420 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПЕТРА МОГИЛИ
СВІТОЧ. Навіть далеким від історії людям про заслуги Петра Могили нагадує назва знаменитої Києво-Могилянської академії. Саме з ініціативи тодішнього Київського митрополита і загальновизнаного воїна православ’я відбулося об’єднання Лаврської і Братської шкіл в єдину колегію, яка згодом перетворилася на найавторитетнішу у Східній Європі академію та була названа на честь свого засновника.
150 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ДАНИЛА ЗАБОЛОТНОГО
Чумогон з української Чоботарки
ПОСТАТЬ. Горький, чия дорога до літературної слави розпочалася з народних низів, у розмові з Данилом Заболотним захоплено вигукнув: «Потрібно написати про ваше життя книжку!» Доля селянського сина з української Чоботарки, який став всесвітньо відомим ученим, справді дасть фору сюжетам авантюрних романів.
Цілком ймовірно, що якби Данила Заболотного, студента природничого відділення Новоросійського університету в Одесі, буквально за кілька місяців до випуску не запроторили до в’язниці, наука залишилася б без майбутнього світила. Так само, як у випадку з арештом Шевченка, головним «злочином» стали малоросійські вірші, які, до речі, високо оцінила навіть Леся Українка.
Замалим не опинившись у місцях віддалених, недовчений студент змушений був влаштуватися практикантом на Одеську бактеріологічну станцію, де майбутній епідеміолог знайшов своє наукове покликання. Склавши екзамени екстерном, Данило Заболотний вирішив здобути ще й спеціалізовану медичну освіту та вступив до Київського університету..jpg)
Ще студентом він провів ризикований експеримент, випивши келих вібріонів холери, щоб довести дієвість створеної у стінах альма-матер протихолерної сироватки. Вже працюючи лікарем на рідному Поділлі, Заболотний заразився дифтерією, видаляючи з горла хворої дитини інфіковані згустки слизу. Отож, цього разу антидифтерійну сироватку довелося випробувати не заради експерименту, а для порятунку власного життя.
Через три роки по здобутті медичної освіти Данила Заболотного вже як знаного дослідника ввели до складу наукової експедиції, яку відрядили до Індії для вивчення спалаху чуми. Місцем збору кращих інфекціоністів Російської імперії став Київ, де сформувалася найпотужніша мікробіологічна школа, а в Одесі працювала вже згадувана бактеріологічна станція — єдина в країні і друга у світі після знаменитої Пастерівської у Франції.
До речі, центр вивчення чуми і холери в Індії названо ім’ям одесита Володимира Хавкіна. Саме йому вдалося створити ефективну протичумну сироватку, яка врятувала життя мільйонів індусів. Зустріч за тридев’ять земель двох земляків мала епохальні наслідки для світової епідеміології, бо коли після вигнання з Новоросійського університету його колишній студент захопився бактеріологією, то після спілкування з Хавкіним став чумологом.
Тож коли після тримісячного перебування в Індії номінально російська експедиція повернулася додому, українець Заболотний вже самостійно вирушив шляхами «чорної смерті», як називали чуму, досліджуючи маршрути переміщення хвороби та шукаючи першоджерела зараження нею. Мандрівки Аравією, Персією, Месопотамією, де в ті часи поява європейців ще була рідкістю, поїздки Монголією і Китаєм, робота з локалізації епідемій чуми у Шотландії, Марокко, російській Оренбургщині — все це подвижницька і смертельно небезпечна праця нашого земляка.
Він першим довів, що хранителі смертоносних бацил у природі — це гризуни. Саме хворі бабаки-тарбагани провокували спалахи чуми, яку купці і прочани торговими шляхами розносили світом. Завдяки цьому відкриттю хворобу навчилися локалізувати ще в зародку, запобігаючи масштабним епідеміям, а українець Заболотний здобув славу переможця чорної смерті або, як він жартома казав, чумогона.
Не менші заслуги нашого земляка у подоланні епідемій холери, яка наприкінці ХІХ ст. ще викошувала південні губернії Російської імперії і лютувала навіть у Санкт-Петербурзі. Уже перебуваючи на вершині заслуженої слави, Заболотний не цурався свого українства і, як згадував його молодший колега Микола Стражеско, у професора «з-під коміра розстебнутого форменого сюртука завжди виглядала українська вишиванка».
За радянської влади вчений опікувався порятунком Петрограда у 1918 році від спалаху холери, а в 1928 році вже Ленінграда від епідемії висипного тифу. Більшовики сповна скористалися науковими знаннями й авторитетом знаного у світі епідеміолога, якого в 1928 році обрали президентом Всеукраїнської академії наук. Однак після того, як Заболотний заявив, що на знак протесту проти арештів Сергія Єфремова і Агатангела Кримського подасть у відставку, він несподівано помер. Нині дедалі більше доказів того, що більшовицька «чума» виявилася страшнішою за чорну смерть, від якої зумів захистити людство наш земляк-українець.
