Розірвані антитерористичною операцією зв’язки позначилися й на системі надання медичної допомоги в Луганській області. Багато сіл та селищ опинилися за кілька кілометрів від лінії фронту, зате на великій відстані від лікарень. Тож тут із нетерпінням чекають на білий мікроавтобус з емблемою МDМ. Сьогодні його з раннього ранку чекають у гірницькому селищі Тошківка-1. Поголос уже поширив повідомлення про те, що лікарі з міжнародної організації надають всебічну допомогу, тож до Тошківки їдуть жителі принаймні шести навколишніх сіл. Одна з мобільних бригад «Лікарів світу» регулярно приїздить до Мирної Долини, а також до Врубівки, Новоіванівки, Оріхового та Підлісного. І так по колу. Їхнім жителям, на жаль, допомоги більше ніде шукати.

Таблетки про запас

«А що робити? — каже Марія Саєнко, яка в день приїзду мобільної групи «Лікарів світу» першою потрапила на прийом. — До війни ми їздили до лікарів у Первомайськ. Тепер це місто за лінією фронту. А в мене цукровий діабет. Куди йти по допомогу? Їхати в Лисичанськ? Це дорого й складно. Автобус переповнений, їде довго: дорогою — два блокпости. Та й лікуватися тепер не кожному по кишені. Мій препарат коштує 160 гривень. У чоловіка теж діабет. Тобто щомісяця треба дві упаковки. Тож у родині дуже багато грошей іде на медикаменти. А ми пенсіонери. Дуже добре, що іноземні лікарі приїжджають сюди та ще й ліки видають безкоштовно. Вони такі уважні. Усе розпитають, вислухають, порадять».

Марія Іванівна йде додому, а місце в черзі займає жінка, яка приїхала на скутері аж із села Світличне — того самого, що буквально за лічені кілометри від Сокільників та Кримського, де й нині чи не щодня обстріли.

До Тошківки «Лікарі світу» приїхали в усеозброєнні. Фото автора

У вузькому коридорі оздоровчого пункту шахти «Тошківська», де волонтери та медичний персонал MDM ведуть прийом, люди хвилюються: чи всіх встигнуть прийняти? Запрошуючи чергового пацієнта, лікар заспокоює: прийом триватиме до останнього хворого. Пізніше дізнаюся, що мобільна бригада щодня обслуговує майже 50 осіб.

Люди заспокоюються. Розмова переходить на повсякденні проблеми.

«Зайшла до аптеки в Тошківці — навіть шприців немає», — скаржиться жінка з паличкою.

А в Чехіровому (так місцеві називають своє селище, щоб не плутати із Тошківкою) аптеки немає зовсім. Тож якби не «Лікарі світу», кожному, хто захворів, довелося б вирушати по медичні препарати до Лисичанська. І накупити таблеток «про запас від живота, голови і тиску». На біль у спині, суглобах, серці та голові скаржаться майже всі, хто прийшов на прийом.

Як приходить біль

Літня пацієнтка, яка привела ще й свою 90-річну маму, каже, що в неї «болить просто все, кожна клітина тіла». А почалося це після обстрілів, коли над будинками та й просто над головами тих, хто тікав із квартири в підвал, літали не лише міни, а й снаряди «Градів».

«Спускаюся в підвал, а там банки з консервацією, — згадує жінка. — Подивлюсь на них і думаю: зараз від детонації вони на мене впадуть. І знову біжу на вулицю. А там свищить та гуде! Мамо рідна... У мене тепер від кожного гучного звуку все здригається. У під’їзді хтось дверима грюкне — і вже підхоплюєшся бігти в підвал. Рефлекс».

Коли ці спогади перестануть так боляче ранити? Фахівці стверджують, що відчуття такого болю може бути пов’язано з високим рівнем стресу, шоком, який люди пережили. Тобто мають психогенний характер.

До того ж у Тошківці-1, або, по-місцевому Чехіровому, багато самотніх людей похилого віку, діти яких поїхали якнайдалі від війни чи на заробітки і навряд чи колись повернуться до рідного селища. А від кого тоді чекати допомоги?

Тепер ось з’явилася надія. Лише треба дожити до чергового прийому в «Лікарів світу».

…Новенькі, тобто пацієнти, що потрапили на прийом уперше, виходячи з кабінету, розгублено усміхаються. У руках — пакунки з пігулками. Когось медсестра веде до сусіднього кабінету — там портативний кардіограф. Кардіограму роблять на місці. Комусь призначили УЗД в Лисичанську й оплатили проїзд до міської лікарні та прийом тамтешнього фахівця. Діабетикові зі стажем подарували глюкометр. Чи була в області до війни така медицина? Питання риторичне.

Милосердя не потребує перекладу

Наша розмова з польовим керівником організації МDМ у Сєверодонецьку Марін ¢обі почалася із запитання про те, як «Лікарі світу» обирали селища Попаснянського та Сватівського районів Луганської області для обслуговування мобільними групами.

— Наша організація передовсім оцінює ситуацію. Спочатку подаємо запит до Міністерства охорони здоров’я, щоб виявити потреби, які вони висловлюють. Після цього зустрічаємося з головними лікарями районних центрів первинної медико-санітарної допомоги та з людьми, відповідальними за амбулаторії, щоб виявити, яким пунктам бракує медсестер і лікарів. Також з’ясовуємо кількість населення, — пояснює пані Марін ¢обі. — Тут був запит на програму невідкладних дій та отримані дані щодо внутрішньо переміщених людей.

На основі такої інформації визначаємося з подальшою діяльністю і координуємо її з місцевою владою. У цьому регіоні є й інші міжнародні організації. Ми з ними підтримуємо зв’язки, щоб пересвідчитися, що не перетинаємося.

Наші мобільні бригади надають первинну медичну допомогу, зокрема консультації із психічного здоров’я. У кожній команді є лікар, медсестра, акушерка та психолог. Тільки за чотири місяці 2016 року в Луганській області консультації наших мобільних бригад отримали 7827 осіб у Попаснянському та Сватівському районах. MDM також забезпечує підтримку жертвам гендерно обумовленого насильства, зокрема надає медичну та психологічну допомогу.

Для нас це була нова місія, бо раніше організація ніколи не працювала в Україні. Наприкінці 2014 року був запит на допомогу, щоб упоратися з кризою. Нині ситуація вимагає довгострокової роботи.

Ми побачили людей похилого віку, які живуть у селах вже дуже давно. Є відчуття, що війна тільки підсилила проблему доступності охорони здоров’я в цих регіонах, бо вони були й до того.

Запитую в Марін, як стресова ситуація вплинула на перебіг хвороб у місцевих жителів. Вона відповідає, що загалом у Попаснянському районі й на лінії зіткнення люди скаржаться на головний біль та біль у ділянці спини, які не мають фізичних причин. Лікарі пов’язують їхню природу з високим рівнем стресу, шоку від пережитого. Те саме спостерігається й у внутрішньо переміщених осіб, які жили в зоні бойових дій. Це класичне спостереження у всьому світі.

Марін ¢обі розповідає, що прийом у Тошківці-1 має найбільшу зону покриття в районі — майже 2,5 тисячі осіб. Це і добре, й погано. «Добре, що люди спілкуються, переказують інформацію одне одному про можливість отримати допомогу. Негатив у тому, що існує транспортна проблема. Пацієнти просять допомогти літнім людям, які не можуть самостійно дістатися до лікаря», — зазначає вона.

Тому найближчим часом шлях «Лікарів світу» проляже ще й до Станично-Луганського району.