Народна артистка України Алла КУДЛАЙ

Після концерту ми обмінялися телефонами, а потім зустрілися у стінах Київського національного університету культури і мистецтв, де професор Алла Кудлай викладає вокал на факультеті естрадного співу. Знайшовши порожню аудиторію, заговорили про плинність часу, про пісні, які ще два десятки років тому були хітами, а сьогодні - вже історія.

Поспішаймо, бо час спливає!

-- Пані Алло, ви були і залишаєтеся серед тих співаків, котрі поєднали українську народну пісню з естрадною. Вона зазвучала по-новому, знайшла сотні тисяч нових прихильників. З якими почуттями пригадуєте свої перші кроки на тих теренах?

- Спогади приємні, та мені прикро за тих своїх колег і вчителів, яких сьогодні, на жаль, просто забули. А вони дали українським пісням друге життя. Назву Назарія Яремчука, Володимира Удовиченка, тріо Мареничів, "Два кольори", які в своєму, особливому ключі співали народні пісні, популяризували їх. Нині в жодній передачі не почуєш їх імен. А це такий грандіозний культурний пласт. Можна робити наукові й мистецькі дослідження, знаходити в архівах, показувати людям. Подивіться які чудові передачі сусіди росіяни роблять. Про співаків, акторів... Ми теж повинні це робити. Адже з тими, хто забуває про попередників, те саме буде! Треба комусь почати і зробити цю справу. Ось Штепсель і Тарапунька пригадуються. Вони були настільки популярні. А Євгенія Мірошниченко! Кожен день цієї співачки треба було знімати на плівку. Я була у неї на уроці. Як вона працювала з виконавцями, своїми студентами - це просто шедеври музичної педагогіки. А Дмитро Гнатюк... Та він ще живий, люди! Його теж треба щодня знімати на камеру. Він коли починає розказувати про те, як Сталіну співав... Поспішайте! Ви маєте можливість залишити це для історії!

-Давайте згадаємо і про хор імені Григорія Верьовки...

- Я щаслива, що саме так проліг творчий шлях - після закінчення Ніжинського педагогічного інституту імені М. Гоголя мене прийняли в Державний заслужений академічний український народний хор імені Григорія Верьовки. Зразу в колектив улилась, поїхала на гастролі по Україні. Це така школа була - і витримки, і артистизму, і вокалу. Насправді Анатолій Авдієвський, народний артист СРСР, лауреат Державних премій - це така глиба, це такий музикант... Хормейстер вражаючий! Оті всі акорди, коли хтось нечисто співав, він чув і відшліфовував. І кричав на нас, і ми його боялися... Але я вдячна долі, що в моєму житті був Анатолій Авдієвський. І, між іншим, про нього та про цей колектив варто було б зробити цикл передач.

Співають - і солов'ї, і ворони...

- Гадаю, рано чи пізно стане зрозуміло, що рейтинги можна робити не лише на сучасному матеріалі. А як вам той культурний пласт, котрий формується нині? Чи стане він у кінцевому підсумку чимось значимим?

- Дивлячись на своїх студентів, я маю надію, що не все так погано в нашому домі. Ми теж у свій час не були ідеальними. Молодь нині хоче чогось нового, причому все і зразу. Вони ще не знають, що так не буває. Є гарні пісні, є й талановиті діти. Але для того щоб їх розкрутити, потрібні величезні кошти.

- А в часи вашої студентської молодості було таке поняття - "розкрутити"?

- Та про що ви говорите? Мене, ще коли я навчалася в Ніжині, помітили завдяки публікації в газеті "Комсомольское знамя". І потім почалися запрошення. Я їздила в Київ на зйомки, на записи пісень. Тобто, талановитих підтримували і шукали по всій Україні. А нині всі чомусь раптом захотіли співати. Вони не відають, що це пекельна робота, коли, буває, на душі важко, поганий настрій або щось болить -тобі все одно треба виходити на сцену і все робити красиво, достойно. Вони думають, що це легкий хліб. Насправді він такий тяжкий. Подивишся на деяких хлопців і дівчат: якщо немає тями, немає слуху й голосу - навіщо йти до вишу, платити величезні гроші, аби навчили співати? Та цьому не навчають! Можна трішечки підкоригувати те, що дала природа, спрямувати у правильне русло. А якщо немає природи, де ти його візьмеш, як навчиш? А вони ж могли б себе повноцінно реалізувати у якійсь іншій сфері, там, де мають здібності.

Життя на колесах

- Ну, вабить, напевне, усіх зіркове життя, попри всі його мінуси. Та маю знайому, вашу велику шанувальницю, котра зупинилася буквально за крок до великої сцени, бо побоялася, що кар'єра співачки і сімейне життя - несумісні. Як ви поєднували особисте життя із професійною напругою?

