ДОСВІД

Чим ініціативніший очільник громади, тим легше розв’язуються її проблеми 
 

Серед жителів села Привороття Брусилівського району на Житомирщині переселенці-чорнобильці становлять майже половину. Саме завдяки їм, як переконаний місцевий сільський голова Віктор Шкуратівський, у «неперспективного» населеного пункту, де розміщувалась лише городня бригада сусіднього колгоспу, з’явився шанс на відродження. За чорнобильською програмою у Приворотті збудували сучасну двоповерхову школу, почали зводити сервісно-торговельний комплекс, у планах були будинок культури та ще низка об’єктів, функціонування яких мало забезпечити корінним і приїжджим мешканцям належні умови для роботи і відпочинку. Та розпочався період великих перемін, за якого навіть налагоджене життя багатьох сільських громад пішло шкереберть. Отож навряд чи когось  би здивувало, якби Привороття знову стало «неперспективним». Натомість нині сюди їдуть за досвідом навіть з тих сіл, де ще донедавна нібито мали все… крім ладу в громаді та достойного її очільника.

Добре мати в селі медпрацівника. Фото Віктора ШПАКА

Гуртом — до світлого життя

Сільрада у Приворотті з’явилася лише 1989 року після відродження ліквідованого ще за хрущовських часів Брусилівського району. Зрозуміло, що починати все з нуля було вкрай складно, адже навіть у 2006 році, коли сільську громаду очолив її нинішній керівник, власні надходження місцевого бюджету складали… 26 тис. грн. Торік ця сума перевищила 200 тис. грн, що разом із залученими грантами міжнародних організацій та спонсорськими коштами дає змогу, як з гордістю говорить Віктор Шкуратівський, «вже не ходити по світу з протягнутою рукою».

Одним із перших кроків новообраного сільського голови, як згадують приворотчани, стало відновлення на нічних вулицях освітлення. Комусь це видасться дрібницею, однак не для тодішнього куцого бюджету села. Саме завдяки пільговим нічним тарифам на електроенергію нині світле життя Привороття обходиться у 6 тис. грн на рік.

Утім, зайве пояснювати, що більше заробленого не витратиш, а тому основою розвитку селищної громади стало не очікування манни небесної у вигляді бюджетних дотацій, а насамперед… залучення інвестицій та створення нових робочих місць. Так, нині у Приворотті діє підприємство «Копос Електро Уа», що спеціалізується на випуску електромонтажних будівельних виробів з пластмаси. На ньому трудиться понад 40 працівників, які заробляють у середньому приблизно 4 тис. грн на місяць. Податок з їхніх доходів — істотне джерело прибутків місцевого бюджету, а високооплачувана не лише за сільськими мірками робота — вагомий внесок у розв’язання проблеми зайнятості на селі.

Ще один унікальний об’єкт — агроекологічна садиба «Володимирська». Свого часу місцева громада справедливо розсудила, що роздавати землю чужим під зведення розкішних котеджів, — справа безперспективна і вигідна хіба що окремим «роздавальникам». Натомість створений інвестором потужний рекреаційно-готельний комплекс зі стайнею породистих коней, кінологічним центром, тепличним господарством і навіть міні-фермами кролів і овець — це реальні робочі місця і вже не лише потенційні можливості для розвитку «зеленого туризму». Тому приворотян, на відміну від майбутніх гостей Євро-2012, висока вартість послуг столичних готелів тішить, бо умови і ціни у Приворотті, на відміну від Києва, набагато привабливіші.

До речі, у розташованому за 55 км від столиці селі землею дорожать, а тому не поспішають її позбутися. Недаремно позаторік тут відмовилися від горе-інвесторів, які справно виплачували орендну плату за паї, які не обробляли. У планах нового орендаря — створити на місцевих меліорованих полях потужне овочівницьке виробництво з гарантією високої і стабільної врожайності. Відтак у селі очікують на збільшення кількості робочих місць, бо, на відміну від вирощування зернових культур, городництво — трудомістке заняття. Крім того, без спорудження сучасного овочесховища займатись ним немає сенсу, отож село отримає ще один об’єкт, де будуть потрібними наймані працівники.

Комунальний антимонополізм

Характерною рисою як місцевих, так і переселених жителів Привороття є працелюбство і підприємливість. Причому останнє полягає не в перепродажу виробленого чужими руками, а в пошуку своєї ніші у виробництві. У цьому невеликому селі діє один швейний і два каменеобробні цехи. Добрим прикладом для односельчан стали їхні земляки, які, об’єднавши три земельні паї родини, тепер мають в особистому селянському господарстві… 6 га високопродуктивного саду, що дає роботу і, відповідно, заробіток колишнім безробітним.

А ще у приватній власності приворотчан… 31 трактор! Стільки техніки у селі не було навіть за колгоспних часів — тут і капітально відремонтовані старенькі залізні коні, і з десяток «китайців», як називають малопотужні, однак багатофункціональні сучасні тракторці.

Проте за відсутності альтернативи у вигляді колгоспної техніки, у багатьох селах зворотною стороною підприємливості є монополізм, через що оранка городів стає для селян «золотою». Звісно, можна апелювати до совісті приватників, але у Приворотті пішли значно дієвішим шляхом, створивши… комунальне обслуговуюче підприємство. На його балансі — кілька тракторів з необхідними сільськогосподарськими знаряддями, зернозбиральний комбайн, вантажна, асінезаційна і навіть пожежна машини!

