі-Природі свою силу, а потім отримує плоди своєї праці.

Чотири положення Сонця в його рухові по колу небесної сфери визначають звичаєвий Сонячний колодар (календар) з чотирма великими порами в Сонячному циклі, що їх ознаменовують сонячні духи: весняний Ярило (свято Велик День), літній Купало (однойменне свято), осінній Сіменник (свято Свічки), зимовий Коляда (однойменне свято).

Коляді приурочене четверте свято Сонячного циклу – найдавніше, палеолітичне свято оновлення життя в пору зимового сонцестояння й сонцевороту.
Палеолітичний Коляда узвичаївся в хліборобському Сонячному колодареві разом з аграрними обрядодіями: Велико-Днем, Купалом, Сіменником-Літопровідцем. Вісником Коляди є свято Колити (Калити), суть якого – вловити мить сонцевороту.

Славлять Коляду зимовими хоровими співами – колядками, й на його вшанування випікають обрядовий хліб Колач, який символізує безкінечність, безвічність Сонячного Кола, Рода й Родового Кола; варять з ячменю чи пшениці обрядову страву – Коливо (Кутю) й поливають її маковим молочком з медом. Ячмінь, пшениця символізують родючість, мак символізує збірність родини, роду, мед символізує добробут.

А життєву силу Рода, цілісність родини, роду з духами предків символізує сніп-Дідух. Славлення Коляди – це віншування оновленого Сонячного Ладового Кола. Сонячне Ладове Коло, Коляда, Родове Коло мають одну енергетичну основу – Світлу Силу Рода. Род у традиційному ясновідному світогляді українців – безвічний і безособовий життєзароджуючий первінь, усепроймаюча і всеосяжна тонкоенергетична першооснова Всеєдиного Життя, першоджерело самозародження й саморозвитку життєродної Природи. Життєзароджуюча сутність Рода являється як коренева основа в споріднених поняттях: зародок, Природа, родина, родичі, рід, народ. Життєродна сутність Природи являється в давньому міфопоетичному образі Родиці. Воля Рода – всепроймаюча духовна сила Життя проявляється як усеєдиний морально-вольовий принцип – Лад та дієвий життєствердний чинник – Дій.

Знаком Рода є Коло-Родовик, що символізує безвічність його життєзароджуючої сили та знаменує нескінченність Усеєдиного Життя й циклічність земного життя. Коло-Родовик – усеосяжний першомодуль, основна форма Життя. Життєзароджуюча сутність Рода, явлена в Колі-Родовику, виявляються в усіх життєформах від елементарної частки й електромагнітного поля Землі до серця й енергетичного поля людини та до космічних тіл, Сонячної системи, галактик, всесвітів і Світової Всеєдності. Форма Кола-Родовика – це форма тора (тороїда) у фізиці, що утворюється обертанням кола довкола осі, яка розташована в площині цього кола. Тороїдальну орбіту утворює Земля обертанням довкола Сонця. У людському світі виявом життєзароджуючої сили Рода є Родове Коло – зібрання родини, роду, народу у взаємообміні життєвою енергією – у взаємній Любові. У свята Ладового Кола ми світоглядно й реально увіходимо в нове Коло Життя – нове Коло Ладу в енергетичному взаємообміні з життєсійною снагою Сонця, життєзароджуючою снагою Рода-Батька й життєродною силою Родиці-Природи-Матері.

Усе Родове й Природне живе у Всеєдиному Ладові, у Всеєдиній Любові – у взаємообміні життєвою енергією й генеруванні надтонкої енергії Рода-Всеєдиного – безвічного джерела Всеєдиного Життя й людського життя у світі культури. Біосферний саморозвиток усього живого забезпечує природна синергетика – взаємодія Сонця й Землі. Природно-духовний саморозвиток людської родини забезпечує любов – взаємообмін життєвою енергією. Культурний саморозвиток людського світу забезпечує духовна синергетика – взаємодія морально зрілих людей за програмами своїх душ. Моральної зрілості люди досягають у триєдності істинного думання, справедливого діяння й правдивого висловлення. На основі моральної зрілості з природно-духовною орієнтацією розвинулася в агрокультурі морально-світоглядна система ясновідання – безпосереднього осягнення Істини як всеосяжної сутності, першооснови Життя та істинного життя на основі дієвого знання.

Джерело сили природно-ясновідного світогляду агрокультури – в Природі: «Природа є першопочаткова всьому причина й саморухома пружина» (Г. Сковорода); «Мати Земля була споконвіку священною в слов’ян. У Землі поєднані смерть і родючість. Вона найближча проповідниця й живильниця людині й її покровителька. Слов’яни виховані на хдіборобстві; з прийняттям християнської віри святі церкви замість язичницьких духів стають покровителями хліборобських занять…» (М. Гоголь). Українська сонцесповідна аграрна культура й наші передвічні звичаєві свята Ладового Кола передують релігійним культам і ґрунтуються на непорушних законах Природи й Космічного Ладу, на енергообміні Сонця й Землі, на природно-ясновідному світогляді й звичаєвій традиції, на любові й взаємодії людей та на дотриманні вселюдського принципу моральної зрілості людини у триєдності істинного думання, справедливого діяння й правдивого висловлення.

