Минає третій тиждень після підписання контракту між Нафтогазом і Газпромом на п’ятирічний термін транзиту українською ГТС російського палива до європейських споживачів, а дискусії про те, хто виграв, хто програв, тривають. Це природний процес: кожен має право висловити точку зору. Я схильний до більш узагальнювального висновку з урахуванням припинення будівництва «Північного потоку-2», завдячуючи санкціям США, які допомогли Україні досягти домовленостей з Росією: поразки зазнали ті, хто затіяв антиукраїнські газопровідні проєкти і використав Газпром як інструмент геополітичних інтриг.

Досить чітку й однозначну позицію щодо підписання транзитної угоди і негативних оцінок Німеччиною санкцій США висловив Дмитро Кулеба, віцепрем’єр-міністр з європейської та євроатлантичної інтеграції України. В інтерв’ю агенції Інтерфакс-Україна з цього приводу він сказав: «У нас із німецькими партнерами дуже чесна позиція. Ми їм кажемо: «Шановні, ми вас любимо, ми дуже вам за все вдячні, ви наш надійний друг і партнер, але є одне питання, в якому у нас є принципова розбіжність, і тому давайте домовимося: ми не будемо погоджуватися стосовно «Північного потоку-2». І ми чесно і публічно протидіяли цьому проєкту, бо це питання нашої стратегічної національної безпеки. Ми розуміємо невдоволення німецьких партнерів, але ми не протидіємо Німеччині в цій історії, ми протидіємо планам Російської Федерації виключити Україну з матриці транспортування газу в Європейський Союз. Це не антинімецька політика, це проукраїнська політика, яка захищає нас від агресивних дій Росії в газовій сфері».

Завдяки угоді з Росією про транзит газу і санкціям проти «Північного потоку-2» Україна, за словами Дмитра Кулеби, виграє стратегічний час для того, щоб вжити всіх необхідних заходів для зміцнення своєї енергетичної безпеки і мінімізації негативного впливу «Північного потоку-2».

Дуже приємною і багатообіцяючою щодо реалізації саме цих планів стала для Києва новина, яка надійшла в новорічні дні з Афін.

Газопровід EastMed — альтернатива «Північному потоку-2»?

Фактично в такій редакції 2 січня російські змі розмістили опівночі на своїх сайтах з посиланням на РИА Новости розширену інформацію про підписання цього дня Грецією, Ізраїлем і Кіпром тристоронньої угоди про початок будівництва Східносередземноморського газопроводу (EastMed). Як повідомляють, такий контракт керівники міненерго Греції та Ізраїлю, а також міністр торгівлі, промисловості і туризму Кіпру підписали в Афінах у присутності прем’єр-міністра Греції Кіріакоса Міцотакіса, глави уряду Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху і президента Кіпру Нікоса Анастасіадіса.

Цей газогін постачатиме паливо в Євросоюз з відкритого в 2010 році гігантського ізраїльського родовища «Левіафан» і кіпрського «Афродіта». За даними грецьких ЗМІ, газопровід EastMed, довжина якого становитиме 1900 км, стане найдовшим підводним газопроводом у світі. Інвестиції у будівництво попередньо оцінюють у понад 6 мільярдів євро, а потужність — 10 мільярдів кубометрів газу на рік з можливим збільшенням до 20 мільярдів.

Ще наприкінці 2015 року Євросоюз надав газопроводу EastMed статус проєкту загального інтересу і вже заплатив 2 мільйони євро за техніко-економічне обґрунтування. Очікують, що не пізніше 2022-го в Брюсселі буде прийнято рішення про те, чи візьме ЄС на себе половину загальної вартості проєкту, як це вже активно обговорюють. Другу половину витрат на будівництво EastMed готові взяти грецька газова компанія DEPA та італійська енергетична фірма Edison. Найважливішу роль, як вважає інтернет-видання DW, цей газопровід відіграватиме для постачання палива в Італію, другого за обсягами імпорту російського газу в ЄС після ФРН.

