Слово «плацебо» в перекладі з латинської означає «я сподобаюся». У медицині плацебо — інертні таблетки, схожі з лікувальними препаратами кольором, смаком, запахом.

У темі виборів членів Національної академії наук України 2021 року аналогія полягає в тому, що дехто із претендентів на академічне звання — плацебо. Ці персоналії схожі на видатних науковців у разі поверхового оцінювання. Але за суттю плацебо, яке, не маючи таланту, не має цінності для науки. Воно стримуватиме, гальмуватиме її розвиток, принесе побічні негативні ефекти в діяльність академії. Неприпустимо, щоб плацебо перемогли на виборах членів НАНУ.

Готуючись до виборів дійсних членів (академіків) і членів-кореспондентів Національної академії наук 2021 року, варто проаналізувати недоліки минулих виборів 2018-го, яких, сподіваємося, цього разу вдасться уникнути.

Уникати змов

У наукових колах, як і серед журналістів, поширена тема «начальники і перші пір’їни». Начальники останніх не люблять, але без них вони ніщо. Дуже прикро, коли деякі наукові колективи не висувають достойних кандидатур для обрання академіками чи членами-кореспондентами НАНУ тому, що свою персону пропонує директор або заступник директора інституту. Так створюється парадокс: щоб стати академіком або членом-кореспондентом, треба прорватися у директори інституту. Тоді на виборах членів НАНУ наукові досягнення здобувача академічного звання стають другорядним аргументом. Є директори, які ледь-ледь захистили докторські дисертації, а директорську посаду здобули з великими потугами. Але якщо так сталося, то претендують і на академічний статус.

На виборах 2021-го слід запобігти змові кількох інститутів, академіки та члени-кореспонденти з яких сумарно мають більшість голосів у відділенні.

Нагадуємо: змова — це таємна угода кількох учасників для досягнення певної мети. Раніше в НАНУ перед виборами проводили так зване чаювання, на якому готували спільне бачення щодо прохідних кандидатур під час голосування. Таку процедуру, а за суттю змову, статут не передбачає. Слід запобігти тому, щоб під час підрахунку голосів «несподівано» виявляли недійсні (зіпсовані) бюлетені саме тих претендентів, які заважали перемогти заздалегідь призначеним на чаюванні особам. Таке траплялося не раз.

Омолоджувати академію

Нерідко у наукових колах доводиться чути висловлювання, що треба омолоджувати склад НАНУ. Це слід робити, залучаючи в академічні інститути випускників університетів і створюючи молодим і талановитим науковцям умови для роботи. Але неприпустимо в академіки і члени-кореспонденти обирати не дозрілих до високих академічних звань персоналій, навіть молодих.

На виборах членів НАНУ має домінувати один критерій: науковий рівень ученого, його досягнення в науці й реалізація їх на практиці без преференцій, потурань і посилань на «необхідність підтримки молодих». Якщо молодий талант ще не дотягує до академічного рівня, результатів і досягнень немолодого науковця, такого собі ватажка у зграї вчених, то однозначний пріоритет на виборах має отримати саме ватажок, попри його вік. Тільки такий підхід відповідає морально-етичним нормам в науковому співтоваристві. Якщо не керуватися ним, можна скотитися до абсурду і дискредитації самої академії.

Деякі розумники пропонують під час виборів академіків і членів-кореспондентів встановлювати квоти не тільки для молоді, а й для жінок, представників сексуальних меншин — майже так, як у Європі (це жарт), враховувати етнічне походження кандидатів, регіон проживання тощо. У їхньому розумінні науковий рівень і досягнення вченого в науці мають другорядне значення. Було б смішно, якби не було так сумно. Не зайве нагадати цим розумникам, що найвидатніші математик Софія Ковалевська, фізик Марія Жоліо-Кюрі й інші жінки, які присвятили життя науці, досягли визнання зовсім не тому, що вони жінки. Якщо науковий потенціал і досягнення жінок-учених дорівнює чи перевищує рівень учених чоловічої статі, то вони, безумовно, заслуговують на пріоритетне обрання у члени НАНУ.

Звичайно, автор перебільшує і малює нереальний сценарій. Однак років із десять тому навіть у снах нікому не марилося, що псевдодоктори наук, які прославилися крадіжкою і привласненням чужих наукових результатів, гулятимуть урядовими коридорами. Що посаду міністра освіти і науки обійматиме дівчина без вищої освіти, засмучена низькою, на її думку, зарплатою, і що це заважає їй завагітніти. Що для здобуття наукового ступеня кандидата наук досить написати дві-три статті, а для докторського — трохи більше. Цей перелік можна продовжити. Тому кордони НАНУ треба захищати.

