Потребу в наданні державної підтримки аграрному страхуванню відчувають передусім ті країни, в яких розвинене масштабне виробництво зернових культур зі значним експортним потенціалом. Але в Україні такої підтримки нема, тож майже нема й аграрного страхування.
Нині застраховано не більш як 3% посівних площ. З більш як 40 страхових компаній, що отримали ліцензію на страхування в аграрному секторі, активно працюють лише п’ять. А обсяг страхових премій, який вони зібрали в 2016 андеррайтинговому році (осінь 2015-го — осінь 2016 року), становив аж 156 мільйонів гривень, для України сміховинно мало. У країні, на думку експертів, потрібне налагодження ефективного партнерства між страховиками, аграріями і державою, якого нема. Тут варто скористатися світовим досвідом.
Про державно-приватне партнерство
У більшості країн із розвиненим аграрним виробництвом діє державно-приватне партнерство, за якого держава здійснює не лише нагляд за діяльністю страховиків на аграрному ринку, а й бере участь в управлінні ризиками. Форми цієї участі бувають різні.
Скажімо, Королівська корпорація в Канаді розробляє програми страхування з державною підтримкою й адмініструє їх виконання, отримує перестрахування стандартних страхових продуктів, а до того ж і сама надає страхові послуги. Агентство RMA у сусідніх Сполучених Штатах саме страхових послуг не надає, інші функції такі самі. Зауважимо: ні там, ні там прямі катастрофічні виплати сільгоспвиробникам не здійснюють, натомість страховикам — учасникам державних програм надають катастрофічне перестрахування (тобто держава бере на себе ту частину страхових виплат, яку самі страхові компанії здійснити не спроможні через велику кількість постраждалих).
Така система вважається обтяжливою для бюджету. Проте державне субсидування аграрного страхування — це насправді не витрати, а інвестиції. Отримане сільгоспвиробниками відшкодування забезпечує розширення обсягів виробництва, тобто більші надходження до бюджету, сприяє розвитку сільськогосподарського кредитування тощо.
Моделі аграрного страхування в Іспанії й Туреччині характеризуються меншою участю держави і ширшим залученням приватного капіталу. Така система вважається менш обтяжливою для бюджету, натомість її головний недолік — складність відносин між учасниками системи. Коли ці відносини недостатньо продумані, система дає збої. Типовий приклад — Україна, де такі збої було продемонстровано цілому світові повною мірою.
У нас все навпаки
Узяти хоча б сумнозвісний аграрний страховий пул. Ідея була доброю: створити об’єднання страховиків для здійснення страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою.
До того три роки — з 2005-го до 2008-го — держава відшкодовувала селянам 50% страхової премії та 50% франшизи під час страхування посівів. Це дало стрімкий поштовх розвитку аграрного страхування — за обсягом зібраних страхових премій у 12 разів, попри істотний недолік тодішньої системи відшкодування: отримання субсидій для конкретного сільгоспвиробника залежало цілковито від ласки чиновників районного управління сільського господарства, а це означало, що вони не залишалися без хліба з маслом. У 2008 році від субсидій вирішили відмовитися, і ринок страхування одразу впав у шість разів.
Лише 2012 року була спроба перевести аграрне страхування у цивілізоване русло. Законопроект «Про страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» передбачав відновлення державних субсидій на страхування озимої пшениці. Він передбачав і створення аграрного страхового пулу, але вийшло не все гаразд: до нього увійшли чотири компанії, що мали якийсь стосунок до «любих друзів» одного відомого професора, як і голова цієї організації, і лише одна, яка справді займалася аграрним страхуванням. Не дивно, що їхня діяльність дуже скоро перетворилася на механізм освоєння бюджетних коштів.
Натомість аграрій мусив спочатку виплатити страховикові всю суму за договором, а вже потім чекати, коли держава поверне решту. Ці сподівання виявилися марними, бо бюджетне фінансування припинилося через економічний спад 2013 року.