Саме цей проєкт, завершити будівництво якого обіцяють в 2025 році, може стати найреальнішим конкурентом або навіть альтернативою «Північному потоку-2». Тож боротьба на газових ринках Європи, вочевидь, загостриться. І Україна як транзитна держава, що має, не забуваймо, у надрах треті за обсягами запаси газу в Європі, звичайно, буде ще глибше втягнута в цю боротьбу. Насамперед з Газпромом, який ще п’ять років тому мав від прямих поставок газу Україні понад 50% прибутків, і проросійськими (читай прокремлівськими) ставлениками і лобістами, значна частина яких сьогодні у Верховній Раді серед опозиційних або позафракційних законотворців.

Від своїх прагнень знову посадити Україну на путінську газову голку вони, звичайно, не відмовилися. Про це свідчать конкретні факти. По-перше, повернення країни до імпорту російсько-білоруської електроенергії (за умов невикористання значного відсотка власних енергогенеруючих потужностей). По-друге, активні розмови у ЗМІ зокрема під час нещодавніх переговорів Газпрому і Нафтогазу щодо транзиту палива про підписання нібито кількома «невідомими» українськими компаніями угод на прямі закупівлі газу з російським монополістом.

Це не може не змусити тих, хто взявся нині за реформування «в інтересах споживачів» української паливно-енергетичної галузі, бути більш виваженими в рішеннях і чесними перед виборцями. Та й ситуація, що склалася завдяки потужній підтримці США та наших партнерів із країн ЄС, ускладнює реалізацію відвертих проросійських планів. Достатньо згадати підписання торік у серпні у Варшаві тристороннього меморандуму про газову співпрацю між США, Польщею та Україною. Підписи під цим документом поставили міністр енергетики США Рік Перрі, тодішній Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Данилюк і повпред уряду Польщі зі стратегічної інфраструктури Петр Наїмський.

Перрі назвав підписання цієї угоди, повідомляє Forbes.ru, «незвичайною перемогою енергетичної, економічної і національної безпеки трьох країн. Її мета — знизити залежність європейських країн від поставок російського газу». США, підкреслював її вже колишній міністр енергетики, допомагають Польщі знизити залежність від російських газових поставок і підтримують її прагнення стати центром експорту газу сусідам. «Через Польщу скраплений газ може допомогти другому союзникові — Україні. Ми повинні побудувати нову інфраструктуру між Польщею й Україною».

За словами Петра Наїмського, збільшенню поставок польського газу в Україну сприятиме будівництво газопроводу «Балтійська труба», яке планують завершити наприкінці 2022 року. Крім того, буде розширено газовий термінал у польському місті Свіноуйсьце.

«2021 року ми зможемо постачати значні обсяги газу в Україну, це буде 6 мільярдів кубометрів на рік. Нині йдеться про 1,5 мільярда кубометрів».

До речі, польська державна газова компанія PGNiG уже заявила, що не планує продовжувати довгостроковий контракт із Газпромом на постачання російського блакитного палива, термін якого спливає у 2022 році. Наші польські друзі зробили ставку на скраплений газ із США, Катару та Норвегії.

До слова, й Україна ще п’ять років тому заявляла про свої амбітні наміри у 2020-му скоротити до мінімуму імпорт газу, забезпечивши себе власним за рахунок значного збільшення його видобутку. Це, декларували високопосадовці, дасть змогу зовсім відмовитися від газу країни-агресора. На той час «зелені чоловічки» вже хазяйнували в окупованому Криму, а регулярні російські війська нахабно захопили значну частину Донбасу.

Ставку робили на Укргазвидобування — дочірню компанію НАК «Нафтогаз». У 2015-му було розроблено і досить розрекламовано спеціальну «програму 20/20». Уряд її затвердив 2016-го. Ішлося про наміри залучити значні інвестиції в цю галузь, застосувати нові технології, насамперед метод гідророзриву пласта, про відродження Укргазвидобування, яке забезпечує 75% усього видобутку в країні, за умов виснаженості до 85% 75% родовищ.