Бачити ситуацію глибше

У пункті 5 Статуту НАНУ зазначено, що членами академії обирають учених, які збагатили науку видатними досягненнями і проводять активну науково-громадську діяльність. Безумовно, члени Національної академії наук бачать ситуацію глибше. Вони вкрай стурбовані тим, що відбувається з освітою і наукою, але здебільшого мовчать, майже не діють — за рідкісним винятком.

Академіків, членів-кореспондентів, які відкрито й голосно називають проблеми в галузі освіти і науки, суспільство знає. Але таких мало. Чому більшість мовчить? Можливо, заважає прищеплений ще за радянських часів комплекс обережності, страх показати принциповість. Або дехто від безвиході вже не горить наукою, згас. Однак сподіватимемося, що академіки і члени-кореспонденти виявлять необхідну принциповість під час найближчих виборів членів НАНУ. Очевидно, що обирати треба зірок у науці, а не посередностей, лояльних до начальства, що вимучили докторські ступені. Багато з таких щиро вірять у свою виняткову обдарованість, значущість для науки своїх пошуків і результатів.

Саме тому слід звернути увагу на небезпечну для науки тенденцію завищення претендентами на академічне звання власних досягнень. Оскільки в інститутах, університетах, відділеннях академії фактично ніхто не перевіряє достовірності вказаних в анкетах здобувачів відомостей про кількість виданих монографій, опублікованих статей, отриманих свідоцтв на винаходи, впроваджених у промисловість розробок (здобувачам вірять на слово), то знайшлися спритники, які у спрямованих до президії документах повідомили про опублікування сотень книжок, тисяч статей і навіть наявність наукових відкриттів. Насправді ж представлені в НАНУ дипломи про наукові відкриття видали різні контори на кшталт «Рогів і копит». Природно, за гроші охочого мати відповідний диплом. Жодного стосунку до зареєстрованих державою відкриттів ці фальшивки не мають. Контор, які за гроші на замовлення видають різні дипломи, свідоцтва, атестати, ордени, нагороди тощо багато.

Вибори членів НАНУ — це не лохотрон, вибачте за некоректність. Неприпустимо, щоб документи, представлені претендентом на академічне звання, містили дезінформацію. На минулих виборах деяких спритних претендентів зупинило лише голосування членів НАНУ на загальних зборах — тобто на кінцевій стадії процедури виборів. Хоч червоне світло мало загорітися ще на етапі розгляду і голосування у відділеннях. Чи на нинішніх перевірятимуть достовірність даних, поданих у відгуках установ, де працюють претенденти на академічні звання, поки що не відомо.

Досягнення мають бути загальновідомими

Судити про підсумки діяльності здобувачів академічних звань на підставі інформації, підготовленої самими претендентами і завіреної керівниками організацій, де вони працюють, слід дуже обережно. Нерідко бажане видають за дійсність. Неіснуючі наукові й практичні результати загортають у блискучу упаковку красивих, але не значущих фраз. У цьому питанні має йтися про конкретний внесок здобувача, а не про наукове чи практичне досягнення, внесок у яке певної персони треба шукати за допомогою мікроскопа і неможливо знайти. Досягнення здобувача академічного звання мають бути загальновідомими і відзначеними урядовими нагородами. Таких науковців серед претендентів на академічні звання небагато, але вони є. Саме їх слід вважати еталоном претендента.

Пункт 6.1 Статуту Національної академії наук України зазначає, що члени академії зобов’язані дотримуватися норм наукової етики. Тому говорячи про майбутні вибори, не зайве згадати етичну норму, яка давно існує серед членів-кореспондентів та академіків. Якщо два претенденти набрали необхідну кількість голосів і мають право на обрання членами НАНУ, а вакантне місце одне, займає його той, який набрав хоч на один голос більше. На наступних виборах академіки підтверджують голосуванням свій вибір за кандидата, який на попередніх набрав необхідну кількість голосів, але не пройшов за браком вакансії.

З погляду моралі ця норма правильна, і забувати про неї неетично, якщо виникає прецедент. З’являється розчарування і сум, якщо на наступних виборах здобувач несподівано набирає на десяток голосів менше, ніж на попередніх, хоч за той час істотно додав наукових досягнень.

Такий сценарій, звісно, не підвищує авторитету тих, хто голосує. Це викликає обґрунтовану тривогу наукової спільноти. Виникає підозра, що на підсумки нового голосування вплинули зовсім інші чинники, ніж наукові досягнення.

Неухильно дотримуватися статуту

Пункт 5.8 статуту передбачає, що перелік вакансій для обрання дійсних членів (академіків) та членів-кореспондентів встановлює президія НАНУ з урахуванням пропозицій відділень за підсумками аналізу тенденцій розвитку світової та вітчизняної науки. Тому не зрозуміла практика, згідно з якою в деяких відділеннях штучно звужують спеціальність на основі суб’єктивних поглядів членів президії відділення з відвертою орієнтацією на певних здобувачів звання академіків чи членів-кореспондентів. Наприклад, не зовсім зрозуміло навіть науковцям, чому «математика» і «математичний аналіз» — різні спеціальності. Хоч підрозділ «математичний аналіз» входить у спеціальність «математика», і об’єктивних підстав для роздрібнення науки «математика» на виборах нібито немає. Підлаштовування спеціальності під певну особу траплялося в деяких відділеннях НАНУ. Це нерідко призводило до обґрунтованого несприйняття науковою спільнотою і громадськістю підсумків виборів.