Друге пришестя граблів
Нині є кволі спроби реанімувати спочилий аграрний пул, для цього у Верховній Раді 12 квітня 2017 року зареєстровано законопроект №6355 «Про внесення змін до Закону України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою». Він пропонує субсидовану державою частину страхового платежу (50%) перераховувати страховикам через отой самий пул. Кошти на виплату субсидії для здешевлення страхових платежів, йдеться у законопроекті, щорічно передбачено у законі «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, в обсязі, передбаченому Програмою здешевлення страхових платежів. Нагадаємо: нема ні такої статті витрат у бюджеті, ні відповідної програми.
Що ж до страховиків, то від них вимагають гарантії, що державні кошти використовуватимуть за цільовим призначенням. А ось щодо цього є серйозні сумніви. Адже згідно з тим самим законопроектом, аграрний страховий пул України отримуватиме бюджетні кошти для їх подальшого переказу страховикам і братиме участь в управлінні коштами фінансового забезпечення страховиків. Тобто знов ті самі граблі, тільки більші.
Бутафорське страхування
Усім відомо, що на ринку, крім кількох серйозних гравців, діє досить багато бутафорських страхових компаній, які вміють лише збирати страхові премії, а отримати від них відшкодування годі навіть сподіватися. Чому вони існують і мають клієнтів?
Багато страхувальників (клієнтів страхових компаній) і не сподіваються на якесь відшкодування — страхування їм потрібне для іншого. Одне з опитувань страховиків і представників аграріїв виявило: 62% респондентів вважають, що укладати договори страхування їх найперше спонукають вимоги кредиторів, ще 19% це потрібно для отримання державної допомоги і лише 17% справді сподіваються на відшкодування збитків.
І банки не дають позик без договору страхування, Аграрний фонд та ДПЗКУ не укладають без нього форвардних контрактів. Але якщо аграрій укладає договір страхування не задля отримання страхового відшкодування, він шукатиме будь-якого страховика, хай навіть учора створеного і без жодної репутації, аби лише він видав йому договір і взяв за це якомога дешевше. Дешеве страхування апріорі не може бути справжнім, але деяких сільгоспвиробників це не зупиняє.
Та буває й гірше: у самому банку або в місцевих органах влади дуже наполегливо радять, з якими страховиками слід мати справу. Як правило, такі компанії належать чиїмось кумам, братам, сватам та іншим «любим друзям», і створено їх зовсім не для надання страхових послуг, але це, як кажуть «пропозиція, від якої не можна відмовитися».
Дефіцит грошей і довіри
Дефіцитом коштів можна пояснити те, що в аграрному страхуванні в Україні використовують дуже обмежений набір страхових продуктів — здебільшого страхування озимих від повної загибелі під час перезимівлі. Майже не трапляється мультиризикове (на всі випадки життя) страхування на весняно-літній період, зокрема у разі засухи, а також страхування врожаю на весь цикл вирощування.
Результати того самого голосування, про яке ми вже згадували, заперечують тезу, ніби головний стримувальний чинник для страхувальників-аграріїв — брак грошей. Хоч 38% справді нарікали на нестачу коштів, 53% головною причиною назвали недовіру до страхових організацій. Причина такої недовіри зрозуміла.
І ще одна заковика: нині практикують передбачення коштів з державного бюджету для надання допомоги сільськогосподарським товаровиробникам, які постраждали внаслідок масштабних стихійних явищ природного характеру. Таку допомогу розподіляють незалежно від того, хто застрахувався, а хто ні. Виходить, що можна отримати компенсацію, не витрачаючись на страхування. Тоді навіщо платити більше?
Як повідомила недавно заступник міністра аграрної політики Олена Ковальова, при міністерстві створено робочу групу, яка має виробити успішну модель аграрного страхування для України. Хочеться вірити, що така модель нарешті запрацює в інтересах хліборобів, а не тих, хто поле лише по телевізору бачив.
Ми в Google+