У людей агрокультури день починається зі сходом Сонця і всі природні звичаєві свята Сонячного циклу відбуваються при світлі Сонця на славу Світлої Сили Рода – першоджерела Життя як нагадування про безвічність усепроймаючої енергії Світла й про світлу, тонкоенергетичну сутність людського життя. Природні свята мають значення світла, святості, пов’язані з духовною практикою просвітлення та базуються на Сонячних циклах, законах Природи, Космічного Ладу й Моралі. Штучні празники (безділля) пов’язані з неробством, гультяйством, обжиранням і тримаються на бузувірській (фанатичній) вірі в релігійні догми й політичні доктрини. У релігіях і відповідних їм політичних ідеологіях немає природних свят на славу світла, натомість у них встановлено штучні празники на утвердження культів месій і вождів, на відзначення ритуальних дат, пов’язаних з революціями, війнами, завоюваннями, масовим винищенням і поневоленням людей. Усе те розриває енергетичну взаємодію людей з Природою, Сонцем і Світовою Всеєдністю, перериває родові взаємини, культурну єдність минулого, сучасного й майбутнього життя народу.

Ритуальні празники-шабаші держуться на магічних культах, марновірстві, бузувірстві; їх відзначають після заходу Сонця, що свідчить про темну, морочну суть тих зборищ. Природні звичаєві свята Сонячного циклу – це утвердження світлої, ясновідної суті життя; вони спрямовані на просвітлення, тож їх святкують при світлі Сонця. Сонячне свято – знамення Світла. Свята Сонячного колодаря – нагадування людям агорокультури про їхню світлоносну сутність, про їхнє прилучення до самооновлюваної світлої сили Рода-Всеєдиного й Родиці-Природи. «Річний календарний круг – се заразом властиво єдина наша релігійна система, …передчасно розбита: зруйнована новими церковними заходами. Вона нагадує в тім релігію римську, таку ж селянську…» (М. Грушевський). Ось тому християнська церква й нарекла українців, як латинян і всіх людей агрокультури, поганами (від латин. рag – село, pagan – селянин, pagus – поле, територія поза межами міста), бо селяни мали свій сонячний світогляд, стійко трималися питомої природної агрокультурної звичаєвої традиції та найдовше чинили опір чужому штучному християнству.

Силоміць насаджена в Україні церква спершу забороняла свято Коляди й колядування, а не здолавши їхньої світлої сонячної суті, Коляду підмінила Різдвом Христовим, одурманивши наш люд мороком марновірства й запеклістю бузувірства. Підміна Коляди Різдвом настільки вкоренилась у масовій свідомості, що деякі невігласи трактують той штучний ритуал як Різдво Сонця. Те трактування таке ж абсурдне, як і хрещенське купання в ополонці.

За легендою, Ісуса хрестили в біблійній річці Йордан, і тепер там купаються єрусалимські віряни 19 січня – в теплу тамтешню пору року. А в наших широтах не було й немає традиції зимового купання, навіть на Водохреща. Наслідування чужого ритуалу придумали квазірелігійні ентузіасти як моду, й воно таке ж безглузде, як і придумування «рідних богів». Християнство підмінили первородний первінь Рода – батька всього сущого в Природі чужим Богом – давцем багатства й надприродною караючою персоною. І коли рідновірські ентузіасти заходжуються славити «рідних богів», то це свідчення їхнього невігластва, бо саме поняття бог заперечує природну основу морального світогляду. Християнство від початку мало у своєму арсеналі тільки некрофільний культ розіп’ятого Христа й магічну церковну літургію, а далі поступово заволоділо культурними набутками й духовно-інтелектуальним потенціалом поневолених народів та використало їхній життєвий ресурс на їхнє ж заневолення й власне панування.

Звільнитись од мороку марновірства, релігійного заневолення й мирських умовностей ми спроможні, плекаючи у своєму єстві Світлу Силу Рода й наснажуючись Сонцем, живучи за законами Земної Природи, Всеєдиного Ладу, Вселюдської Моралі та звичаєвої традиції агрокультури, шануючи духів предків та ладуючись у Ладовому Колі в духовне Родове Коло, де стаємо самі собою та оберігаємо збірною волею своє життя од чужих руйнівних впливів. На живій природій основі звичаєвої традиції ґрунтується неповторність світу етнічної культури та справедливий суспільний лад: «Народи! Старайтеся насамперед мати добрі звичаї, аніж закони: звичаї – найперші закони» (Піфагор); «Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах» (О. Воропай). У звичаєвій традиції виявляється безвічність народного духу: «Не вмирають ті звичаї, яким визначено бути безвічними» (М. Гоголь). 

Бажаю Вам, Вашій родині, всьому Вашому роду й цілому нашому народу: нового здоров’я й світлої сили, нової радості в любові й злагоді, Ладу в усьому і на це Ладове Коло, і на весь довгий, щасливий вік! Дбаймо, аби тепло родинної й Родової любові зігрівало, оживляло наші душі й серця!

Олександер ШОКАЛО
для «Урядового кур’єра»