СИТУАЦІЯ

Малі та більші річки Донеччини потерпають від сусідства з промисловими та комунальними підприємствами
 

…Які там милі срібні ріки,
А далі сині які у сні!

Ось так колись писав про свою малу батьківщину та її річки уродженець Донбасу, класик української поезії Володимир Сосюра. Та багато відтоді збігло брудних промислових стоків до тутешніх водних артерій. І тому, на жаль, оте «милі срібні ріки» тепер тільки у спогадах. Або у сні.

На «р» починається і річкою тільки називається

Казки про «живу» та «мертву» воду не такі й далекі від реальності. На роль першої з певною натяжкою можуть претендувати річки та водойми, розташовані в екологічно благополучних регіонах держави. Певна річ, таке визначення умовне, та воно дуже доречне в порівнянні з річками індустріальної Донеччини. Бо як ще назвати рідину в місцевих водоймах, щедро розбавлену нафтопродуктами, сульфатами, нітратами, фенолами, формальдегідами та іншою гидотою? Приміром, тільки вугільні шахти щороку скидають майже 500 мільйонів кубічних метрів шахтних вод, забруднених мінеральними солями та бактеріальними домішками. Також у тутешні річки «впадають» рукотворні притоки з металургійних, хімічних, енергетичних, будівельних та комунальних підприємств.

За таких умов поступово скорочується кількість тих водойм, де влітку міг би скупатися не тільки любитель екстремальних вражень, а й кожен бажаючий. Приміром, років п’ять тому фахівці обласної СЕС називали безпечними для купання понад чотири десятки річок, ставків чи водосховищ. Нині у воду переважної кількості з них пірнають тільки відчайдухи, а інші, зважаючи на рекомендації санітарних лікарів, відпочивають тут тільки на березі. Це стосується й відносно великої річки Кальміус, що тече в межах обласного центру. Власне, річкою її здебільшого називають швидше за звичкою. Оте «р» із стандартного вказівника «р. Кальміус» іноді тлумачать як «ринва». А якогось літа з’явилося нове значення — …«рудник». Адже після аварії на промисловому відстійнику однієї з шахт до Кальміусу потекли стоки разом із вугіллям. Його потім довгенько визбирували на мілководді та сушили на березі підприємливі донеччани. А найактивнішу участь у цій «риболовлі» брали діти та підлітки. 

«Серед усіх міст Донецької області найбільшу кількість забруднюючих речовин у водойми скидають підприємства Маріуполя, Донецька, Макіївки, Горлівки та Єнакієвого, —  розповідає молодший науковий співробітник Інституту економіко-правових досліджень НАН України Ірина Коршикова.  — Найдужче потерпають від цього ріки Приазов’я, а ось чим далі на північ регіону, тим менша питома вага забруднених вод. А за рівнем забруднення лідирують Кальміус, Кринка, Казенний Торець, Самара, Солона, Бик, Вовча. Навіть незважаючи на зменшення обсягів водоспоживання (вдвічі  порівняно з 1990 роком), інтенсивність використання водних ресурсів у нашій області залишається найбільшою в Україні. Через це регіон посідає перше місце в державі за обсягом забруднених стічних вод».

Цікава економічно-екологічна деталь. На ріках Донбасу, як і на морях-океанах, теж існують «припливи» та «відпливи». Звісно, якщо можна так назвати збільшення та зменшення кількості шкідливих речовин, які потрапляють сюди. Адже в один із останніх років обсяг стічних вод поменшав аж на 20%. Не секрет, це пояснюється спадом промислового виробництва. Та саме в кризові для економіки роки частіше спостерігається «приплив». Бо на чому передусім починають економити підприємства, що опиняються на межі виживання? Правильно — на жаль, на екологічній безпеці.

Донеччани стоять на сторожі річок: вони хочуть зробити водойоми чистішими. Фото salon.donetsk.ua

Промислові та комунальні «притоки»

Усього в Донецькій області налічується понад сто річок, а ще два десятки водосховищ та понад тисячу ставків, загальна площа водного дзеркала яких близько 8 тисяч гектарів. Головна водна артерія — Сіверський Донець через канал Сіверський Донець — Донбас забезпечує питною водою переважну кількість жителів краю. Зважаючи на цю обставину, Сіверський Донець на території області таки уникнув значного забруднення. Хоча згори за течією сюди іноді потрапляють наслідки комунальних аварій із сусідньої Харківщини. Та це «квіточки»  порівняно з тим, що випало на долю Кальміусу — річки завдовжки 209 кілометрів та з площею водного басейну 5070 кв. кілометрів.

«Кальміус ніяк не можна вважати екологічно безпечною річкою, — вважає старший уповноважений обласної громадської організації «Мобільна служба екологічної безпеки» Людмила Горбатенкова. — До річки потрапляють стічні води промислових підприємств та ливневі стоки, а менші річки — основні притоки — теж забруднені. Звичайно, місцями можна натрапити й на чисту воду — там, де Кальміус виходить за межі Донецька і до Маріуполя. Тут концентрація забруднення менша, і річка, проходячи кам’яні пороги та поповнюючись грунтовими водами, самоочищається».