130 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ДАНИЛА ТЕРПИЛА .jpg)
Три походи проти Зеленого
ТРАГЕДІЯ. На пам’ятний коментар російського телеведучого Івана Урганта «Порубил зелень, как красный комиссар жителей украинской деревни» українофоб Олесь Бузина відгукнувся не менш цинічною заявою: «Нет в истории гражданской войны ни одного факта, чтобы красный комиссар порубал жителей украинской деревни».
Залишимо на совісті обох «знавців», що в Україні села, а не «деревни». Значно важливіше, що, на відміну від росіян з їхнім кровопролитним протистоянням «червоних» і «білих», на українських теренах громадянської війни не було так само, як немає нині на Донбасі. Насправді більшість наших земляків воювали проти чужоземних окупантів із білої і червоної армій.
Стосовно тверджень про комісарський пацифізм, то гріх не згадати три походи більшовиків проти отамана Зеленого, повстанське військо якого у 1919 році контролювало території тодішніх Київського, Сквирського, Таращанського, Васильківського повітів. До речі, Данило Терпило, як насправді звали Зеленого, до революції відбув три роки заслання за політичну діяльність, а в 1918 році навіть воював у Червоній армії, доки не переконався в її окупаційному призначенні.
Наприкінці квітня 1919 року проти «банд Зеленого» більшовики відправили «інтернаціоналістів» під командуванням угорця Рудольфа Фекете. Наступ піхоти підтримувала річкова флотилія на Дніпрі, у складі якої був, як сказано в офіційному звіті, «карательный теплоход». Трипілля, де розташовувався штаб Зеленого, кораблі розстріляли вогнем запалювальних снарядів, із яких два влучили в школу, три — у церкву, решта «в дома, которые сожжены». Втім, перемога виявилася пірровою, і вже невдовзі червоним довелося тікати від повсталих селян.
Другий похід більшовицьких карателів взагалі обернувся так званою трипільською трагедією, героїзованою в радянські часи. Інтернаціональний піхотний полк переважно з китайських найманців на чолі з Ко Гуанем, інтернаціональний кавалерійський дивізіон та Київський комуністичний полк, до складу якого входили комсомольці (як простодушно визнає Олесь Бузина, переважно єврейської національності), 3 липня 1919 року захопили Трипілля.
Карателі кинулися грабувати і палити село, ґвалтувати жінок і дівчат, а вночі гучно святкували перемогу. Не дивно, що на ранок повстанці малою кров’ю відбили Трипілля. Нечисленних полонених-українців, яких ніхто із селян не звинуватив у звірствах, відпустили, а «руських, євреїв і нацменів постріляли», як згодом згадували старожили.
Вже із значно більшими силами червоні виступили проти Зеленого наприкінці липня 1919 року, однак знову не здолали отамана. До речі, саме тоді за підтримку повстанців були дощенту спалені перші українські села — Романівка і Жидівці біля Фастова, трагедію яких засвідчують дивом уцілілі архівні документи. Та вже невдовзі червоні окупанти змушені були втікати з України під натиском білогвардійців, у бою проти яких склав голову Данило Терпило.
Із квітня 1920 року червоноармійці, які знову вдерлися на українську землю, вже офіційно діяли за «Короткою інструкцією по боротьбі з бандитизмом та куркульськими повстаннями». Згідно з нею, у разі «відверто виявленої ворожості населення» російські окупанти не обмежувалися розстрілами заручників, а вживали заходів «до повного знищення села». Згодом цю методику взяли на озброєння гітлерівські карателі, чиї звірства, однак, не перевершили масштабність злочинів більшовицьких наставників, які вирубали і випалили сотні українських сіл.
140 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ СТРАЖЕСКА
Кардіолог від Бога
ПОДВИЖНИК. Зазвичай це прізвище асоціюється з назвою інституту кардіології, який названо ім’ям видатного науковця. Шанувальники творчості Булгакова пригадають, що прототипами героїв «Собачого серця» — професора Преображенського та його асистента Борменталя — стали кардіологи Образцов та його учень Стражеско, які першими у світі розробили методику прижиттєвої діагностики інфаркту міокарда.
Для знавців історії зазначимо, що Микола Стражеско — представник старовинної румунської боярської династії та українського гетьманського роду, до якого належав Петро Конашевич-Сагайдачний. Натомість для медиків це — кардіолог від Бога та фундатор вітчизняної терапевтичної школи. Напрочуд красномовний факт, що заслуги основоположника радянської системи охорони здоров’я Миколи Семашка відзначено орденом Леніна і Трудового Червоного Прапора, а у Героя Соціалістичної Праці Стражеска — по два ордени Леніна і Трудового Червоного Прапора.
Для українців не менш важливий приклад патріотизму видатного кардіолога, який народився в Одесі, а майже все життя провів у дорогому його серцю Києві, не промінявши його на Москву. Так само, як офтальмолог Філатов, Микола Стражеско був одним із небагатьох медиків, з авторитетом яких змушена була рахуватися навіть начебто всесильна більшовицька влада. Не дивно, що Остап Вишня вважав видатного кардіолога людиною, яка «своєю особою прикрашала Київ», і «красою медицини».
Матеріали підготував Віктор ШПАК,«Урядовий кур’єр» (ілюстрації надані автором)
Ми в Google+