Заступник посла Німеччини 
в Україні  Анка ФЕЛЬДГУЗЕН

У практиці зовнішньополітичних служб різних країн випадки, коли дипломат вдруге повертається у державу, де колись уже працював, трапляються доволі рідко. Проте такий виняток трапився із заступницею посла Німеччини в Україні Анкою Фельдгузен. Я познайомилася з нею у Києві 15 років тому, коли вона на посаді прес-аташе німецького посольства зачарувала українських журналістів своєю відкритістю, щирістю і чудовим почуттям гумору. Коли ми влітку знову зустрілися з Анкою в Києві, я з приємністю для себе відзначила, що й на високій дипломатичній посаді вона зберегла ці чудові риси. Крім того, тепер вона одна з небагатьох іноземних дипломатів, які вільно володіють українською мовою. І, повірте, її українській можуть позаздрити чимало вітчизняних політиків.  

Провідміняти слово "тарілка"

- Анко, як ти сприйняла звістку про місцепризначення свого нинішнього відрядження?

- Ти знаєш, у мене був довгий перелік країн, у яких хотіла б працювати. І от нарешті мене викликав директор кадрового департаменту і сказав: "Пані Фельдгузен, ми знайшли для вас місце вашого наступного відрядження. Сідайте, будь ласка. Пригощайтеся шоколадом". Я собі думаю: "Невже все так погано?" Тут він мені повідомляє: "Перед вашим від'їздом до Києва ми хотіли б, щоб ви рік вивчали українську мову". Я щиро зраділа цій новині. А рік, упродовж якого я вчила українську мову, був для мене і мого маленького сина Яна справжньою втіхою. Щодня по чотири години займалася українською мовою і ще три години йшли на домашнє завдання. Решту часу могла витрачати на власний розсуд. Тож вперше за кілька років мій син не був дитиною, яку останню забирають з дитячого садка.

- Хто був твоїм учителем української мови?

- У нашому МЗС є дві вчительки, які досі викладали російську мову, але вони обидві з України і добре знають українську. Потім я поїхала до Грайфсвальда, де діє відомий у Німеччині інститут славістики (там вивчають українську мову). У Грайфсвальді я познайомилася з викладачем зі Львова, і ми цілими днями спілкувалися з нею українською. У кафе вона завжди примушувала мене відміняти слово "тарілка". А вже по прибутті до Києва я три місяці вчилася з викладачкою української мови, професором КНУ ім. Т. Шевченка. Вона має активну політичну і громадянську позицію, тому з нею я вже вела справжні дискусії українською.

Ідеологічна справедливість

- А яка книжка лежить на тумбочці біля твого ліжка?

- Це книжка, присвячена історії нашого Міністерства закордонних справ. Деякий час у нас в МЗС працювала комісія істориків. Це трапилося після того, як один за одним померло кілька літніх німецьких послів, і з'ясувалося, що вони перебували на дипломатичній службі ще за часів Третього рейху. Тоді постало питання: хоча ми всі і поважаємо пам'ять цих людей, проте, наскільки етичним є те, що люди, котрі працювали при злочинному режимі, представляли інтереси і сучасної Німеччини. Звичайно, багато дипломатів, що працювали у німецькому зовнішньополітичному відомстві до Другої світової війни, пішли туди і після неї (у МЗС тоді не вистачало спеціалістів). І Йошка Фішер, який на момент виникнення цієї дискусії очолював міністерство, вирішив, що заради встановлення справедливості, історики повинні попрацювати в наших архівах. Учені шукали відомості про те, де і яку роботу вели дипломати за часів існування Третього рейху. Варто зауважити, що вони виявили і таких, які поводилися надзвичайно гідно. Але були й ті, які працювали у країнах, де фашисти чинили ганебні речі, а потім стверджували, що вони про це нічого не знали. Згодом ця історична розвідка і перетворилася на книжку, яка побачила світ у жовтні минулого року.

- Це правда, що навіть дипломати з МЗС колишньої Німеччини не працюють у МЗС Німеччини об'єднаної?

- Так, правда. Таких дипломатів у нашому відомстві дуже мало. Але це стосується не лише МЗС, а й інших державних відомств Німеччини.

В Україні не занудьгуєш

- Кажуть, не можна увійти двічі в одну й ту саму річку. Якою тобі видалася Україна у другий приїзд?

- Змінилося справді чимало. Якщо говорити про враження від міста, то, по-перше, пригадую, як під час мого першого відрядження було великою проблемою знайти затишне кафе чи недорогий ресторан, щоб пообідати. Тепер вибір є на всі смаки і можливості. По-друге, 15 років тому я скрізь їздила на авто, тепер, зважаючи на завантаженість київських вулиць, майже завжди ходжу пішки. Порівняно новою є і будівля нашого посольства. Адже у моє перше відрядження різні відділи посольства працювали за трьома різними адресами. До речі, зараз мені досить легко було входити у курс справ, оскільки, як виявилося, я маю чимало знайомих серед українських політиків, які були при владі наприкінці 90-х, і обіймають високі посади й зараз.