Затверджені сесією сільської ради економічно обгрунтовані тарифи на послуги з обробітку землі та обмолоту зерна (до речі, учасникам бойових дій і ветеранам війни надається знижка у 50%) є найефективнішим антимонопольним засобом від непомірних апетитів, бо у приворотчан завжди є «комунальна альтернатива».

На жаль, цього не скажеш про здавачів молока, яке традиційно було стратегічним продуктом на селі. За словами сільського голови, ще 5-6 років тому в Приворотті нараховувалося майже півтисячі корів, нині – 167. Це наслідок як цілком об’єктивних процесів, так не виправдано низьких закупівельних цін на молоко — працююча на виробництві молодь не бачить сенсу і не завжди має час гарувати ще біля домашньої худоби, а чимало пенсіонерів вже не можуть дати ради рогатим годувальницям.

Торік аж п’ятьом родинам, в обійстях яких утримується п’ять і більше корів, урочисто вручили доїльні апарати, придбані за кошти обласного бюджету. Отож у селі є охочі виробляти молоко, однак у більшості своїй приворотчани не здають його заготівельникам, а самотужки везуть на базари Житомира і Києва. Чи не парадокс, що «комунальний антимонополізм» демонструє свою високу ефективність, а державний — фактичну беззубість? І чи не краще в такій ситуації витрачені на дотації державні кошти спрямувати на закупівлю обладнання для сільських маслоробних кооперативів і молокопереробних міні-заводів, щоб не залишити село без корів, а споживачів — без доступних за ціною молокопродуктів без хімії і кокосової олії…

Не хлібом єдиним…

Нещодавно Віктор Шкуратівський потрапив у дещо анекдотичну, але повчальну ситуацію, коли на одній із «високих» нарад пролунало нібито риторичне запитання: хто з вас, сільські голови, може забезпечити житлом молодого спеціаліста, направленого на роботу до вашого населеного пункту? Відповідь — «Я» — виявилася вочевидь неочікуваною, однак цілком обгрунтованою. Переобладнання занедбаного гуртожитку в житловий будинок на 10 квартир дало змогу, за словами сільського голови, міцно заякорити три сім’ї медиків та дві — вчителів. А от лікарський спецавтомобіль, колись урочисто переданий місцевій лікарській амбулаторії, що нині стала закладом сімейної медицини, «заякорити» не вдалося. Після чергового реформування медичної мережі легковик перебазувався до районної лікарні. Не в компетенції Віктора Шкуратівського оцінювати, де автомобіль потрібніший. А втім важко не погодитися з сільським головою, що навряд чи лікар може бути сімейним, коли до прикріпленого до Приворотівської амбулаторії села Романівки — 15 км, які доводиться долати на відкритому всім негодам скутері.

На Поліссі звикли не нарікати на труднощі, а покладатися на власні сили і Божу допомогу. А ще пам’ятати, що не хлібом єдиним живе людина. Отож у Приворотті не забута ні дорога до храму, ні до діючого у приміщенні колишньої школи будинку культури. До речі, завдяки створеному тут за участі міжнародних грантів Молодіжному центру, Привороття тепер знає молодь зі США, Франції, Італії. Причому, що найважливіше, при спілкуванні з іноземцями приворотчани не відчувають себе бідними родичами на чужому святі. Повною мірою це стосується колишніх переселенців, для яких ця земля стала рідною…

КОМПЕТЕНТНО

Йосип  ЗАПАЛОВСЬКИЙ,
голова Житомирської
обласної ради:

— Торік власні надходження до місцевих бюджетів усіх рівнів на Житомирщині становили 1,4 млрд грн, що на 11,9% більше, ніж у 2010 році. Доведені планові показники виконали 93% бюджетів області.

Великою мірою це забезпечено завдяки динамічному розвитку економіки. Зокрема, за темпами приросту промислового виробництва Житомирщина — на другому місці в державі.

У 2011 році в область залучено 3,7 млрд грн інвестицій в основний капітал, що майже на чверть більше, ніж за 2010 рік. Темп приросту прямих іноземних інвестицій становив 131,5%, і за цим показником область посіла друге місце в Україні.

Протягом року створено майже 60 нових підприємств з іноземним капіталом, і нині їх працює понад 430. Успішно діє обласна Програма залучення інвестицій на 2011—2015 роки, на виконання заходів якої торік з обласного бюджету спрямовано 500 тис. грн. Такий самий обсяг коштів заплановано витратити у 2012 році.

Ще однією важливою програмою, яка значною мірою створює умови для соціально-економічного добробуту територіальних громад, є Програма розвитку агропромислового комплексу Житомирської області на 2011—2015 роки. Така концептуальна програма ухвалена вперше, і на сьогодні вона чи не найкраща з цього напрямку в Україні.

У рамках її виконання з обласного бюджету торік забезпечено підтримку села за 9-ма напрямками на суму 12,5 млн грн. Ця сума вдесятеро більша, ніж у 2010 році. Зокрема, ми істотно посприяли розвиткові особистих селянських господарств, ферм, тваринницької, цукрової та інших галузей аграрного комплексу, підтримали функціонування обслуговуючих кооперативів, індивідуальне будівництво на селі.

Зрозуміло, що для нашої області, яка чи не найбільше постраждала від наслідків аварії на ЧАЕС, гострою проблемою є забезпечення належних умов життєзабезпечення як переселенців, так і жителів забруднених територій. Зокрема у Брусилівському районі, де майже половина населення є колишніми мешканцями північних районів Житомирщини, нещодавно відкрито нову сучасну районну лікарню. Це наочно засвідчило високу ефективність соціальної політики Президента України й уряду, бо цей об’єкт, за який щиро вдячні наші земляки, був довгобудом упродовж 20 років.