Ось приклад. На виборах 2018 року в одному з відділень було передбачено вакансію члена-кореспондента вузькопрофільної спеціальності для конкретної особи. За сценарієм виборів, на цю вакансію міг претендувати тільки один кандидат. Схема з великою вірогідністю забезпечувала безпрограшне і безальтернативне голосування. У цій схемі є ознаки цілеспрямованого порушення передбаченої статутом процедури виборів. Добре, що загальні збори голосуванням зупинили її. Тобто категорично не підтримали дуже далеку від моралі, етики й правового поля процедуру. Цього року такої спеціальності вже немає, бо немає кандидатури, яку раніше лобіювали. Мабуть, у цьому річ, а не в підсумках «аналізу тенденцій розвитку світової та вітчизняної науки» під час визначення вакансій, як затверджено у статуті академії.

Важко погодитися з висловлюванням одного з науковців в інтерв’ю, що присвоєння докторові наук на підставі голосування членів НАН України звання академіка чи члена-кореспондента — певна медалька. Таке визначення — образа видатних учених, які присвятили життя науці, досягли найвищих здобутків у певних галузях науки і заслужили академічне звання. Полемізуючи на цю тему, можна погодитися, що рівень конкретного науковця певною мірою характеризує його портрет.

Відомо, що в кожній галузі науки є вчені різних масштабів. І кожен з них має портрет з рамкою або без неї. Буває, що рамка — майже витвір мистецтва, а полотно в ній — на жаль, лист чистого паперу. Порівняння із «Чорним квадратом» Казимира Малевича тут не доречне. Буває навпаки: рівень вченого вже засвідчено в енциклопедії, а рамки до портрета у вигляді академічного звання немає внаслідок суб’єктивних причин, які не мають стосунку до наукових досягнень.

Підвищувати імідж

Непристойна поведінка вчених рад деяких інститутів, які не надають позитивного відгуку на відповідність видатного науковця академічному званню і членству в НАНУ тільки тому, що він «не з нашої установи». А ще гірше і навіть ганебно, коли нібито авторитетні вчені укладають угоду із власною совістю, палко виступають і голосують за слабшого з позицій наукових здобутків і авторитету кандидата тільки тому, що він «з нашого» інституту чи вишу. Така поведінка принижує і того, хто голосує, і того, за кого він голосує, і навіть інститут.

Сподіваємося, що на нинішніх виборах такого неподобства не буде. Авторитетні, зі світовими іменами вчені, академіки не можуть втрачати обличчя, голосуючи за посередність у науці. Не можна так голосувати тільки тому, що ця гарна чи добра людина працює у вашому інституті або університеті. Для академічного звання цього недостатньо. Неприпустимо опускатися до дріб’язковості, нехтуючи мораллю й етикою. Обираючи академіків або членів-кореспондентів, треба підтримувати яскравих особистостей, зірок у науці. А якщо у списку претендентів на академічні звання їх немає, то слід утримуватися. Неприпустимо псувати імідж Національної академії наук України, пропускаючи сірість у її члени. Для наукової громадськості цей принцип — аксіома. Слід пам’ятати, що академіки і члени-кореспонденти НАНУ — еліта наукового співтовариства держави.

Відлуння застійних часів полягає і в тому, що деякі інститути НАНУ дотримуються думки, згідно з якою їхній інститут має право на чисельно постійну квоту членів-кореспондентів та академіків. Аргумент: така кількість академіків і членів-кореспондентів завжди працювала в інституті, але недавно дехто з них пішов із життя. Треба ці втрати компенсувати на чергових виборах. Компенсувати, навіть якщо в інституті немає достойних кандидатур на заявлені вакансії? Така позиція кардинально суперечить статуту, вона деструктивна. Такого не може бути в демократичній правовій системі.

У квітні чинні академіки і члени-кореспонденти НАНУ вирішать голосуванням на загальних зборах, хто найбільш достойний бути академіком або членом-кореспондентом. Але суспільство має право знати, наскільки демократичний і бездоганний механізм виборів, і бути впевненим, що у члени НАНУ оберуть найдостойніших. Адже Національна академія наук залишається взірцем моралі, етики й відданості ідеалам кодексу честі в науці. А плацебо на виборах буде відбраковано і підуть у небуття різні змови.

Ольга ОЛЕКСЮК
для «Урядового кур’єра»