19 листопада 1997 року на борту американського космічного корабля «Колумбія» у складі міжнародного екіпажу в космос полетів перший український космонавт Леонід Каденюк. Політ тривав 15 діб 16 годин 35 хвилин і 1 секунду. Це вже рядки історії України. Тоді нашому космонавту-дослідникові вдалося виконати широкий спектр робіт у межах спільного українсько-американського експерименту, серед завдань якого було дослідження впливу мікрогравітації на ріст і розвиток вищих рослин. Також Леонід Каденюк виконував експерименти Інституту системних досліджень людини за тематикою «Людина і стан невагомості».
Готуючись до зустрічі з першим космонавтом Незалежної України Леонідом Костянтиновичем Каденюком, ретельно продумувала запитання. А як інакше?
Не розказуйте про гравітаційне поле!
Герой України, генерал-майор авіації — навколо цих звань є певні стереотипи. Однак сила Космосу внесла корективи. Дорогою до робочого кабінету льотчика-космонавта, який розташований, і це недарма, у приміщенні Українського молодіжного аерокосмічного об’єднання (УМАКО) «Сузір’я», волею випадку познайомилася з головою Великобагачанської селищної ради Юрієм Саковським. Він розповів, що товаришує з Леонідом Каденюком не один рік. І відгукнувся про нього як про справді серйозного спеціаліста, але не нудну людину. За час знайомства зародилися традиції. Під час поїздок на Полтавщину обов’язково навідується в котрусь із п’яти сільських шкіл, що входять до Великобагачанської громади, і після спілкування з дітьми обов’язково висаджує на шкільній території фруктове дерево. Усе разом це вже сад. Юрій Саковський з усмішкою згадує, коли вперше попросив Леоніда Каденюка зустрітися з учнями четвертого класу, а не зі старшокласниками. Той погодився, а перед самими дверима спинився і якось боязко запитав: «А що ж таким маленьким розповідати?» Селищний голова порадив: про все, крім гравітаційного поля. Сором’язливий, розгублений Леонід Каденюк, щойно переступивши поріг класу, почав розповідати про… гравітаційне поле. Як часто буває, знайшовся і тут маленький Ціолковський. Підняв руку, бо чемний, та й каже: «Ви нам про гравітацію не розказуйте, про неї ми все знаємо. Розкажіть про космос». Після такого хрещення космонавт уже не бентежиться, наближаючись до класних дверей.
— Для мене кожне українське місто чи село — Батьківщина, — розповідає Леонід Каденюк. — У багатьох куточках нашої країни вже побував, потоваришував із хорошими людьми. На Буковині народився, на Чернігівщині отримав путівку в життя, там закінчив вище авіаційне училище, з Миколаївщини родом мама. Під час зустрічей з учнями та їхніми батьками, педагогами, студентами не закликаю всіх ставати космонавтами чи льотчиками, просто розповідаю, яка прекрасна наша Земля, бо бачив її з космосу.
Для Леоніда Каденюка молодь — це безмежне поле для культивування науки, отже щедрих ужинків вітчизняних спеціалістів, яких так цінують за кордоном. Спілкуванню з ними він відводить чи не найбільше часу. Леонід Костянтинович — віце-президент ГО УМАКО «Сузір’я». Його створено ще в 2011 році для підтримки зв’язку поколінь тих, хто вже працює в ракетно-космічній галузі, й тими, хто тільки навчається. У «Сузір’ї» через проведення тематичних конкурсів у всіх регіональних представництвах займаються пошуком талановитих дітей. За словами Леоніда Каденюка, переможці чи просто талановиті діти можуть розраховувати на його підтримку у виборі професії, дотичної до авіації.