20/20 торпедувала корупція і газові барони

Аналізу та розслідуванню головних причин 30-річного тупцювання на місці вітчизняної нафтогазовидобувної галузі за наявності в Україні унікальних природних можливостей для нарощування енергонезалежності (ресурсний потенціал самого газу, за скромними оцінками, становить майже 5 трильйонів кубометрів, а нафти — 760—770 мільйонів тонн!) «Урядовий кур’єр» присвятив чимало матеріалів. В одному з них один із знаних, авторитетних співрозмовників Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХI», ще п’ять років тому назвав головну причину того стану, в якому перебуває наша країна: «Причина тієї загрозливої економічної та фінансової ситуації, в якій Україна опинилася, не в газі і не в нафті, не у відсутності власного ядерного палива і відповідних сховищ. Коріння всіх проблем, які дедалі більше загострюються, — в олігархічній природі української влади. Тим паче, коли у самих структурах влади безпосередньо на вирішальних посадах чимало представників олігархату, які дбають передовсім про інтереси відповідних фінансово-промислових груп».

Завершальні речення Михайла Гончара — переконливе підтвердження дійсних причин того складного стану, в якому перебуває зокрема наша газовидобувна галузь, її державні підприємства на Полтавщині. Цей регіон для цієї державної компанії ключовий, тут вона на виконання програми 20/20 планувала підвищити видобуток з 6 до 9—9,5 мільярда кубометрів. Але обсяги видобування газу не зросли, бо полтавська обласна влада останніми роками не давала Укргазвидобуванню жодних дозволів, погоджень і видала більш як 60 відмов! Зате російсько-українському олігарху Павлові Фуксу, за інформацією ZN.UA, надала дозволи «на півтора десятка площ».

Ще десять років тому, за неофіційними даними, які мені називали у Полтаві та Гадяцькій райдержадміністрації, 46% видобутку газу на Полтавщині належало приватним структурам. В облдержадміністрації кореспондентові «УК» перелічили поіменно кілька досить відомих у країні політиків, з якими тут пов’язували тоді потужні ЗАТ, СП та ТОВ. «Але ж ви їх не назвете, бо все робиться через офшори, на підставних осіб. Вони у вас будь-який суд виграють».

Факти на підтвердження сказаного, які вражають, навів наприкінці минулого року виданню ZN.UA Андрій Фаворов, керівник газового дивізіону «Інтегрований газ» компанії «Нафтогаз України». «За останні 15 років усі ліцензії (на відносно рентабельні родовища і ділянки) видавали насамперед і здебільшого приватним видобувним компаніям, а не державному Укргазвидобуванню. Ось найяскравіші приклади: у 2007 році ми отримали одну ліцензію, приватні компанії — 44! Далі: чотири роки — у нас жодної ліцензії, у 2012-му — у нас три ліцензії, у приватних компаній — 41. У 2013 році у нас знову жодної, і лише із 2014 року наш портфель почав системно поповнюватися ліцензіями».

До речі, щодо згаданих дозволів на видобуток газу, виданих Держгеонадрами бізнесменові Фуксу. За інформацією Державної аудиторської служби, яка проводила перевірку діяльності з 2015 по 2017 рік цієї найкорумпованішої структури, видача панові Фуксу дозволів на видобуток блакитного палива на Полтавщині була незаконною. А під час перевірки торік улітку Держгеонадр, де нещодавно, до слова, змінили керівництво, аудитори встановили істотні заниження початкової вартості спеціальних дозволів на користування надрами вуглеводневої групи. Державний бюджет «розрахунково недоотримав» майже 95 мільйонів гривень.

