Торік у листопаді до Всесвітнього дня боротьби з діабетом Асоціація лідерів сталого розвитку спільно з Київським благодійним фондом «Діабетик» та фармацевтичною компанією «Ново Нордіск Україна» за підтримки Київської міської державної адміністрації, Міністерства охорони здоров’я України, Національного університету охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика та деяких компаній втілили арт­проєкт про людей з діабетом, які живуть повноцінним життям. Організатори прагнули зруйнувати міфи про це захворювання та спростувати недостовірну інформацію, яка поширюється в інтернеті.

Минув рік, і стало цікаво, як герої проєкту змогли впоратися із захворюванням під час російсько-української війни та що про її вплив на здоров’я людей із хронічними захворюваннями думають експерти.

Три в одному

Ми добре пам’ятаємо ажіотаж і паніку перших днів війни: зачинені аптеки, масовий виїзд людей із міст, які першими зазнали удару ворога. Черги на кордонах, потік біженців. Багато фахівців, рятуючи свої сім’ї, також виїхали за кордон. Лікарні та поліклініки мали труднощі із прийомом пацієнтів. Усі три ключові чинники ризику для людей з діабетом, здатних погіршити стан їхнього здоров’я, почали працювати одночасно не на користь пацієнта: перебої із доставленням їжі (у певних містах це відчувалося особливо сильно); перебої з постачанням ліків та засобів для контролю глюкози в крові; стрес, який посилив перебіг хвороби.
Як для вас почалася війна і чи був запас необхідних ліків на той момент?

Тетяна Довгалюк, мама Микити,
17 років, що живе з діабетом

— Війна нас застала зненацька. 24 лютого ми прокинулися від вибухів та червоної заграви за вікном. Зрозуміли, що почалася війна. Сусід запропонував сховати дітей у нього в підвалі. Ми погодилися. Уже там згадали, що забули взяти інсулін. На тлі стресу рівень глюкози у Микити сильно впав. Після ночі під обстрілом вирішили їхати на захід України. Зібрали всі запаси, які були вдома: витратні для помпи, шприци, тест-смужки. Коли вже дісталися Хмельницької області, з’ясувалося, що забули зарядний пристрій для передачі рівня глюкози і самі сенсори. Але місцеві волонтери нам допомогли.

Катерина Тимошенко, діабет 1 типу,
телеведуча, 37 років

— На момент початку війни я мала великий запас ліків удома. Завжди роблю запаси. Уже давно дотримуюся такого правила. Ця звичка мене врятувала. Запаси допомогли уникнути дефіциту. Деякими ліками я ділилася зі знайомими. Запасів вистачило до від’їзду за кордон. Там уже купувала все, що потрібно, за рецептом лікаря.

Валерій Кривощоков, актор, діабет 1 типу,
33 роки

— На жаль, не встиг запастися ліками. І на момент початку війни у ​​мене майже закінчився інсулін. Довелося стояти цілий день під гуркіт сирен у черзі в аптеку. Узяв одразу стільки, скільки зміг, але це все одно не було великим запасом.

Ольга Ярмолицька, доктор економічних наук,
професор, 39 років, діабет 1 типу

— У нашій країні війна розпочалася 2014 року. Відтоді намагаюся бути максимально зібраною та підготовленою. Удома завжди є запас потрібних ліків на 3—4 місяці. Тому механізм екстрених зборів було продумано заздалегідь. Документи, гроші та інсулін — це те, що брала насамперед. Як і вся країна, ми прокинулися від вибухів. До такого неможливо бути готовими ні морально, ні фізично. Це був стрес для всіх.

Поліна Пікус, волонтерка, біотехнолог, діабет 1 типу,
27 років

— Живу з діабетом з дитинства і вже стикалася із ситуацією, коли інсулін складно було знайти. Тому в мене вдома завжди є запас необхідних ліків. 24 лютого, мій чоловік-військовослужбовець сказав, що почалася війна, і пішов воювати. Я залишилася сама. Через три дні зібрала всі свої запаси ліків і пройшла 28 км пішки, щоб виїхати з Києва до батьків у Дніпровську область. Тоді, коли люди намагалися забрати якомога більше речей, я несла із собою тільки інсуліни — не знаючи майбутнього, розуміла, що тільки від цього залежить моє життя.

Які уроки зробили після всього, що пережили з початку війни, що можете порадити іншим людям з діабетом?
Катерина Тимошенко: У мене маленька дитина, тож трималася, як могла. На тлі стресу стрибав рівень глюкози, пропав сон, апетит. Але я намагалася максимально організувати свій день. Це допомогло мені не вийти з режиму та зберегти баланс. І постійний контакт з лікарем. Попри події, ми постійно були на зв’язку. Це надавало впевненості та підтримувало у важкі хвилини. Висновок простий: запас ліків та чітка організація простору й часу. Це допомагає залишатися в тонусі і контролювати свій стан.

