Барле-Гертог з населенням 3 тисячі осіб нічим не відрізняється від інших бельгійських містечок: широка вимощена бруківкою центральна вулиця з поштою, школою, собором, пекарнями, магазинами та кафе, від якої відходять вужчі вулички, де переважно житлові будинки.
Дивує лише одне: в окремих місцях хідники містечка перетинає біла лінія з хрестиків, по різні боки якої стоять літери «В» і «NL». Це не оригінальний урбаністичний дизайн, а державний кордон між Бельгією та Нідерландами. І розмежовує він бельгійське містечко Барле-Гертог від нідерландського Барле-Нассау з населенням 6 тисяч осіб. Ці два містечка, немов сіамські близнюки, злиті в одне, а лінія кордону між ними вигадливо перетинає парковки, магазини, ресторани, житлові будинки, палісадники.
Середньовічний казус
Бельгійське Барле-Гертог загальною площею всього 7,5 квадратних кілометра — ексклав нідерландського Барле-Нассау. Воно складається з 26 ділянок, з яких 22 повністю оточено територією Нідерландів, три розташовані на кордоні між двома країнами, а одна межує з Бельгією. На окремих територіях цих двох міст повноваження мають два мери, два управління поліції, дві служби поштового зв’язку, дві транспортні компанії, які діють за двома різними національними законодавствами.
Ця складна головоломка з кордонів зародилася у часи середньовіччя. Вона стала наслідком багатьох угод, домовленостей, обмінів та продажу земельних ділянок між двома знатними родами лорда Бреда і герцога Брабанта. Вони не ворогували і не воювали між собою. Просто герцог Брабант і його нащадки більше тяжіли до хліборобства, тому намагалися викупити в сусіда герцога Бреда більше пасовищ і полів. Ці складні й хаотичні процеси було ратифіковано й документально зафіксовано у ХІХ сторіччі.
У цій частині Європи не було соціалістичних революцій, на експропрійованих землях не створювали колгоспів, а скріплену підписом угоду, нехай укладену і кількасот років тому, вважали непорушною. Тому нікому не спадало на думку силовим рішенням спростити кордон. Згодом, коли незалежні Нідерланди та Бельгія вирішили визначити і облаштувати кордон між двома Барле, то він виявився таким заплутаним, що було створено спеціальну двосторонню комісію, яка мала розібратися зі шматочками, острівцями і відгалуженнями територій двох країн. Цей процес завершився лише у 1995 році, коли остання ділянка землі — невелике поле на виїзді з Барле-Гертог — було остаточно передано Бельгії.
Майстерність всидіти на двох стільцях
Якщо нині кордони у межах ЄС мають формальне значення, то в часи Першої світової війни білі хрестики на бруківці Барле-Гертог і Барле-Нассау (тоді це був колючий дріт) для когось були межею між життям і смертю. Тоді Бельгію, де спогади про Першу світову і досі дуже болючі, окупували німецькі війська, а Нідерланди дотримувалися нейтралітету. Німеччина не могла окупувати бельгійські ексклави, бо для цього німецька армія мала б перетнути нідерландську територію. Так Барле-Гертог стало рятівним місцем для біженців і членів бельгійського підпілля.
Нині обидва Барле непогано співіснують, навчившись маневрувати між законодавствами двох країн і використовувати їхні відмінності на власну користь. Коли нідерландський уряд ввів обмеження на години роботи ресторанів, то власники ресторанів, через які проходить кордон, розмістили столики так, щоб вони стояли на бельгійському боці. А напередодні новорічних свят нідерландські туристи та жителі Барле-Нассау користуються тим, що бельгійські закони щодо продажу феєрверків більш лояльні, ніж у Нідерландах, тому масово скуповують їх у магазинах Барле-Гертог.
Вік, з якого дозволяють продаж алкоголю, у Бельгії становить 16 років, а у Нідерландах — 18. Зайве говорити, що нідерландська молодь із задоволенням користується цією шпаринкою в законі. Цікаво, що від різних нюансів податкового законодавства двох країн виграють ті, через чиї будівлі пролягає лінія державного нідерландсько-бельгійського кордону. Вони платять їх відповідно до того, з якого боку кордону розташовані вхідні двері. Тож аби зменшити податки, господареві просто варто перенести вхід.