Впадає у вічі і стрімкий розвиток українського телебачення. Сьогодні український глядач має змогу вибирати серед великої кількості каналів (хоча якість їхніх програм, можливо, і викликає деякі сумніви). Річ у тім, якщо, наприклад, у Німеччині якась проблема турбує суспільство, ЗМІ намагаються подати якомога більше різних точок зору і позицій. Цього, на мою думку, українським мас-медіа не вистачає. Саме тому я поки що не знайшла свої улюблені теленовини на українському ТБ.

- Тобі довелося попрацювати в Україні, на Кубі, у Косові, ти вчилася у Франції та США. Яка країна, крім рідної Німеччини, тобі найбільше імпонує?

- Я надзвичайно люблю Париж, де вчилася. Для мене - це найліпше місто у світі. Але це не означає, що я хотіла б там працювати. Як на мене, Україна - чудове місце для роботи, і я з задоволенням сюди приїхала вдруге. Тут ніколи не буває нудно. Крім того, це велика країна, близько від Німеччини, має спільний кордон з ЄС, країна з давньою культурою і мовою, яку я тепер знаю. Це надзвичайно мені допомагає. Мені легко спілкуватися з керівництвом країни. Якщо я телефоную і кажу, що заступник посла Німеччини хоче зустрітися, то мені завжди йдуть назустріч.

Геройські будні дипломата

- Свого часу ти працювала у службі протоколу міністра Йошки Фішера. А всі протоколісти мають солідний запас цікавих історій з життя офіційних осіб, чи не так?

- Справді, такі історії знаю і одну розповім. У 1998 році взимку я з міністром Фішером полетіла до Москви. У той час світова спільнота була стурбована якоюсь міжнародною проблемою, і генеральний секретар ООН Кофі Аннан повинен був зв'язатися з нашим міністром. Заступник Фішера сказав мені, що в його мобільному сіла батарейка, тому приймальні Кофі Аннана він дав номер мого телефону. Але минув час, ніхто не телефонував. Візит добіг свого кінця, і наш кортеж уже виїхав до аеропорту. Раптом - дзвінок, телефонують з ООН: "Пан Аннан хотів би поговорити з паном Фішером". Я питаю, чи не можна перенести розмову на двадцять хвилини пізніше, коли ми будемо в аеропорту. Мені відповіли: "Ні, пан Аннан тоді не матиме часу". А ми саме їдемо по трасі зі швидкістю 70 км і, за правилами безпеки, зупинятися не можемо. Машина, в якій їхала я, йшла першою в кортежі, за нами їхав міністр. Я попросила водія порівняти нашу машину з машиною Фішера, і почала робити його охороні відчайдушні знаки. Охоронець відкрив вікно, і я, наполовину висунувшись з вікна (а на вулиці було до 10 градусів морозу), передала свій телефон Фішеру.

- Міністр якимось чином оцінив твоє геройство?

- Коли ми приїхали до аеропорту, він підійшов до мене, віддав мені телефоні і сказав: "Якщо не помиляюсь, це ваш". А прилетівши до Німеччини, статс-секретар, який їхав останнім у кортежі і мав змогу спостерігати за всім на власні очі, розповів цю історію нашим журналістам і сказав, що це було набагато захопливіше, ніж відомий німецький кримінальний серіал "Місце злочину".

Вікторія ВЛАСЕНКО,
"Урядовий кур'єр"

ДOСЬЄ "УК"

Анка ФЕЛЬДГУЗЕН. Народилася у місті Ельмсгорн (ФРН). Вивчала політичні науки в університеті Крістіана Альбрехта (м. Кіль); отримала диплом лауреата політичних наук паризького Інституту політики і ступінь магістра міжнародних відносин Школи Флетчера (США).

З 1994-1997 рр. - референт з питань преси та протоколу посольства ФРН у Києві; 1998-2001 рр. - департамент протоколу МЗС Німеччини; 2000 р. очолювала офіс МЗС Німеччини у м. Прізрен (Косово); 2002-2005 рр. - заступник посла ФРН на Кубі. З літа 2010 року - заступник посла ФРН в Україні.

Володіє англійською, іспанською, російською, українською і французькою мовами.

РЕЦЕПТ ВІД АНКИ

Тістечка "Брауніз"

- Дуже люблю готувати. Пропоную спробувати вашим читачам тістечка "Брауніз". Це смачні і корисні солодощі, особливо для дітей. Але вони не зберігаються довго, бо тісто робиться без жиру і борошна.

Тож розігрійте духовку до 180 градусів, натріть 250 г варених буряків на дрібну тертушку; покришіть 300 г напівгіркого шоколаду. Збийте 8 яєць з 225 г коричневого цукру в густу масу. Змішайте 160 г меленого мигдалю, дрібку солі, 4 ст. ложки какао з натертими буряками і разом з шоколадом введіть у яєчну суміш. Викладіть тісто на лист для випікання, вистелений пергаментом, випікайте 25-30 хвилин. Витягніть з духовки, піддіньте краї тіста ножем і дайте йому охолонути приблизно 5 хв. Потім розстеліть чистий кухонний рушник, притрусіть його кількома столовими ложками цукру, акуратно переверніть на нього випечене тісто і зніміть пергамент. Дайте випічці повністю охолонути, потім поріжте на невеликі квадратики, поставте їх у холодильник. Перед подачею на стіл притрусіть тістечка цукровою пудрою.