Підвищення ефективності економічної діяльності завжди було одним з головних питань економічної теорії й практики. Однак в умовах переходу до постіндустріального суспільства особливої актуальності набуває підвищення ефективності інноваційного процесу і розроблення найпродуктивніших механізмів створення і впровадження інновацій у ринкових умовах. Один з таких механізмів, випробуваних у міжнародній практиці, — внутрішні венчури.
Це, як правило, тимчасові цільові структури, які створюють у межах потужних корпорацій для розроблення і впровадження інновацій, наділені високим ступенем самостійності у вирішення фінансових, матеріально-технічних, кадрових і наукових питань. Тобто це своєрідна відповідь на складні адміністративно-командні системи управління, що склалися у великих корпораціях. Ці системи мають значні переваги: дають змогу сконцентрувати ресурси на вирішенні найбільш актуальних і масштабних питань, забезпечити значну економію на масштабах виробництва, а також широку експансію на внутрішні й зовнішні ринки тощо.
Проте в цих структурах дуже складно впровадити інноваційну ідею — вона має пройти багаторівневу тривалу процедуру узгоджень. Крім того, венчури не мобільні з точки зору швидкої відповіді на сигнали зовнішнього і внутрішнього середовища.
Внутрішні венчури — це механізм, який дає змогу підвищити ефективність структур управління потужними корпораціями за рахунок умонтування в них малих інноваційних утворень, що діють на принципах господарського розрахунку. Світова практика довела: створення внутрішніх венчурів допомагає вирішити багато питань й істотно підвищити ефективність управління інноваційним процесом у потужних корпораціях за рахунок деяких чинників.
По-перше, створення внутрішніх венчурів дає змогу впровадити жорсткі адміністративно-командні системи управління бізнесом і значно підвищити мобільність управління інноваційними процесами в цих системах.
По-друге, внутрішні венчури дають змогу широко експериментувати з новими технологіями та продуктами в межах масового виробництва, зводячи ризик комерційного та інноваційного провалу до мінімуму.
По-третє, внутрішньовенчурна діяльність — підґрунтя для швидкої переорієнтації виробництва та його структурної перебудови відповідно до мінливих вимог ринку. Внутрішні венчури дають змогу оперативно і з мінімальними витратами створювати продукти й технології, що відповідають ринковим умовам, а часто такі, що випереджають потреби ринку.
По-четверте, вони дають змогу найбільш креативним та ініціативним співробітникам підприємства в межах складних адміністративно-командних систем дуже швидко реалізувати свої ідеї й напрацювання.
По-п’яте, можна істотно зменшити залежність підприємства від купівлі ліцензій на найновітніші інноваційні розробки, що дає змогу зекономити і водночас бути попереду конкурентів.
По-шосте, в межах складних адміністративно-бюрократичних систем управління потужними корпораціями можна значно прискорити інноваційний процес і реалізувати найбільш перспективні розробки, які має корпорація.
Формування складних адміністративно-бюрократичних систем у межах потужних корпорацій — об’єктивний процес, бо управляти корпораціями, в які входять сотні тисяч працівників, а з філіями — мільйони в усьому світі, без них дуже складно. Але створення внутрішніх венчурів дає змогу істотно підвищити мобільність цих систем управління і значно пришвидшити впровадження інновацій.
Нині, на жаль, внутрішньовенчурна діяльність не набула широкого розвитку на підприємствах України. Це перспектива найближчих років. Проте в нас є показові дуже вдалі приклади застосування внутрішніх венчурів для активізації інноваційної діяльності та якнайшвидшого розроблення і впровадження інновації у господарську практику. Науково-виробниче об’єднання «ЕКОМЕД», використовуючи технології внутрішніх венчурів, постійно створює фармацевтичні препарати нового покоління, визнані в Україні й за її межами.
Тобто внутрішні венчури — ефективний механізм активізації інноваційного процесу у великих приватних і державних корпораціях, що довів перспективність у багатьох країнах. Створення таких структур — один зі шляхів активізації інноваційних процесів у вітчизняній економіці. Завдяки їм у світовій практиці було впроваджено сотні інновацій, одна з найвідоміших — оптичні диски.
Формування внутрішніх венчурів у великих корпораціях має й певні проблеми. Питання в тому, що формування таких структур інколи призводить до певного дискомфорту, керівники середньої ланки сприймають його як загрозу для бюджетів їхніх підрозділів. Часто створення внутрішніх венчурів потребує певної структурної перебудови всередині підрозділів корпорації, а також перерозподілу повноважень між ними. Усі ці обставини можуть призводити до певного дискомфорту на внутрішньокорпоративному рівні. Однак переваги значно компенсують його. Тим більше, що така форма організації інноваційного процесу неодноразово довела ефективність і дала змогу здійснити інноваційні прориви.
Ігор ГАЛИЦЯ,
доктор економічних наук,
професор,
офіційно акредитований міжнародний експерт
в галузі інноваційної економіки,
для «Урядового кур’єра»