Увечері напередодні цьогорічного Різдва в інтернеті з’явилося щемливе фото: біля одного із супермаркетів Сум стояла маленька дівчинка зі скрипкою, виводячи мелодії для перехожих і заробляючи гроші. Біля неї на снігу лежав футляр з-під музичного інструмента, в якому виднілися гроші. На вигляд дівчинці років 8—9, і це чи не найдужче схвилювало користувачів соціальних мереж. У коментарях вони розділилися на кілька груп.

Одні жаліли дівчинку, нарікаючи на батьків, які, мовляв, не мають ні душі, ні серця, відпустивши доньку стояти на холоді. Другі розводили руками: а що робити, коли немає коштів ні в тата з мамою, ні в дитини? Грає собі, то й нехай грає. Треті не побачили в цьому нічого ні дивного, ні осудного. Адже не пішла красти чи просто жебракувати, а заробляє талантом.

Як сказав би мудрець, усі вони мають рацію і водночас помиляються. Бо хоч би хто що говорив, а навряд чи прийнятна ситуація, коли ще зовсім юне дитя гибіє на січневому морозі, викликаючи в перехожих і жаль, і співчуття, і бажання хоч якось підтримати.

Світлина нагадала випадок кількарічної давності, коли вперше побачив хлопчака з баяном у парку в самісінькому центрі Сум, який у тоненьких рукавичках, сидячи на лавочці, витискував із кнопок жалісливі мелодії. Відразу відчувалося, що грає не самоук-аматор, а до певної міри професіонал: без фальшу, впевнено, майстерно. Перехожі реагували по-різному. Хтось байдуже проходив повз хлопчака, інші зупинялися і скрушно хитали головами, треті мовчки клали гривні. Звісно, що і я поклав купюру. Хлопчак на знак вдячності злегка нахилив голову і грав далі.

Згодом він з’являвся на тому місці ще кілька разів, якось навіть із молодшим братом. Про це дізнався, коли поцікавився, що саме змушує їх виходити на вулицю з баяном. Хлопчаки хоч і не відмовчувалися, однак неохоче йшли на діалог. Тільки й сказали, що обоє навчаються у музичній школі, мають батьків, але хочуть заробляти самостійно, щоб купити… Що саме, не уточнили, хоч можна було здогадатися, що мобільний телефон. Бо показали один, доволі потертий, яким користувались обоє. Відтоді я їх ніде не зустрічав. Вочевидь, або заробили грошей, або ж батьки зробили синам подарунок.

Однак тема заробляння грошей дітьми залишається актуальною і навіть загострюється. У Сумах то там, то там зустрічаю юних музикантів, реалізаторів газет чи квитків, так званих закликал, які завзято запрошують щось купити, кудись зайти. Одне слово, хитро й мудро, але невеликим коштом. Головне ж — важко й навіть часто неможливо зафіксувати грань між жебрацтвом, експлуатацією дитячої праці й іншими порушеннями законодавства. То вже коли якесь неподобство неприховане, тоді можна сподіватися на втручання правоохоронців. А так звикаємо до всього, зокрема малих музикантів, які нікому нічим не заважають, а сидять собі десь на лавочці й грають: хто на скрипці, хто на акордеоні, хто на баяні. Окремі ще й співають.

А право дорослих — відповідно реагувати на такі вуличні мелодії дитячої душі. Адже ніде немає жодних табличок, які б забороняли грати, співати, декламувати, танцювати. Тим паче — співчувати, жаліти, давати милостиню. Або ж проходити повз не зупиняючись.