Маски — лише на бельгійській території
Я приїхала до Барле-Гертог у неділю. І одразу ж змогла скористатися перевагами нідерландського закону. Бо в Нідерландах у неділю всі магазини працюють, а в Бельгії — ні. Забігла у промисловий магазин нідерландської мережі Zeeman, щоб купити навушники. Лінія бельгійсько-нідерландського кордону перетинає цей магазин посередині. Про це свідчить і лінія з білих хрестиків на тротуарі, й подвійна лінія національних кольорів двох країн на стіні самого магазину. Zeeman працював, бо його вхідні двері на нідерландському боці. Проте всередині магазину діяли бельгійські закони.
Річ у тім, що Бельгія, яка дуже жорстко і вимогливо ставиться до правил карантину, два тижні тому ввела правило обов’язкового носіння масок у приміщеннях через стрімке зростання кількості хворих на коронавірусну недугу. Нідерланди навіть у розпал епідемії не вводили жорстких правил і дотримувалися принципу так званого smart lockdown — розумного карантину. Тому і зараз нідерландська влада не вимагає обов’язково носити маски у громадських місцях. Оскільки частина магазину Zeeman — на бельгійській території, то оголошення на дверях сповіщало, що без маски всередину вас не пустять. Але маска у мене завжди із собою, тому я без проблем купила навушники і вирішила знайти затишне кафе зі смачною кавою.
Різниця в підходах влади Бельгії й Нідерландів до боротьби з поширенням коронавірусу призвела до того, що територія Барле-Нассау мала вигляд значно жвавішої, ніж бельгійський ексклав Барле-Гертог. Люди залюбки заходили в магазини одягу, які заманювали відвідувачів літніми знижками, а тераси кафе були заповнені. Адже нововведення бельгійської влади дозволяє перебувати в кафе без маски лише коли ви вже за столиком споживаєте своє замовлення. Якщо вам треба підійти до офіціанта чи пройти через залу до вбиральні, ви зобов’язані надягнути маску. Людям, стомленим довгим усамітненням і жорсткими обмеженнями, важко протистояти спокусі посидіти в кафе, як у старі добрі докоронавірусні часи. Надто що для цього варто лише переступити умовну лінію з білих хрестиків.
Кава за нідерландськими нормами
Зізнаюся, що на такий несвідомий вибір пристала і я. Мені сподобалося кафе з круглими мармуровими столиками і плетеними стільцями. На чорній грифельній дошці біля входу написано пропозицію дня: чашка кави і шматок яблучного пирога за 3 євро. Ціна була дуже привабливою, адже не в багатьох брюссельських кафе на ці гроші можна випити чашку кави, про пиріг і не йдеться.
Замовляти треба було всередині. Коли зайшла у приміщення, то зрозуміла суть його назви Kringloop cafй з нідерландської перекладається як «Ощадливе кафе» — виявилося, що це ще й антикварний магазин. Доки дійшла до шинквасу, встигла із цікавістю розглянути чудові сервізи, столики, крісла, картини, книжки. Усе продається за помірною ціною.
Привітний бармен з усмішкою киває, коли замовляю пропозицію дня. Доки готується моє капучино, він щедро відрізає ледь не четвертину яблучного пирога, до якої додає чималеньку гірку збитих вершків. На тацю з кавою та пирогом кладе серветку, на якій у біло-синьо-червоних кольорах нідерландського прапора зображений вітряк — неофіційний символ Голландії. Це, певно, для того, щоб збиті з пантелику туристи змогли зорієнтуватися і зрозуміти: вони у Нідерландах.
Звичайно, складно уявити, як ведеться місцевим жителям Барле-Гертог і Барле-Нассау у повсякденні і чи не стомлює їх це подвійне життя. Проте незаперечно одне: потік туристів, яких приваблює можливість миттєво необмежену кількість разів міняти країну перебування, дає прибутки у бюджети обох Барле.