Оспівана в піснях, повільно й тихо плине Вільшанка. Стою на березі й не можу надихатися її густим осіннім ароматом, який огортає все навколо. Сонце ще тільки сходить, розтоплюючи вранішні хмари та рожевий туман, вихоплюючи зі ще зеленої берегової рослинності яскраво-золоті кольори беріз. Застиг у човні далекий рибалка, ніби хтось намалював його для повної реалістичності пейзажу.

Мальовничі береги річки надихнули на чудові твори багатьох митців. Фото з сайту foto-planeta.com

Ось так Вільшанка й пливла ще сотні років тому, коли на її берегах народжувалися, жили й помирали роботящі українці. Жили, аби радувати світ і себе дітьми, вирощувати хліб, будувати кращу долю. Революції та війни, зрозуміло, докочувалися й сюди, ламаючи не тільки звичний уклад, а й сподівання. Однак суспільні збурення, що час від часу виникали, згладжувала щоденна розмірена й напружена сільська робота, яка потребує повної фізичної й духовної самовіддачі.

Чим обернувся мічурінський лозунг

Річка, яка давала життя багатьом поколінням, ще б довго й безвідмовно служила людям, якби з нею обходилися, як вона того заслуговує, — турботливо й поважливо. Однак ще 1819 року, змінивши її русло з легкої руки колишнього поміщика графа Воронцова, аби осушити навколишні болота, люди заклали для неї міну сповільненої дії. Пізніше, вже за радянської влади, річку ще й перегородили греблею. Пам’ятаєте мічурінське: «Ми не можемо чекати милості від природи, взяти її в неї — наше завдання!» Ось і брали. Виробленим річками електрострумом, осушеними болотами. Тільки бездумна меліорація та масове будівництво гідроелектростанцій ні до чого хорошого не призвели: річки міліли й висихали, землі на місці осушених боліт деградували, там почастішали пожежі. У колодязях стала пропадати вода. Та й сама річка поступово міліла. 

Як згадують старожили з Городища на Черкащині, у 50-х роках ХIХ століття Вільшанкою до Дніпра курсували перші пароплави, які перевозили цукор і борошно. Річкою сплавляли деревину. Вона стала інфраструктурною артерією і була такою до появи дамб Кременчуцького водосховища.

Зеленіли понад Вільшанкою луки та сіножаті, росли верби, чудові садки. А після того, як тут збудували греблю, все зникло. Ні луків, ні пасовищ. Багато людей корів тримали — тепер ніде стало їх пасти.  

Рівень вод Дніпра набагато вищий від рівня Вільшанки. Особливо навесні навколишні села, зокрема мальовничі Мошни, потерпали від повеней. Тож частково дамба стала інструментом усунення цієї проблеми.

Зарегулювали

Проте саме здоров’я річки неухильно погіршувалося. Як пояснює черкаський еколог Олександр Спрягайло, весь комплекс проблем, зокрема процеси непродуманої меліорації та спорудження ГЕС, розорювання, забудова та засмічення берегів, недооцінка озеленення, численні копанки поблизу водойм абсолютно змінили природний водний режим. І тому джерельний стік у багатьох річках, зокрема Вільшанці, істотно зменшився. Як наслідок — обміління річки, сухі криниці в селян.

Не можна сказати, що місцеві жителі та владні структури тільки спостерігали за деградацією водойми. Вони, здається, робили все що могли: сигналізували у високі інстанції, власними силами намагалися врятувати річку, проводили численні суботники із благоустрою прибережної території. Завдяки коштам канадського гранту, який виграв місцевий активіст Олександр Москаленко, у природному заказнику «Заріччя» на Вільшанці розчистили русло, повернули водному плесу широке дзеркало й зарибнили став. Стараннями ентузіастів вдалося повернути сюди види риб, які почали зникати: товстолоба, білого амура, судака. Тут тепер діє кооператив для відпочинку та риболовлі. 

Однак це тільки локальні заходи. Річка Вільшанка, яка протікає понад 100 кілометрів у межах двох районів — Звенигородського та Черкаського, увійшла до переліку 300 малих річок України, що занепадають. Додають проблем і кліматичні зміни, які відчуваються останнім часом, — нестача атмо-сферних опадів та аномальна літня спека. Нині, як наголошують у Мліївській територіальній громаді, для відновлення й підтримання нормального стану річки потрібна спеціальна програма фінансування. Це обійдеться, за приблизними оцінками, у кілька десятків мільйонів гривень. Самим місцевим громадам це, звичайно, не під силу. 

Рятувати всім миром

Заради об’єктивності слід зауважити, що для поліпшення гідрологічного та санітарного стану малих і середніх річок в Черкаській області розроблено природоохоронні заходи. Обласною програмою передбачено відновлення та підтримання сприятливого гідрологічного режиму частини стоку річки Вільшанка через перекидний канал до Будище-Свидівоцької насосної станції.

Відповідно до рішення сесії обласної ради, що відбулася у червні цього року, районний бюджет отримав субвенцію в сумі 700 тисяч гривень. «З них 319,3 тисячі гривень спрямовують Будищенській сільській раді на природоохоронні заходи на річці Вільшанка», — повідомила начальниця фінансового управління Черкаської райдержадміністрації Ганна Шокот. Однак, зауважимо, ці заходи — крапля в морі.

Як наголошують у Городищенській міській раді, стан головної водної артерії територіальної громади річки Вільшанки нині критичний, ідеться вже не про допомогу, а про порятунок важливого гідрологічного об’єкта. Не краща, ніж у Городищі, ситуація на всій протяжності річки, її русло від самих джерел потребує ретельного очищення. Але одна громада — в полі не воїн…

З огляду на ситуацію виконком Городищенської міської ради офіційним листом вніс пропозицію до управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації про внесення заходів щодо відновлення і підтримання сприятливого гідрологічного режиму та санітарного стану річки Вільшанка до обласної  Програми з охорони навколишнього природного середовища на 2021—2027  роки, затвердженої рішенням обласної ради. Тут справедливо вважають, що це питання потрібно розглядати і планувати на регіональному рівні із залученням відповідних фахівців, адже  річка потребує гідротехнічних робіт на всій протяжності. До того ж необхідний обґрунтований висновок експертів щодо проведення робіт, оскільки на деяких ділянках Вільшанки є об’єкти природно-заповідного фонду, які перебувають під особливою охороною.

Насамкінець. А доки чиновники вирішують фінансово-організаційні питання, екологи-активісти вирушили в подорож річками Черкащини, щоб виявити й наочно показати їхні проблеми. Черкаська команда Суспільного телебачення, яка взяла участь в експедиції, вже створила вісім випусків телепрограми «Народжені рікою». Ішлося в них й про річку Вільшанку, яку необхідно рятувати. Кореспондент «Урядового кур’єра», готуючи цей матеріал, взяв до уваги враження та пропозиції колег. Отож тепер справа за конкретними діями всіх, кому не байдужа доля річки Вільшанка.