Він розповів, що протягом ось уже 20 років, які минули після його польоту в космос, кореспондентська пошта кількісно не змінилася. Більшість листів — від юні. Льотчика тішить, що діти так переймаються дорослими проблемами. У листах викладають пропозиції з освоєння космосу, очищення простору від космічного сміття. Ця проблема потребує негайного розв’язання. Долю понад ста тисяч відпрацьованих об’єктів, що блукають у безкрайому просторі, ніхто поки що не зміг вирішити. Спостерігаючи за дитячим завзяттям, Леонід Каденюк вірить, що майбутнє у вітчизняної космічної галузі є.
Якби наполегливість підтримати коштами
— Нині кризу переживають багато країн, зокрема і США. Однак у жодній з великих держав не скорочують фінансування космічної галузі. В Україні бюджет на цей рік становить 29 мільйонів гривень. Американці передбачають на розвиток галузі приблизно 20 мільярдів доларів, Росія — 5—6 мільярдів. Українці зробили величезний внесок у розвиток світової космонавтики. Українець генерал Олександр Засядько жив і служив у Росії, став одним з розробників реактивних снарядів. Над підкоренням космосу працювали українці Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк. Усі генеральні конструктори, які працювали в космічній галузі Радянського Союзу, — українці: Сергій Корольов, Валентин Глушко, Володимир Челомей, Гліб Лозино-Лозинський, Михайло Янгель (народився в Сибіру, бо його діда з Чернігівщини заслали за бунтарський характер). І після розпаду Радянського Союзу в нас залишилася третина ракетно-космічної галузі, а це науковий і виробничий потенціал. Не скористатися цим було б злочином. Космічна галузь працює. Щоправда, не завдяки, а всупереч обставинам, у яких перебуває.
На думку першого космонавта Незалежної України, його послідовник, другий космонавт, уже народився, однак коли полетить у космос, Леонід Каденюк не знає. До речі, він сам з великою охотою вирушив би в політ ще раз. Для цього тримає себе у належній фізичній формі. Знає, над чим попрацював би у відкритому просторі.
— Космічний політ — це дуже цікава подорож за межі земної гравітації. Там навчаєшся нового, відкриваєш можливості організму. Він стає гнучкішим, після адаптації з’являється ідеальна легкість. Довго вчені побоювалися реакції організму на перебування в космосі. І не даремно.
Здавалося б, на землі відбирають у політ за однаковими показниками. Однак у космосі кожен організм реагує по-своєму. Колеги розповідали про вибуховий головний біль від сильного притоку крові під час настання невагомості, який нічим не могли усунути. Пам’ятаю, як обличчя сильно почервоніло, вени на шиї набухли, а решта все було гаразд.
Зліт і повернення
Якщо на зліт працюють сотні людей, то повернення залежить переважно від знань і вмінь космонавта. І цього Леонід Каденюк не заперечує.
— Ми вивчали біологію, медицину, астрономію, астрофізику, геологію, екологію, космічні кораблі, орбітальні бортові системи, вчилися пілотувати. Дорога в космос складається зі старту і виведення космічного корабля на орбіту, політ у невагомості з виконанням завдань і нарешті повернення на Землю, — розповідає він. — Перший етап справді найемоційніший і найнапруженіший. Злітає конструкція вагою понад 2 тисячі тонн. Її швидкість треба розігнати до першої космічної за менш ніж за 10 хвилин. Від прискорення виникає перевантаження. Воно притупляє страх. Емоції навчився приборкувати за роки роботи льотчиком-випробувачем. Літав більш ніж на 50 типах літаків. Траплялося всяке. Якось прочитав слова французького психолога, який пояснював, що стрес — це не те, з чим стикаємося, а те, як це сприймаємо. Страх витіснила величезна цікавість. Роки підготовки до польоту провів недаремно.