- Мені вдавалося. Батьки допомагали. Нещодавно згадувала, як трирічний син, Максим, був у Лосинівці, у дідуся й бабусі, а ми готували концерт до ХХVІ з'їзду партії - хор Верьовки, ансамбль Вірського, Буковинський, Закарпатський, Черкаський народні хори, житомирський "Льонок", Симфонічний оркестр України... Номер - усього 6 хвилин у Палаці з'їздів, і заради них два місяці жили в Москві, у готелі "Росія", щодня ходили до Великого театру на репетиції. А у вільний від співу час гуляли по столиці й заодно видивлялися, де які дефіцити продаються. Ікру побачили: хтось один свій у черзі стоїть - увесь хор Верьовки скупився. А там, у селі, хіба в тих делікатесах розбиралися? Приїжджаю, сестра Валя каже: "Ти ото присилала ікру з Москви, так подивися!" - відкриває тумбочку в коридорі, а там ті всі баночки стоять, повисихали. Згадала оце, так смішно стало.

- Ваш син - імпозантний, статний чоловік, голос має дуже красивий. Ви звернули увагу, як аплодували йому в Чернігові, як глядачам припав до душі його спів?

- Так, жіноцтво його завжди сприймає дуже тепло. Але він актор, закінчив Театральний інститут імені Карпенка-Карого. Я сподіваюся, що він усе-таки гратиме. І внучок, Кирилко Кудлай, першокласник наш, подає надії: співає, ходить до музичної школи.

Молодильні яблука в душі...

- Якщо вже заговорили про ваших найрідніших і найдорожчих, цікаво було б дізнатися: яка ви в побуті? Колись ми мали нагоду милуватися кліпом, в якому знаменита артистка, гордість Чернігівщини і України Алла Кудлай, вхопила лопату - та й ну копати грядку!

- Звісно, то я ліричну героїню своєї пісні зображувала, але мені така робота знайома. Коли стареньких батьків перевезла в село Зазим'я Київської області, теж невеличкий город був, я старалася щось посадити, обробити. А загалом усе вмію: вишити, пошити, зварити. Коли співала в хорі Верьовки, улітку могла за одну ніч пошити собі з якогось ситчику симпатичний сарафанчик чи платтячко, а вранці прийти на репетицію в обновці. Пригадую, купила в розстрочку швейну машинку і строчила. А потім уже зрозуміла, що ліпше купувати готові речі, тому що кожен повинен робити свою справу: швець - шити, співак - співати...

- Дуже приємно було побачити, що пані професорка може дати фору своїм студенткам не лише у плані співу, а й у плані зовнішнього вигляду. Бути стрункою і вродливою - це теж мистецтво?

- У кожної людини в руках її внутрішній і зовнішній стан. Я щодня роблю зарядку. Вікна моєї квартири виходять на Дніпро, тому влітку надіваю ласти і плаваю досхочу, а взимку ходжу до басейну. Не забороняю собі чимось поласувати, коли дуже хочеться, але зовсім трішки. Якщо не зловживати їжею, дієти не знадобляться.

Під вуаллю таємничості

- Чернігівщину згадуєте?

- Аякже! Щодня розспівуюся вдома під біле чернігівське фортепіано, яке у 1993 році мені на бенефіс подарував колектив Чорнобильської атомної станції. Звук неймовірний! Я прикро здивована, що зараз тієї знаменитої фабрики музичних інструментів уже немає. Як не згадувати рідний край, коли співаю народні пісні, перейняті від мами. То - генетика... А ще варю особливий, чернігівський борщик.

- Отже, на сьогодні ви маєте дуже насичене творче життя -концерти, викладацька робота... Зйомки?

- Так, пригадувала оце весільні пісні для зйомок. Нашу, чернігівську, співатиму:

Що в новому та колодязі -

Там дівчина та воду брала.

Вона брала - вибирала,

На свій край поглядала.

На свій край поглядала -

Забачила два лебеді.

Забачила два лебеді -

Сірі-білі мої лебеді...

Красива пісня!

- Тобто, готуєте сюрприз?

- Готую! Але поки що секретів не відкриваю. Так що - уклін усім шанувальникам і хай щастить вам, люди добрі!

Євдокія ТЮТЮННИК

ДОСЬЄ "УК"

Алла КУДЛАЙ. Естрадна співачка, народна артистка України, народилася у селі Лосинівка Ніжинського району Чернігівської області. Освіту здобула у Ніжинському педагогічному інституті імені М. Гоголя. З 1978 р. співала в Державному заслуженому академічному українському народному хорі ім. Г. Верьовки, 1984 р. стала солісткою Держтелерадіо України. Нагороджена орденом княгині Ольги. 

РЕЦЕПТ ВІД ЗІРКИ

Борщ чернігівський. Відварюється телятина, перший раз бульйон зливається. Додається квасоля, червоний буряк і невеликий цукровий бурячок, потім - капуста, морква, картопля. Засмажується цибуля з помідорами. Сіль, зелень і спеції - за смаком. За вуха не відтягнеш!