Кальміус у межах Донецька неодноразово намагалися привести в порядок. Кілька років тому міська влада зробила ще одну спробу —  вичистили мул та інші відкладення на дні в Нижньокальміуському водосховищі. Та безперспективність цієї справи була очевидною, бо насамперед потрібно ліквідувати не наслідки забруднення, а й причини. Тобто нарешті припинити скидати в річку неочищені стоки. Загалом же, схоже, потрібен комплексний підхід до розв’язання проблеми.

Ще в 2006 році з ініціативи обласної екологічної громадської організації «До чистих джерел» стартувала акція «Кальміусу — чисту воду!», метою якої було вже до 2010 року змусити промислові підприємства скидати в річку тільки очищені води. «Вздовж русла річки та її приток розташовано понад тридцять відстійників промислових та побутових вод, — свідчить голова згаданої екологічної організації Володимир Журавльов. — За даними Донецького регіонального управління водних ресурсів, у Кальміусі рівень забруднення води перевищує гранично допустимі норми в сотні разів. А причиною цього є те, що різноманітні підприємства Ясинуватої, Донецька, Макіївки, Докучаєвська, Старобешевого, Тельманового скидають стічні води без недостатньої очистки. Отож на першому етапі ми насамперед склали перелік усіх забруднювачів та взялися контролювати подібні підприємства».

Завдяки зусиллям екологів таки  вдалося розчистити кілька джерел, які поповнюють річку чистою водою, але переважна кількість їх поки що завалена промисловими відходами чи побутовим сміттям.    

Для біо-плато роботи багато

Попереджувальні плакати «Купатися заборонено!» сьогодні неодмінний атрибут берегів Кальміусу та багатьох інших місцевих водойм. Через це існує навіть переінакшений анекдот місцевого розливу. Отже, один із приїжджих дорогою до річки питає місцевого парубка: «А в річці купаєтеся?». Той непевно знизує плечима: «Ну, хіба як добре вип’ємо…». Гість прийшов на берег, роздивився довкола і похитав головою: «Ні, я стільки не вип’ю!..».

А згадав цю придибенцію, побувавши на Водохреща біля витоків Кальміусу, де в холодній джерельній воді купалися відчайдушні чоловіки та молодиці. Хлюпалися тверезі-тверезісінькі, а це на річці із сумнівною репутацією побачиш нечасто. Втім, саме тепер побільшало сподівань, що через кілька років від води в Кальміусі вже не сахатимуться, як тепер, навіть улітку. Адже в регіоні стартує міжнародний проект для поліпшення стану малих річок.

— Проект «Вода майбутнього» заснований трьома великими організаціями — Всесвітнім фондом дикої природи, провідною пивною компанією та німецьким товариством міжнародного співробітництва, — розповідає його координатор у Донецьку Тетяна Румянцева. — Проект охоплює чотири країни — Україну, Перу, Танзанію та ПАР. А з Донеччини почали не випадково, оскільки саме тут найбільше потерпають від промислового забруднення малі та інші річки.

За її словами, спочатку учасники починань попередньо об’єднають зусилля — створюється рада стосовно суббасейну Кальміусу, куди увійдуть представники державних структур, бізнесу та громадських організацій. В березні відбудеться установча конференція цього органу. Експертами Всесвітнього фонду дикої природи та Центру регіональних досліджень проведено вже моніторинг водних ресурсів Донеччини, а наступним кроком у 2012 році стане реалізація проекту експлуатації біо-плато. Полігоном для цієї технології обрали 1-й ставок Донецького ботанічного саду.

Біо-плато — досить поширений у Європі механізм очищення води природним способом. Тобто використовуються не техногенні технології, створені людиною, а живі культури водойми — водорості чи той же очерет, що мають здатність «реанімувати» воду. Саме така система й почне очищати ставок ботанічного саду, а потім інші річки. Зокрема, вже нині активно шукають інвесторів, аби в наступному році всерйоз взятися за Кальміус.      

Тричі правий сатирик — ми не можемо чекати милості від природи після того, що з нею зробили… Та ще є шанс бодай трохи реабілітуватися. І приклад очищення колись забруднених промисловістю річок Європи засвідчує: коли збігаються бажання та можливості, позитивні зміни неминучі. Бажання в донеччан зробити водойми чистішими — хоч відбавляй. З можливостями сутужніше. Втім, саме цим і займеться створена в березні на установчій конференції рада стосовно суббасейну річки Кальміус.  

КОМПЕТЕНТНО
                                   
Володимир ЖУРАВЛЬОВ, 
голова Донецької обласної
екологічної громадської організації
«До чистих джерел» :

— У Донецькій області побутує думка, що в нас дуже мало води, хоча, навпаки, регіон дуже багатий на підземні та поверхневі води. Тільки неподалік Донецька в Ясинуватському районі беруть початок три річки — Вовча, Кривий Торець і Кальміус. Та ставимося ми до них дуже погано… І якщо головною водною артерією —  Сіверським Дінцем — ще опікуються на всіх рівнях, то Кальміусом довго ніхто не займався. А тому коли ще в 2006 році ми розпочинали акцію «Кальміусу — чисту воду!», представники влади відверто називали наші намагання утопією. А тепер нас усіляко підтримують, завдяки чому вже з’явилася програма подальших дій. І втілювати ці наміри в життя тепер допомагають навіть іноземні партнери.