Тетяна Довгалюк:

Ночі в підвалах, стрес призвели до того, що рівень глюкози в Микити то стрімко зростав, то падав. Почалися проблеми з інсуліном. Збирали по крихтах у різних містах, але проблеми були в доставлені ліків. Дуже допомогла діаспільнота. Тому основна порада всім, хто живе з діабетом: додаватися до груп та спільнот. Іноді це може врятувати життя. На стрес через війну наклався стрес через випускні та вступні іспити. На мій подив, дітям із діабетом на заході України не було надано спеціальних умов для складання іспиту для людей з діабетом — не було медичного працівника, не дозволили взяти із собою глюкометр та тест-смужки. На це слід звернути особливу увагу Міністерству освіти і науки України. А загалом коли по крихтах вирішуєш ті чи ті проблеми, нормалізується загальний стан, і цукор повертається під контроль.

Валерій Кривощоков:

Звісно, ​​війна — це стрес. Але я роками накопичував список серіалів та фільмів, які хотів подивитися, а часу не було. Тепер ці фільми та серіали відволікли мене від жахливої ​​реальності. Головний урок, який виніс: треба бути готовим до всього. Особливо якщо в тебе є хронічний діагноз. Запас ліків завжди має бути. Я це зрозумів.

Ольга Ярмолицька:

Головний висновок, який я зробила, не пов’язаний з діабетом: ми маємо добре знати свою історію, своїх героїв. Повинні вчитися проводити паралелі і знати своє коріння. Це дасть відповіді на багато питань.
Ще один висновок: матеріальні цінності не мають жодного значення. Ти можеш одного дня все втратити і все, що з тобою залишиться і що має значення, — це рідні, ти сам і твоє здоров’я. І Батьківщина. Хоч те, що я була підготовлена ​​щодо забезпечення ліками, має велике значення. Чекаємо на перемогу!

Поліна Пікус:

Зі стресом мені не вдається впоратися досі. Непокоюся за чоловіка, рідних. Заспокоюся тоді, коли останній окупант покине нашу землю. Єдине, що допомагає, — робота. Хоч якось відволікає від жаху, що відбувається.

Ось висновки, які я зробила: ніколи не забувати про все те, що відбувається з 24 лютого, ще більше любити свою Батьківщину та цінувати її, бути вдячним за все, що є. Для мене матеріальний світ повністю знецінився. Власне здоров’я, здоров’я та безпека моїх близьких — це найважливіше.

Боротьба на медичному фронті

Західні країни та міжнародні компанії допомагають Україні перемогти у війні не лише на фронті, а й у боротьбі із серйозними хронічними захворюваннями.

На момент початку війни росії проти України у країні жило 2,3 мільйона людей з діабетом (дані Міжнародної діабетичної асоціації), з них 230 000 — інсулінозалежні. Останні події, що розвивалися на тлі воєнних дій, мали ще трагічніше забарвлення для людей з інсулінозалежним діабетом. Доводилося боротися за власне життя щодня не лише із зовнішнім ворогом, а й із діагнозом, який передбачає постійний контроль рівня глюкози у крові та застосування препаратів.

Людям з діабетом дуже важливо постійно відвідувати лікаря, який спостерігатиме за перебігом хвороби та допомагатиме контролювати рівень глюкози, щоб запобігти серйозним наслідкам. Завдяки телеграм-каналам з цілодобовою онлайн-підтримкою лікарів у всій Україні та за кордоном, які створили медичні центри на самому початку війни, лікарі фактично цілодобово були доступні онлайн.

«Звичайно, з початку війни держава, лікарі та бізнес робили все, що можливо, для підтримки пацієнтів із діабетом. Інсулін почали видавати безкоштовно за рецептом. Перші тижні були перебої з постачанням ліків, але завдяки західним компаніям, таким, як «Ново Нордіск», які поставили в Україну величезну партію інсуліну, кризи вдалося уникнути.

Тепер бачимо, що пацієнтів з діабетом в Україні побільшало. Про якісь точніші цифри поки говорити рано, але на здоров’ї людей однозначно позначився колосальний стрес і перебої в лікуванні та харчуванні. Побільшало декомпенсованих пацієнтів. Нині до лікарні частіше звертаються люди, яким потрібне коронарне шунтування. Більшість із них — з недіагностованим цукровим діабетом.

Пишаюся нашими лікарями та працівниками аптек, які в гарячих точках залишалися на своїх місцях, незважаючи на загрозу життю, вели прийом, робили операції, видавали ліки. Велику роль відіграли й волонтерські організації та бізнес, допомагаючи мільйонам людей із хронічними захворюваннями», — зазначила Яна Саєнко, кандидат медичних наук, провідний науковий співробітник відділу кардіоваскулярної діабетології, лікар ендокринолог вищої категорії ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України.

Насамкінець.Нині проблем із постачанням інсуліну в Україні немає. Ліки видають безкоштовно за рецептом лікаря відповідно до програми реїмбурсації «Доступні ліки». Люди, які залишили свої будинки та переїхали на захід країни, мають змогу звернутися до волонтерських центрів та місцевих лікарень для консультацій фахівців та отримання необхідних медикаментів.

Ситуація на окупованих територіях набагато складніша, оскільки є значні обмеження у доступі до ліків та фахівців. Біженців за межами України забезпечують усім необхідним переважно завдяки допомозі національних діабетичних асоціацій, що входять до IDF Europe, і державній підтримці, яку надають країни для тимчасово переміщених.