Талант, обдаровання — не птах, як кажуть. Але бувають у людини миті, події чи просто якийсь особливий душевний стан, коли враз прилетить у її долю цей досі не знаний загадковий птах, торкнеться крилом і додасть натхнення, наснаги, розгорне нову сторінку її життя. Щось схоже сталося і в Мар’яна Вархоліка з Великих Гаїв, що неподалік Тернополя.

Мати хлопця поїхала на заробітки аж за океан. Тоді вісімнадцятирічний юнак залишився сам, а серце доймала туга за найріднішою у світі людиною. Якось у комп’ютерній грі побачив гарний замок. Чомусь захотілося відтворити його. Ні, не на полотні, а із сірників. Звідки таке бажання з’явилося, не збагне Мар’ян навіть тепер. Може, від того, що ще в дитинстві брався майструвати саме із сірників хатинку, але терпіння не надовго вистачило. Хай там як, але взявся юнак відтворювати замок. Акуратна робота, мовить, вийшла. Проте за певний час розсипалася, бо замість клею використав розведене у воді борошно.

Мар’ян Вархолік представляє власну роботу із сірників «Старий замок у Тернополі». Фото автора

Та невдала робота, на щастя, не відбила у Мар’яна охоти. Навпаки, хотілося й надалі творити. Але тепер він почав використовувати клей ПВА і відтворював не копії віртуальних замків, а тих, які є на Тернопіллі. Передовсім взявся за Бережанський. Майже половину роботи виконав — і чомусь відклав на тривале «пізніше». Натомість зійшло натхнення на створення взірця церкви Св. Юра в селі Товстолуг, звідки родом, — 4 тисячі сірників витратив. Відтак стався значний творчий поштовх. Мар’ян забажав на день народження батька своєї коханої власноруч виготовити дарунок. І була це гітара, звісно ж, із сірників.

Опісля виготовив ще таких чотири музичні інструменти й надіслав їх аж у Канаду до матері. Особливість цих гітар ще й у тому, що на їхніх струнах можна виконувати невибагливі, нескладні мелодії. Один із цих інструментів так і лишився за океаном як презент. Три інші через певний час повернулися на Тернопілля, аби стати торішнього серпня експонатами першої персональної виставки Мар’яна в Українському домі «Перемога» в обласному центрі.

Власне, на цій виставці Мар’ян Вархолік ознайомив з усім, так би мовити, діапазоном своєї творчості. Насамперед поставив собі за мету відтворити із сірників відомі архітектурні споруди. Закінчив-таки спорудження Бережанського замку, на яке витратив 6450 сірників, збудував Старий замок із в’їзною брамою в Тернополі, а також у Збаражі. Відгукнувся на Євро-2012 — зробив макети стадіонів, на яких відбувалися матчі. Поле, бігові доріжки, трибуни старався відтворювати якнайправдивіше. Деякі з цих спортивних споруд навіть освітив, вмонтувавши діодні лампочки.

З’явилася й серія сільських стадіонів у дорогих серцю Товстолузі та Великих Гаях. Церкви теж стали для його «сірникового» захоплення провідною темою: є в нього бажання виготовити маленькі копії всіх найвідоміших у краї храмів. А ще у творчих планах, безперечно, — й надалі «зводити» замки Тернопільщини. Захопився й будівлями залізничних вокзалів. Серед його мистецьких витворів знайдете й настільну лампу, рамки, скриньки.

Мар’ян відкрив для себе ще один вид власного хобі — «написання» із сірників картин. Так у нього з’явилася «Хатинка з криницею», «Альтанка на острівці закоханих у Тернополі», інші, а також численні музичні інструменти.

Для своїх мистецьких витворів Мар’ян Вархолік використав уже понад півмільйона сірників. Молодий умілець каже, що не хоче, аби його роботи перегукувалися чи були подібними на творіння інших «сірникарів». Тож технології використовує різні, до того ж, власні. Скажімо, колись сірники складав і склеював їх, а нині робить рами із шашличних паличок і обклеює їх сірниками. До слова, у своїх витворах використовує як матеріал і зубочистки.

Мар’янові роботи білого, чорного й жовтого кольорів. Споживач купує білі сірники, головка хіба може бути чорна, червона чи навіть зелена. Отже, перші творіння хлопця теж були білими, золотистими ж ставали вже після лакування. Родзинкою у своїх витворах називає чорні сірники, які слугують йому часто-густо для обрамлення певного об’єкта. Зізнається, що якось спало йому на думку випалити звичайні сірники в духовій шафі. Експеримент перевершив усі його сподівання. Щоправда, хотів би, щоб українські виробники сірників краще дбали про якість своєї продукції: сірники різної довжини та товщини. Тож умільцеві доводиться купувати імпортний матеріал.

Окрім якісної продукції, для витворів, зауважує Мар’ян, потрібно небагато: художня уява, вміння та купа терпіння. На його переконання, із сірників можна виготовляти навіть прикраси.

Прикметно, що Мар’ян ніколи не брав уроків у майстрів, усе здобуває власним досвідом, експериментами, талантом. Проте сам готовий ділитися набутим. Перший учень у нього вже з’явився. До того ж, готує відеоролик, де поділиться власним досвідом.