Вплив на свідомість
Маючи великий багаж знань, побачивши Землю згори, суєтність життя Леонід Каденюк сприймає по-філософськи:
— Коли побачив із космосу красу Землі, подумав, що на такій гарній планеті має бути гарне життя. Там розумієш недосконалість людського суспільства, як неправильно ми живемо. Наші вчені на чолі з академіком Юрієм Туницею розробили «Екологічну конституцію Землі». У мене виникла думка підготувати звернення від імені астронавтів і космонавтів світу до ООН про необхідність порятунку планети від екологічного лиха. Текст звернення перекладаємо англійською. Ініціюю збір підписів колег під цим документом.
Маючи досвід політичної роботи, Леонід Каденюк був народним депутатом України IV скликання, обрав власний шлях публічності — роботу з молоддю. Каже, після польоту змінилося все в житті. Якщо раніше Бога він називав вищим розумом, то тепер змінився і його лексикон.
— Наука й досі не дає відповідей на багато запитань, зокрема й звідки взялося життя, умови для нього, — розмірковує він. — Американець Джон Гленн у 77 років вдруге полетів у космос. Після побаченого сказав: «Якщо дивитися в ілюмінатор космічного корабля і бачити створене, після цього не вірити в Бога неможливо».
А ще космонавт зізнався, що ніщо земне йому не чуже. Забобони зокрема. Каже, коли чорний кіт перебігає дорогу, то про всяк випадок тримається за ґудзик. Хоч насправді не знає, як це працює. І з усмішкою додає, що космонавти і льотчики мають професійні забобони. Але розповісти про них не може, бо тоді вони перестануть бути такими.
Та то, здається, лише на Землі. Бо в космосі ані тобі котів-чорнолапенків, ані порожніх відер. І рятівних талісманів, на жаль чи на щастя, не візьмеш із собою. Є чіткі правила і перелік офіційних та особистих речей, які дозволено брати. Завдяки польоту Леоніда Каденюка в космосі побував прапор України, тисячолітній тризуб, портрет Тараса Шевченка і Кобзар. Двічі прозвучав і Гімн України. Коли американці з центру управління польотами запитали в українця, під яку мелодію хотів би прокидатися вранці, він обрав державну пісню.
Мільйони мріють, а летять одиниці
Хоч би як пафосно це звучало, але за всім великим ховається буденне, земне. Не будь на те Божої ласки і маминої любові до сина, не відомо, хто полетів би від України в космос.
— Мама була проти моєї мрії стати військовим льотчиком. Але якби не вона, то й не став би, — згадує минуле Леонід Каденюк. — Я закінчив школу в 16 років. Пройшов медичну комісію в райвійськкоматі й лише під час співбесіди сказав військовому комісару про вік. Майор Володимир Міхеєв спочатку сказав приходити через рік, а потім сталися події, які інакше як дивом і не назвеш. Він зателефонував у РАЦС. Слова, які він сказав у слухавку, пам’ятаю досі: «Можливо, колись зустрічатимемо цього хлопця на космодромі з квітами, допоможімо йому». Прибігаю у РАЦС, там подивилися на мене і винесли вердикт: нехай хтось із дорослих приходить. Поїхав батько, йому підроблену метрику не дали, передумали. Час підганяв — починалася обласна медична комісія. Мама відчула мій внутрішній настрій. Бачу — сама зібралася й поїхала в район. Повернулася якраз у той момент, коли йшли новини. І треба ж таке, саме передавали про загибель космонавта Володимира Комарова. Мама тримала в руках метрику і засмучено спитала: «Ти все одно хочеш бути льотчиком?»
Згодом відділ кадрів поставив запитання Леонідові Каденюку: чому в брата-близнюка рік народження 1951, а у нього 1950? Довелося розповісти правду. Начальник центру підготовки космонавтів Георгій Береговий виявив розуміння і сказав, що його бойові друзі-льотчики заради того, щоб потрапити на фронт і в авіацію, і не стільки років приписували. Із часом космонавт навів у документах належний порядок.
…Політ у космос став для Леоніда Каденюка тією зіркою, до якої він прагнув багато років, заради якої прожив життя до старту і зробив усе, щоб він відбувся
Ми в Google+