Нині стає очевидно, що експорт сталі, виплавленої завдяки використанню імпортного газу чи, у кращому разі, дорогого за собівартістю, а тому дотаційного вугілля, — не найкращий метод заробітку вкрай потрібної Україні валюти. І якщо економічна доцільність такого бізнесу, який дедалі частіше пов’язують із фактичним фінансуванням так званих ДНР/ЛНР, викликає об∂рунтовані сумніви, то екологічна шкода металургійних виробництв беззаперечна.
Отож заклик торгувати не сталлю, а українським збіжжям стає дедалі актуальнішим. Однак при цьому забувають про ще один прибутковий, відновлюваний і справді зелений (у прямому і переносному значенні слова) експортний ресурс — деревину і особливо продукцію з нею.
Замість дров — високовартісна продукція
За словами директора одного із найкращих на Житомирщині державного підприємства «Новоград-Волинське досвідне лісомисливське господарство» Степана Нусбаума, очолюваний ним лісгосп майже 80% грошових надходжень отримує завдяки експорту. Хоч за обсягами реалізації деревини у натуральному обчисленні пропорція абсолютно протилежна — за кордон відправляють не більше п’ятої частини зрубаної в лісах деревини.
Пояснення цього феномену насамперед у різниці цін на внутрішньому і зовнішньому ринках, через що державна лісова галузь фактично виконує не властиву для бізнесу соціальну функцію. Ідеться аж ніяк не про високовартісні пиломатеріали з дуба (експорт кругляку цінних порід деревини вже під забороною) чи сировину хвойних порід, ціни на які завдяки аукціонним торгам фактично однакові як в Україні, так і під час транспортування за кордон.
Складніша ситуація з менш дефіцитними породами і видами деревини, придатними для виробництва дощок, брусів, балок і призначеними для переробки на деревостружкові плити, що використовують у меблевому виробництві. Тут абсолютно однакова за якістю сировина, відправлена вітчизняним деревообробникам і на експорт, інколи різниться за ціною… удвічі. І українські підприємства розраховуються за отриману деревину після поставки, а іноземці вносять попередню плату.
Не менш показово, що звичайнісінькі колоті дрова, на які до підвищення ціни на газ навіть у Поліському регіоні майже не було попиту, нині відпускають українським покупцям не дорожче як 500 гривень, а експортують за ціною майже 40—45 євро за кубометр.
Аналогічна ситуація з так званим короткоміром, який, на відміну від ділової деревини, ще 20 років тому майже нічого не коштував і у кращому разі йшов на штахети і паливо. Нині цю сировину переробляють у власних цехах держлісгоспів на короткомірні пиломатеріали — від деталей для виготовлення так званих європіддонів до заготовок для індустріального і мозаїчного паркету.
Вигода від лісу — всім…
В Україні періодично спалахують пропагандистські кампанії за передачу тільки приватним структурам функцій вирубування і переробки лісу, бо, мовляв, лісівники нині й заготовляють деревину, і самі себе в цьому контролюють. Суто формально ці вимоги начебто справедливі, однак не варто забувати, що, як стверджував ще Гете, «теорія суха, а дерево життя завжди зелене».
Держава вже кілька років не надає коштів на ведення лісового господарства, тобто охорону, догляд і висаджування лісів, хоч усі лісокористувачі сплачують до держбюджету належні за законом податки, зокрема за спеціальне лісокористування, суть якого точніше відображає його колишня назва — попнева плата за кожне зрубане у лісі дерево.
У результаті держлісгоспи південних областей, де немає можливостей ні для промислових рубок, ні, тим більше, переробки заготовленої деревини, нині залишилися без фінансування і навіть зарплат. Натомість на Поліссі загалом і на Житомирщині зокрема у виграші держлісгоспи, що збудували і зберегли власні деревообробні цехи, які за часів Януковича дивом не встигли відібрати у державних підприємств і передати у приватні руки.
Якби це трапилося, то працівники навіть офіційних приватизованих пилорам стали б отримувати мінімальну зарплату, а нові власники підприємств перейшли б на спрощену систему оподаткування, на цілком законній підставі мінімізувавши свої витрати. Тобто як у народній казці про вершки і корінці: одні за державний кошт доглядали б і оберігали ліс, а спритники гендлювали б деревиною, фактично оббираючи і найманих працівників, і державу.
Нині ж вигода від лісу всім. Зокрема у держлісгоспах Житомирщини нині трудяться 6758 осіб, середня зарплата яких перевищує 6 тисяч гривень (середня в області 4 тисячі). Більшість робочих місць у лісовій галузі припадає на поліську глибинку, де навіть мінімальна зарплата і офіційне працевлаштування в селах — недосяжна мрія.
Торік держлісгоспи області сплатили 267 мільйонів гривень податків до державного і місцевих бюджетів та 154 мільйони єдиного соціального внеску. Неважко підрахувати: щомісяця в розрахунку на одного працівника до скарбниці надходило по 5,3 тисячі гривень податків і зборів. Причому справді зароблених, а не ефемерних коштів, як у ситуації з бюджетоутворюючими для багатьох сільських районів галузями освіти і охорони здоров’я, єдиний соціальний внесок із працівників яких у підсумку оплачує сама держава.
