Про унікальну родючість вітчизняних, зокрема донецьких степів здавна ходять легенди. Мовляв, варто навесні увіткнути суху палицю в землю, і невдовзі вона зазеленіє, розквітне, зашелестить листям і щедро вродить восени смачними плодами. На жаль, місцеві специфічні умови густонаселеного і помітно русифікованого Донбасу стали дуже сприятливими і для «вирощування» дуже шкідливих явищ, серед яких українофобія, сепаратизм тощо. Причому всупереч природі врожай цього лиха тут заходилися збирати не восени, а у березні 2014 року, коли почалася зловісна «русская весна», внаслідок якої у Донецьку пролилася перша кров українців.

Якраз два роки тому 13 березня посеред міста відбулася кривава прем’єра звірячої українофобії: донеччан, які зібралися на мітинг на підтримку України, жорстоко били тільки за те, що вони в своїй державі прийшли на площу з державними прапорами чи синьо-жовтими стрічками! Ця розправа була показовою, адже міська влада й правоохоронці вже потім лукаво розводили руками: мовляв, вони й гадки не мали, що одночасне проведення двох мітингів із полярними політичними настроями призведе до побоїща. Отож поки присутні на площі правоохоронці з усіма наявними спецзасобами більше нагадували «себеохоронців», беззахисних жінок, дітей і старих людей товкли тільки за українську символіку в їхніх руках. Більше дісталося чоловікам, які ризикнули оборонятися проти знавіснілих молодиків із ножами, кастетами, арматурою, металевими трубами, ланцюгами в руках. Наслідки побиття вражаючі — від важких поранень загинув український активіст, уродженець Донеччини  Дмитро Чернявський, десятки людей зазнали важких фізичних травм, а тисячі — невиліковних досі травм психологічних…

Були тоді й сподівання, що гарячим слідом трагедії потворна українофобія матиме адекватну відповідь, і на всіх державних рівнях їй поставлять рішучий заслін. На жаль, цього не сталося. А опоненти тільки підтвердили свою звірячу сутність: відчувши запах крові, вже не зупинялися. Згодом вони штурмували адмінбудинки у Донецьку, озброєні групи громадян Росії захопили Слов’янськ, Краматорськ, Горлівку, а кількість жертв гібридної війни проти України вже становить тисячі людей… До проблем українофобії та її трагічних наслідків спробували нещодавно привернути увагу під час проведення у Краматорську «круглого стола», в якому взяли участь представники обласної й міської влади, управління СБУ й активісти громадських організацій. «Два роки тому в Донецькій області почалася «русская весна», яка відтоді завдала людям багато горя, — нагадує директор департаменту з питань внутрішньої політики Донецької облдержадміністрації Олександр Меланченко. — Ми пережили важкі часи, коли багатьом патріотам України довелося покинути свої будинки через переслідування тільки за те, що вимовляли слово «Україна». Тепер багато патріотів повернулися додому у визволені міста Донбасу. І настав час робити українську весну, потрібно впливати на людей, які й досі не люблять Україну».

Оте «не люблять Україну» — це дуже делікатно сказано. Бо зловісна і кривава «русская весна», не секрет, прийшла на зміну повзучій українофобії, яка стала інструментом для досягнення політичного впливу на тутешній люд. Тривалий час на Донбасі активно культивували суто регіональний «патріотизм», який підігрівав певні настрої і подекуди очевидно протиставлявся Україні. Та це ще квіточки порівняно з агресивними антиукраїнськими настроями, які тут активно заохочували після Майдану.

Куди правоохоронці і спецслужби дивилися? Прикро, але мимоволі складається враження, що туди само, куди й тепер. Адже на згаданому «круглому столі» не бракувало закидів на адресу силових і правоохоронних структур стосовно недостатньої протидії персонам, які брали активну участь у «русскій весні», нагнітали антиукраїнську ненависть, добровільно і відверто співробітничали із самопроголошеною «ДНР». Подібні звинувачення аж ніяк не голослівні, бо на зібранні називали конкретні приклади сепаратизму посадових осіб, керівників бюджетних організацій і редакторів газет у Дружківці, Краматорську, Слов’янську, Красноармійську. І те, що людей, які заплямували себе українофобією, не притягнуто до жодної відповідальності, вони й досі перебувають на посадах, — нонсенс для визволеної від проросійських бойовиків території Донеччини! Бо ота анонсована українська весна мала початися ще дві весни тому якраз покаранням знавіснілих учасників жорстокої весни «русскої». І дуже прикро, що відвертий антиукраїнський наступ на Донбас і всю Україну, розпочатий у березні 2014-го, так нічому нас і не навчив. Можливо, ще й через це гібридна війна досі не має ні кінця ні краю.