Ще на значно більші втрати державного бюджету, ніж від розгулу корупції навколо видачі ліценцій та дозволів, звернув увагу журналістів на брифінгу Сергій Макогон, генеральний директор нещодавно створеної компанії «Оператор ГТС України». За його даними, щорічно оператори газорозподільних мереж (облгази) несанкціоновано відбирають з газотранспортних систем газу на суму майже 10 мільярдів гривень. «Це так звані небаланси. Тому, сказав пан Макогон, головне завдання компанії на найближчі два роки — повністю розв’язати цю проблему».

Про неї, до речі, ще в січні 2019-го заявив УНІАН голова правління Нафтогазу Андрій Коболєв: «Загальний борг перед Нафтогазом облгазів, більшість з яких належить бізнесменові Дмитру Фірташу, на початок минулого року становив майже 60 мільярдів гривень». А обсяг чорного ринку газу в Україні, за словами Юрія Вітренка, становить приблизно від 60 до 600 мільйонів доларів за рік.

А ми говоримо, де взяти кошти для придбання Укргазвидобуванням сучасних технологій і бурильного та іншого устаткування, щоб нарешті розпочати освоєння покладів сланцевого газу або добиратися до блакитного палива на глибинах до і понад 6 тисяч метрів. Про досвід і проблеми видобутку сланцевого газу в провідних країнах «Урядовий кур’єр», до речі, детально розповідав у матеріалі «Чи спроможні ми протистояти антисланцевому наступу?» (28 лютого 2013 року) .

На один з найбільш реальних і менш затратних шляхів збільшення у найближчі роки видобутку вітчизняного газу звернув увагу суспільства незадовго до нового року Прем’єр-міністр Олексій Гончарук.

З ПЕРШИХ ВУСТ

«Галузь потребує рішучої мобілізації!»

Олексій Гончарук,
Прем’єр-міністр:

— Доки ми не звільнили керівника Держгеонадр, там процвітали групи впливу, «смотрящих». Нам треба нарощувати видобуток газу. Але що потрібно зрозуміти? Нафтогазова сфера — це глибоко корупційна схема, яку слід припинити. За нашими розрахунками, є майже 80 ділянок, придатних до видобутку нафти і газу, але які неактивні через корупцію та відсутність видобувних робіт. На них можна було б почати видобування, але ми цього не робимо, бо їх привласнили окремі товариші. Вони чекають, поки їх представники прийдуть до влади. В Україні поки що 30% усіх виданих спецдозволів на користування нафтогазовими надрами «сплячі». Ця історія піде в минуле. Такі «сплячі ліцензії» уряд планує повернути через запровадження податків.

Україна має ефективно розпоряджатися надрами. Ми розробили законопроєкт, який стимулюватиме повернути ліцензії. Дуже просто: або ти видобуваєш ресурс на тій ділянці, яку ти отримав від держави, або ти платиш податки без прибутку. І вони дуже швидко ці ділянки повіддають, навіть якщо з ними не розберуться правоохоронні органи. Уряд встановить щомісячну рентну плату за ділянки, на які видано дозвіл понад три роки тому. Точна вартість залежатиме від розміру площі та дати видачі дозволу. У разі свідомої тривалої несплати ліценцію припинятимуть, а вже потім анулюватимуть у судовому порядку.

Справжніх інвесторів шукатимуть на прозорих е-аукціонах, а такий досвід уже успішно працює в США, Великій Британії, Норвегії, Хорватії. Галузь має купу архаїчних бар’єрів, які не дозволяють їй розвиватися. Для пожвавлення українського газовидобування ми вже розробили комплекс важливих законодавчих змін, зокрема до Кодексу України про надра, Закону «Про нафту і газ» та Закону «Про угоди про розподіл продукції». Сподіваємося на підтримку парламенту.

Зазначимо, що недавно новий голова Держгеонадр Роман Опімах презентував «Інвестиційний атлас надрокористувача». Це певний путівник для інвестора, на якому нанесено готові до надрокористування об’єкти. Інформацію доповнюватимуть і оновлюватимуть безперервно. Галузь потребує рішучої мобілізації!