Крім того, держлісгоспи Житомирщини спрямували на ведення лісового господарства, тобто на ті функції, які має фінансувати держава, майже 356 мільйонів гривень зароблених ними коштів. Фактично це ще один вид добровільного оподаткування власної господарської діяльності, бо кожен лісівник знає, що рубає виплекані дідами і прадідами ліси і зобов’язаний на місці знятого «врожаю» виростити новий для внуків і правників.
…а головний біль — лісівникам
Здавалось би, держлісгоспам області має бути забезпечений режим найбільшого сприяння, а особливо від державних підприємств і представників влади. Насправді все з точністю до навпаки, бо, за словами лісівників, навіть залізничних вагонів, які у прямому значенні слова везуть вкрай потрібну економіці України валюту, катастрофічно не вистачає. Отож аж ніяк не від доброго життя автодорогами країни прямують на Захід потужні фури з пиломатеріалами, доки всі ми нарікаємо на розбитий асфальт, а залізничники скаржаться, що мало заробляють на перевезеннях.
Та на відміну від компактних і вартісних видів обробленої деревини, везти дрова на експорт автотранспортом — собі на збиток. Серед сотень зупинених ще у травні на Чопській митниці вагонів із дровами чимало із Житомирщини. Кожен день простою вантажів завдає збитків державній залізниці, за що хтось у підсумку матиме заплатити. Причому штрафні санкції вже у десятки (!) разів перевищили вартість самих дров, долю яких, згідно з чинними документами, мали вирішити максимум у місячний термін.
Та справжнім не лише моральним ударом по лісовій галузі Житомирщини стали обшуки і вилучення документації та комп’ютерів відразу в 14 держлісгоспах, які є самостійними підприємствами — суб’єктами господарювання. На терміново скликаному брифінгу за участі представників обласної прокуратури, управління фіскальної служби (саме податкова міліція розслідує справу), поліції й СБУ журналістів повідомили, що йдеться про «провадження за фактом ухиляння від сплати податків в особливо великих розмірах» та проведення обшуків «у місцях здійснення незаконної фінансово-господарської діяльності державними лісогосподарствами області».
Начебто некоректно ставити під сумнів юридичну грамотність прокурорів і податківців, однак навіть журналіст не ризикне називати бухгалтерії держпідприємств місцем «незаконної діяльності», коли йдеться про ще не доведену в суді підозру. Не менш парадоксальна ситуація із твердженням про «особливо великий розмір» ухиляння від сплати податків, який, згідно із законом, має перевищувати 3,4 мільйона гривень. До речі, саме таку суму шкоди, нібито завданої за понад два роки діяльності, вказали податківці у клопотанні на дозвіл про проведення обшуків у юридично різних 14 підприємствах лісової галузі. Отож насправді кожен з них запідозрили в ухилянні від сплати податків у середньому розмірі 243 тисячі гривень, що не «тягне» навіть на визначення «у значному розмірі», нижня межа якого — 689 тисяч.
Усе це не більш як юридична казуїстика, а йдеться про ситуацію, коли податківці, маючи змогу цілком цивілізовано перевірити держлісгоспи, вдалися до показових «масок-шоу». При цьому ніхто не переймався тим, що прагнення продемонструвати чи то ефектність своєї роботи, чи (у що не хочеться вірити) силовими методами вплинути на господарську діяльність аж надто привабливих для «зацікавлених осіб» підприємств, завдали шкоди насамперед інтересам держави.
Не гріх нагадати, що держлісгоспи Житомирщини найпотужніші у лісовій галузі України. Тому порушення нормальної господарської роботи і тим більше зрив зовнішньоекономічних контрактів загрожує вагомими втратами для економіки держави, інтереси якої начебто кинулися захищати люди у погонах.
Найстрашніше, що ситуацію доведено до абсурду, бо тепер або лісівників треба притягти до суду, або вони відправлять до нього самих перевіряльників із прокурорами. Отож ніхто не ризикне стверджувати, чим завершиться «епохальна» справа про підозру в ухилянні від сплати 3,4 мільйона гривень підприємствами, які торік реалізували продукції на 1626 мільйонів гривень та сплатили 421 мільйон податків і зборів. Однак поза сумнівом, що перевіряти державні підприємства набагато безпечніше, ніж боротися з тіньовим бізнесом, де на Житомирщині безкарно діють нелегальні пилорами, кар’єри з видобутку каменю і піску. А про бурштинову мафію і підпільний ринок алкоголю не знають лише ті, хто цього знати не хоче.
PS. Істотна різниця між вартістю дров під час їх реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках теж може бути підставою для звинувачень у заниженні ціни з метою ухиляння від сплати податків. І тут уже напевне йтиметься про «особливо великі розміри».
Ми в Google+